Прохання.
Чому? Питання це одвічне,
Що мучило тебе колись,
Твоє прокляття цілонічне
І зараз шепче... Але ти молись!
Молись за кращу долю свою,
За щастя, що торкалося колись
І ніжило усмішку твою,
І забирало з очей сліз.
Що волю не давало страху,
А для надії залишало шанс.
Благай, щоб пустота не мала жаху,
А лише спокою довічного романс.
Проси собі своє кохання
І трішки розуміння попрохай,
Бо, може, через те твої зітхання,
Що заскладна душа твоя, й нехай!
Нехай, ти будеш унікалом,
Інопланетним жителем Землі,
Життя твоє ще буде фестивалем
З підтримки й ніжності світів.