Вічність
Пітьма всю землю ковдрою покрила,
Притисла трави густоти гора,
Дрімотна тиша розправляє крила
Тонким протяжним писком комара.
Десь за ставками селезень закрякав,
Котили луни колесо краси,
За днем земля беззвучністю заплаче
Слюзами ночі - інеєм роси.
За річкою притихли квакать жаби,
Кажан десь зойкнув, щоб забути страх,
Їжак зачмихав, мабуть, чистить лапи,
Залився сміхом, філін у лісах,
Притихло все – природа і людина.
Ліси і гори, ріки і моря,
Чорніє, вись, а пролетить година,
I з другим півнем зродитъся зоря,
Зорянка перша викликає ранок,
На світ повзуть, пташині голоси,
З-за річки тихо виповза світанок
Церковним хором Божої краси.
За горизонтом загорілось небо,
Стають чіткими обриси дерев,
Згасають зорі – молодих потреба,
А третій півень вже віщує день.
За днем до нас завжди приходить вечір,
А з часом переростає в ніч,
ніч підставля світанку свої плечі,
І все оце повториться одвіч.
І шум і спокій заховались в звуках,
Життя і смерть не мають чітких меж,
Все на землі народжується в муках,
І помирає у муках теж.
