Життя із свічад
Це життя - воно все із свічад.
Я іду, заглядаю в горішнє
І пригадую листя торішнє
І відлиглої прикрості чад.
Але нині ні сліз, ні жалю:
Я дивлюся, себе помічаю
У тобі, мов у морі між чайок,
І приймаю, і знову люблю.
І росте моє серце, й болить:
Кажуть, росту немає без болю...
Я це також приймаю без бою,
Бо мій біль і мій бій - тільки мить.
Бо життя...
І свічадо нове,
І безмежний тунель віддзеркалень,
Де на кожнім розхресті чекали,
Коли хтось оцю мить проживе.
