Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.08.2017 15:46Мініатюра
 
30000
Без обмежень
© Дарія Китайгородська

Із янголом на плечі

Дарія Китайгородська
Опубліковано 01.08.2017 / 42918

Чергова вечірня пробіжка. Цього разу – таки в лісі. Нарешті! Бо, чесно кажучи, дуже скучила за можливістю мчати з довільною швидкістю, без перешкод залюдненого мікрорайону.



Отож біжу. Пізно. Сонце вже давно зайшло. Місяць, точніше його третина, виповз на небосхил і сяяв примарним світлом, розфарбовуючи високі сосни в сріблястий колір. У такий час на вулиці вже хоч в око стрель, та й ліхтарі своїм штучним освітленням роблять темряву ще густішою, розганяючи її тільки на невеличких ділянках. У лісі ж сутінки прозорі, бо небо ще світле, ледь-ледь сірувате, із залишками денної блакиті.



Час пізній, але ліс не самотній. То тут, то там з’являються то всюдисущі собачники, то стомлені батьки з дитячими візками, які вибралися на запізнілий шпацір, то навіть велосипедисти, які мчать просікою з такою швидкістю, ніби намагаються наздогнати вчорашній день. Бігунців не видно, і я тихо усміхаюся сама до себе, бо не люблю конкурентів на моєму маршруті.



Аж ось добігаю до кінця просіки: далі в’ється стежка поміж густими соснами та кущаками. Все поросло так буйно, що ледь помітна доріжка перетворилася на такий собі тунель кохання, в якому крони переплелися й заступили небо. Тут набагато темніше, тому я сповільнююсь, вирішуючи, чи не повернути мені назад, на світло. Однак поки я роздумую, ноги самі несуть мене вперед, на суху й чисту поляну, посеред якої, завмерши, стоїть гостровухий собака, схожий на вовка. Сіро-коричнева шерсть, хвіст поліном, живіт з підпалинами. Він тихо гарчить…



Хто його зна, що це за звірина і що вона тут робить. Може, захищає своїх цуциків? Тому я зупиняюся, обережно задкую і просуваюся таким чином доти, поки не відходжу на безпечну відстань. Розвертаюся й біжу зворотнім маршрутом, у напрямку дому. А дорогою згадую свою першу подорож Карпатами – з наметами, пішохідними переходами, першим підйомом на Говерлу, вечірніми вогнищами та похідними приколами.



…У той день ми стали табором після повернення з Говерли. Посиділи біля вогню, трохи порозважалися розмовами й жартами та й пішли спати, бо були змучені. Ми з дівчатами домовилися, що якщо комусь захочеться, пардон, до вітру, то не йти самій, а будити сусідку. Бо ж ліс навколо!



Мабуть, я таки перепила чаю чи, може, була занадто збуджена після насиченого подіями дня, але першою підняло мене. І я не стала будити нікого, бо було ще не зовсім темно, та й дівчата дуже стомлено сопли, майже хором, тому просто вийшла з намету і почимчикувала у найближчі кущі. Йшла собі замріяна, бо хлопчик, в якого була тоді закохана, допомагав мені сходити з Говерли, всю дорогу тримаючи мене за руку. Тому навколишній світ для 15-річної мене звузився до розмірів тодішніх переживань, в яких були мокрий сніг і холодний колючий вітер, але так багато щастя, що я зовсім не бачила, що відбувається поряд зі мною.



Швидко і спокійно зробивши свої справи, я повернулася в намет. Але навіть не встигла залізти у спальник, як знадвору почувся лемент і брязкіт у відро. Всі прокинулися й вискочили назовні.



– Вовк, вовк! – репетував один із наших дорослих керівників групи. – Шуміть, кричіть, – закликав він нас, – треба його злякати!



Народ, звісно, радісно взявся до діла. І вовк утік. Але я не впевнена, що саме наші верески прогнали того карпатського заброду-хижака. Думаю, він подивився на галасливих дикунів і подався назад, у гори, мудро зміркувавши, що від людей треба триматися подалі. А ми ще довго обговорювали мій самостійний похід у кущі і дивувалися, що все так щасливо закінчилося. Як і моя пізня пробіжка ;)

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.07.2017 Проза / Мініатюра
Моя маленька залежність
04.08.2017 Проза / Мініатюра
Не проти вдихнути твій дотик…
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
10.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Гра
09.10.2017 © Андрей Осацкий / Оповідання
Новітні методи
09.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Спалення
07.10.2017 © Маріанна / Мініатюра
Замріяна осінь
Ой, чи біг, чи не біг...
20.04.2016
Ранкові дива
07.07.2017
Секс у великому лісі
01.08.2017
Із янголом на плечі
10.08.2017
Жертва ДТП
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 31  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.08.2017 09:27  © ... для Тетяна Ільніцька 

може й не вовка :) хто зна. Ми його не бачили :) 

 02.08.2017 08:34  Тетяна Ільніцька для © ... 

Прочитала Ваше новеньке про біг і посипали з мене прислів`я))) Перше, яке відразу прийшло в голову: "Дівка не без щастя, козак не без долі". "Береженого Бог береже, а козака - шабля" - це було другим. І те, і те годиться до Вашої оповіді.
А ще згадалася байка Руданського про сто вовків, бо ж цілком можливо, що Ваш керівник групи побачив зовсім і не вовка в Карпатах? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +59
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +96
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +99
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +108
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
26.03.2012 © Піщук Катерина
20.01.2011 © Михайло Трайста
19.11.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди