Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.08.2017 08:23Оповідання
Про життя  
20000
Без обмежень
© Арсеній Троян

Раневей

Арсеній Троян
Опубліковано 01.08.2017 / 42912

Було літо і було спекотно. По дорозі з Великої Сраки у Харків їхав звичайний міжміський автобус. Доволі голосно грав шансон — співак нарікав на «воровську» долю і хотів щастя в «етой жизні». Пасажири в салоні парились, немов у лазні, і розважались тим, що мало чи не щосекунди відкривали і закривали верхній люк. Дехто водив пальцем по неймовірно великому дисплею смартфону. Дехто їв бутери. Дехто пердів. Кричала дитина, хтось всю дорогу жалівся на уряд. Все було, як завжди, всі були заклопотані своїм, і ніхто не звернув уваги на водія. Дійсно, на перший погляд, — водій, як водій, нічого такого, але він був якимось похмурим. Сидів за своїм кермом, кидав депресивні погляди на дорогу і не відганяв від себе бабусь з клунками. Здавалось, він був чимось засмучений.

Минуло десять хвилин поїздки. Автобус давно залишив позаду кілька населених пунктів і мчав між живописними та безкраїми полями. У салоні вкотре гримнув люк. Дитина ніби замовкла. Хтось знову перднув. З динамік жінка хрипким голосом погрожувала комусь, щоб той, хтось, «не пускав любофь по кругу», бо вона «піде жити з падругой». Водій, до цього моменту і так невеселий, миттєво смохумрів. Він покосився на магнітолу і різким рухом вимкнув її. На мить запала тиша, аж ось у когось задзвонив телефон — салон прорізав огидний ресторанний голос Міхаіла Стасова.

— Бляяяааать! — раптово крикнув водій на весь салон, хоча там були діти та жінки.

У салоні, на перших місцях спочатку запанувала тиша, а потім почувся стурбований шепіт. Студенти виймали навушники з вух і тихо питали оточуючих, що сталось. Дивна активність зацікавила пасажирів з середніх рядів — вони почали висовувати голови в прохід і сканувати поглядом місце водія, хоча вони не чули, що він сказав. І тільки ззаду не звертали ні на що уваги і хтось пердів. Тим часом, водій, загнувши міцне слівце, різко втопив на гальма, та так, що ті, хто стояв у проході, смачно бухнулись на брудну підлогу, а з відділення верхнього багажу випав кульок з абрикосами. Не встигли жіночки та передові комбайнери почати висловлювати своє незадоволення занадто різкою зупинкою, як водій підвівся з місця, відкрив двері і пасажири правого ряду бачили, як він підтюпцем пробіг повз них і зник у посадці. «Куди він?», «Писять?», «Какать?», «Странно якось…», « Та шо ж це за фігня?» — почулось у салоні.

Пасажири глипали один на одного і не знали, що робити. Через п’ять хвилин стало зрозуміло, що водій більше не повернеться. Частина людей вийшла з салону, почала палити сигарети і сцяти прямо з дороги. Деякі жінки теж вийшли, теж палили сигарети, але терпіли.

Студент-першокурсник Влад (можливо, навіть Топалов), який їхав собі в Харків робити третю татуху, цілком можливо, нижче спини чи відразу на лобі, теж вийшов на вулицю. Оскільки він не палив, то змушений був відійти, бо біля автобусу всі чаділи, немов паротяги. Потім він вирішив прогулятись, і неспішним кроком почав віддалятись від автобуса. Можна було прогулятись, водія немає, а наступний рейс тут ітиме години за півтори. Він, мабуть, всіх і підбере. Чи хоча б зв’яжеться з автостанцією. Тому стовбичити зараз біля салону не резон.

Отож, Влад ішов собі, ішов, думав про татуху і Свєтку, слухав музику на телефоні. Потужний динамік розносив її навколо, немов вітер листя восени, Влад ще і звуку додав, бо грала улюблена його пісня. Влад тихо підспівував, балувався з гучністю, аж раптом почув десь поряд хрипке:

— Ай вона ран авееей…. (тут і далі уривок тексту з композиції Linkin Park «Runaway» — прим. авт.)

Влад завмер. Дійсно, це було десь поряд. Влад трохи стишив гучність (але композицію не вимкнув) і вже зовсім чітко почув, як хтось поряд, у кущах підспівує:

— Нева сей гудбаааай… Ай вона ноу зе тру… Ай вона ноу зе енсверс…

Влад, тримаючи в руках телефон, пішов на звук і через хвильку знайшов у кущах водія, який сидів прямо на землі, плакав і підспівував його пісні з телефону.

— А ось ви де… — ніяково протягнув Влад.

— Да... — протягнув водій, зітхнув, а потім показав поглядом біля себе, пропонуючи сісти.

Влад не знав, що робити. Він спочатку розгубився, але потім м’яко приземлився на землю поряд з водієм. Водій мовчав, слухав пісню, уже мовчки і зажмуривши очі, а потім важко зітхнув.

— Слухайте, — порушив тишу Влад. — Може, ми того… Підемо в автобус? Там люди ждуть…

— Давно Лінкін Парк слухаєш? — повністю проігнорувавши запитання, озвався водій.

— Ну да… Роки три… — відповів Влад розгублено.

— Та… — махнув рукою водій. — Мало. Я от років десять, якщо не більше. І тільки-но звучала моя улюблена пісня… Власне, вони всі улюблені, але ця най-най… Жаль, що Чес помер, я в горі, — і він розплакався.

— Та ладно? — здивувався Влад, повністю забувши про своє попереднє запитання. — А я думав, усі водії шансон слухають!

— Брехня! — мало чи не вигукнув водій, припинивши рюмсати. — Хто тобі таке сказав? Хоча так, ти ж не знаєш… Гаразд, я тобі розповім: усі водії, не важливо — автобусів, маршруток, особливо маршруток, та навіть таксисти — усі вони поголовно інтелектуали та освічені люди. Вони вдома, поки решта люду деградує перед ТСН і серіалами про лікарню, читають Бальзака і пишуть картини в стилі аналітичний кубізм. А ще слухають якісну музику: наприклад, мій колега Стьопа Сіплий полюбляє Вівальді і Гершвіна, мій брат, який працює в сусідньому районі на маршруті «Сира Балка — Глибокий Яр», зазвичай після роботи врубає Сінатру. Говорять, начальник нашої станції добіса меломан, він слухає Шнітке та японський нойз-індастріал, але то лише чутки. Я от завжди любив рок. Спочатку слухав класичний, там Діп Пьорпл, Квін, але коли почув Лінкін Парк, то слухаю тільки їх. По ходу, діла підсів, звісно, на ню-метал і мазафаку, але Лінків слухаю частіше, ніж інше.

— Але ж чому це так? — вклинився в розмову Влад. — Я ні разу не чув, щоб водії ставили в салоні щось, окрім шансону. Ви теж, до речі.

— Це світова змова проти водіїв, — похмуро сказав водій, гризучи травинку. — У 90-х, коли все почали ділити, на таємну раду зібрались всі видатні продюсери і прикормлені до спецслужб музиканти, і вирішили, що народу якісну музику давати слухати не треба. Вони не змогли влізти додому до кожного і змусити слухати на касетних плеєрах (тоді на них слухали, ти, мабуть, і не знаєш, що це) Шатунова, але постановили: у громадському транспорті нормального нічого звучати не буде. Вони почали думати, яке музло впарювати людям. Вибір варіювався між русскім репом, дешевою попсою та шансоном. Зупинились на останньому, бо він непогано так отупляє. Відтоді у громадському транспорті звучить лише шансон. Ніхто з водіїв не наважується ставити нормальну музику, хоча були такі спроби. Таких водіїв після такого вчинку більше ніхто не бачив… Говорять, що існує спеціальний картательний загін імені Міхаіла Стасова. Але мені пофіг. Дістало! Я вже хочу щось нормальне в себе в салоні врубить! Я хочу жити, як людина!

— Цікава теорія, — сказав Влад. — А навіщо це все?

— Дуже просто, — мовив водій. — У 2020 році розпочнеться захоплення світу. Тоді вийде п’ятдесятий альбом Міхаіла Стасова «Чісло зверя — чісло любві», де в третьому треку під назвою «Без вас, без вас» буде закодовано заклик убивати, палити книги, знищувати архітектурні пам’ятки. Але я тобі цього не казав, це секретний секрет.

— Зрозумів, — кивнув головою Влад і задумався.


...Влад уже того дня ввечері таки набив собі омріяну татуху. Це було гасло китайським ієрогліфами, яке, як йому сказали в салоні, перекладається як «Життя підкорюється найсильнішим», хоча насправді напис стосувався пасивної гомосексуальності чи чогось такого. А той водій повернувся до роботи, щоправда, ненадовго: пасажири розповідають, що під час зупинки на блокпосту він з лементом вискочив з салону і помчав прямо на солдат. Ті його застрелили, подумавши, що він біжить на них. За іншими словами, водій нікуди не вибігав, він сидів і міняв музику на магнітолі, після чого один із солдатів ніби випадково вистрілив, прямо у водійське місце. Усі ті, хто розповідали цю історію, відзначали дивність солдатів, які зовсім були несхожі на українських військових, зокрема говорило про шеврони, на яких дехто, з подивом, впізнавав обличчя Міхаіла Стасова…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
15.07.2017 Проза / Нарис
Наші дні
22.08.2017 Проза / Бувальщина
Зняли в консерваторію
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
07.10.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Щастя є
Оповідання Про життя
07.08.2017 © КАЛЛИСТРАТ
Таракан тараканыч
01.08.2017
Раневей
13.07.2017 © КАЛЛИСТРАТ
ЛУННАЯ ЭЛЕГИЯ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 26  Коментарів:
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +59
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +96
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +99
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
16.10.2012 © Істерична Бруталка
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди