Весна
Упав з календаря лютневий день останній,
закінчив строки зимового сна.
Почався березень – провісник зміни ранній:
почнуться пологи, і зродиться весна.
Щодня все вище золота тарілка
все більше світла і коротші сни.
Побігли соки з кореня до гілки –
земля вагітна з’явою весни.
Повітря повнить простір ще не орний,
весняним шумом падає до ніг.
Ще біле поле переходить в чорне –
холодний дощ добив збруднілий сніг.
З теплом все більш чорнішає береза,
по річці плилуть криги – острівки,
тепло і холод на своїх терезах
влаштують ускрізь перегонки.
Весною пахне, наче хлібом вранці,
з країв південих клекіт долина.
розтанув сніг, як цукор в чайній склянці,
шумить вода, як з колеса млина.
Стоять повсюду тисячі Венецій,
на пухлих брульках сонце виграва,
а на підгірках вигрітих трапецій
спішить підвести голову трава.
Бджолиним дзвоном оживає вулик,
кричать весною п’яні горобці,
в старе гніздо сорока гілку тулить
ворони бродять, як сліпі старці.
Свого зове насторливо синиця
шуліка канька над своїм гніздом
в дуплі газдує дятел, як годиться,
спішить дроздинка за свої дроздом.
Весні радіють люди при нагоді,
позбутись із Велекодня гріха
Мене ж не ваблять зміни у природі,
душа моя безрадісно глуха.
Душа чекає – перемін шаленних –
як мелионом покриває виднокруг.
Душі бракує запах трав зелених,
а також цвіту вишень у саду.
Бджілка покине за нектаром вулик
під щебет ластівки прокинуться від сна
як я почую перший кув зозулі,
тоді почнеться на душі весна
коли у жилах знову кров забродить,
і серце защемить від тісноти
тоді весна до мене в душу входить,
як соловейко тьохне з темноти.