Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.07.2017 09:47Оповідання
 
30000
Без обмежень
© Андрей Осацкий

Василич

Андрей Осацкий
Опубліковано 25.07.2017 / 42817

В кожній організації, що поважає себе, обов’язково існує такий працівник. Електрик, сантехнік, монтер у однієї особі, людина з золотими руками. Нашого звали – Василич. Йому було десь років за п’ятдесят. Сухий, худорлявий чоловік з рідким сивим волоссям, завжди витріщеними очима та постійним запахом алкоголю. Він періодично запивав, його звільняли, але потім прощали та повертали працювати далі.

У нього був нерозлучний друг - Михалич, більш просунутий алкоголік. Якщо Василича треба вважати прихильником культу «Зеленого змія», то Михалич був повноцінним жрецем. Він завжди знав, де і коли наливають.

Одного разу у п’ятницю він зателефонував Василичу та запросив того на кладовище. Наш майстер вирішив, що трапилось якесь горе, та відпросився з роботи. Купив «чвертку» на всякий випадок та поїхав на кладовище, що знаходилось за містом. В автобусі він сів біля заляпаного брудом вікна і почав думати про життя та неминучість смерті. На вулиці панувала пізня осінь. Жовтневе сонце вже майже не гріло та постійно ховалась за рваними хмарами. Сірий сумний пейзаж за вікном навівав тугу.

- Привіт, Михалич! – привітався Василич з другом, коли зустрів його біля входу до цвинтаря. – Друже, що трапилося?

- Та нічого. Все гаразд, - чомусь радісно відповів жрець «Зеленого змія».

Він вже був напідпитку, бо його злегка штормило. В руках Михалич тримав дві троянди із чорною стрічкою.

- Хтось помер? – продовжив допитуватися товариш.

- Ти не повіриш. Тут постійно хтось помирає. Пішли зі мною.

Друзі разом зайшли на цвинтар та попрямували у напрямку великої групи людей, які проводили поховання.

- Це помер твій родич? – поцікавився Василич.

- Майже. Всі люди браття. Та взагалі це не важливо. Слухай мене уважно. Роби, як я. Спокійно підходимо та співчуваємо. Тримаємось у натовпі. Коли тут все закінчується, сідаємо разом з усіма у автобус та їдемо на поминальний обід. Потрібно віддати шану небіжчику.

- Тобто померла незнайома тобі людина? Так? – уточнив Василич.

- Так, - зізнався кмітливий жрець «Зеленого змія». – Ще годинку тут померзнемо, а потім у теплі та комфорті вип’ємо та поїмо.

- А де ти узяв квіти? – знову запитав майстер.

- Тут. Я завжди їх беру тут. Багатий вибір, - як ні в чому не бувало відповів Михалич.

Друзі повільно підійшли до поминальної процесії, перехрестилися та загубилися у натовпі. Після похорон вони разом з усіма сіли у автобус та поїхали. На них ніхто не звертав уваги, не питав, хто вони та звідки. Їхали довго, більше години. Зеленозміївці почали нервувати, але боялися запитати куди вони їдуть, щоб себе не виказати. Коли автобус зупинився, та всі вишли, то з’ясувалось, що це було якесь село, назву якого вони навіть не чули. До міста було майже сто кілометрів, мобільний зв’язок - відсутній.  

Всіх гостей запросили до сільської їдальні. Друзі не знали, що їм робити: тікати додому чи йти за стіл. Переміг культ: зеленозміївці вирішили спочатку випити та поїсти, а вже потім думати, як повертатись додому. Але ні оковита, ні їжа напарникам у горло не лізла. Та й рідні померлого почали на них коситися. Вони взяли по пиріжку та мовчки пішли на вихід.

Надворі вирував холодний вітер, вже сутеніло. Почав капати дрібний осоружний дощ. Михалич підняв комір плащу та сумно подивився на Василича, якій надів капюшон. Схожі вони були на побитих собак. Прихильник культу порився у внутрішньому кармані куртки, дістав «чвертку», відкрив її та почав пити. Коли залишилось пів пляшки, він віддав її жрецю. Додому йшли вони довго. Дуже довго.

С понеділка Василич не пив, зав’язав. Тримався довго – тиждень.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
30.06.2017 Проза / Оповідання
Теля
25.07.2017 Проза / Оповідання
Місіс Робінсон
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
24.08.2017 © Олег Корнійчук / Оповідання
Творці
22.08.2017 © Ольга Моцебекер / Мініатюра
У кожному рядочку життя
22.08.2017 © Арсеній Троян / Бувальщина
Зняли в консерваторію
22.08.2017 © Маріанна / Мініатюра
Перо
21.08.2017 © Чиянова Марина Вікторівна / Новела
Бурштинова кімната
Оповідання
01.08.2017 © Арсеній Троян
Раневей
25.07.2017
Василич
24.07.2017 © Ірин Ка
А що як покине?
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 28  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 10.08.2017 09:25  Тетяна Ільніцька для © ... 

І сміх, і гріх... 

 25.07.2017 10:05  Каранда Галина для © ... 

є такі)))

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +41
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +52
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +74
28.06.2017 © роман-мтт
Зі святом! +33
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
27.11.2014 © Серго Сокольник
11.12.2012 © Каранда Галина
17.04.2013 © Тетяна Ільніцька
16.08.2017 © Саня Малаш
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди