25.07.2017 23:26
для всіх
164
    
  1 | 1  
 © Кицька Ірина

Тиша надто голосна...

Розлука душу рве на шмаття без роздумів,  

І тихий вітер, лиш навіює печаль,  

Шукаю «intermezzo» серед моря шуму,  

Але лише в твоїх зіницях – спокою причал. 


Бо сотні миль, то є найбільша кара,  

Найбільша серед всіх, страшніша за полон. 

Коли лиш тінь твоя і голос, як примара,  

Коли між нами відстань-терикон. 


Кохання є, але воно хвороба,  

І ліки є, та надто дорогі… 

Але, якщо в кінці велика нагорода,  

Хворіти буду, місяці й роки. 

Кохати – перш за все себе віддати,  

Віддати ласку, усмішку і сни,  

Кохати, любі – це оберігати,  

Вогонь у серці з літа до весни. 



Дубно, 25.07.2017

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.07.2017 23:32  Каранда Галина => © 

хм... у вірші, що якраз під Вашим, криклива тиша... І у Вас - голосна... Сьогодні, мабуть, день тиші, що кричить...)