25.07.2017 22:34
для всіх
238
    
  2 | 2  
 © Марянич Михайло Миколайович

Можливо

Хоч літо довкола, в душі в же давно пізня осінь.

То смуток дощить, а то злість вітром віти ламає.

Так важко бува, що не раз вже волав в небо: “Досить!”

Й щоразу від того, хоч боляче, та відпускає.


І досі я вірю в химеру, що є справедливість.

І досі її я в реалі ні разу не бачив.

Любов, справедливість… Ну може добро ще та милість…

Це ряд фантастичних в цілому для мене означень…


Деруся крізь терня. Для чого, от чесно, не знаю.

Можливо то совість моя трохи зліша за інші.

Можливо не здамся, а просто банально зламаюсь…

І скнітиму вік я в крикливій й до болю пронизливій тиші...



м.Одеса, 25.07.2017р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.07.2017 23:29  Каранда Галина => © 

Ваші вірші дуже близькі мені...
останній рядок довший, ніж потрібно, але оте "до болю" дійсно шкода викидати...