Ти віддаєш
Светлане Науменко
Скажи, чому лише тепер,
Прийшла вона, на ангела так схожа.
На Ту, що пам’ять чверть століття вже не може
Забути назавждИ. Сум за якою досі не помер.
Чому лиш зараз ТИ приніс
Мені любов, яку я не прийнять не можу.
Яка ніяк, нічим, на те, що вже було, не схожа
Як ТВІЙ едемський сад не схожий на звичайний ліс.
Не зна ніхто нічого з майбуття.
Та знаю точно, Милостивий Боже, -
Ти віддаєш те щастя, що віддати можеш
Завжди усім! Хай може і за мить лиш до кінця життя!