12.08.2017 07:11
для всіх
128
    
  1 | 2  
 © Тетяна Чорновіл

Розсвіт

Розсвіт

з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Сумка листоноші»

Переклад вірша Варлама Шаламова
«Утро»,
«Сумка почтальона»

Сяйнув промінчик на стіну

По зсунутих портьєрах, 

Мов сонце нишпорить зі сну

Забутий ключ у дверях.


І вітер двері розчахне, 

І в сни війне мрійливі

Всіх нот безладдя затяжне

У птаства переливі.


Вже й півень пісеньку свою

Вигукує з-за тину, 

Неначе дяк ектенію

У плині літ невпинну.


І крізь його «кукуріку», 

Арпеджіо і трелі

Туманну бачу я ріку, 

Хоч і лежу в постелі.


Там хвиля виманить мене

З одежі сну жаркої, 

Звабливим холодом лине

В покірному спокої.


Напівдрімотну маєту

Ще в змозі ніч явити.

І я купатись не піду, 

Щоб не зустрілися в саду

Нічні страшні сновиди.


Лиш вітер кинувся ривком

Під брязкоти посуди, 

Уже пронісся над ставком

Висвистує повсюди.


Ятрить води глибинний сон, 

Мов нот струмки в роялі, 

Відкривши ранішній сезон

В моїй концертній залі.


І враз у ночі на часах

У дивну пору літню

Тебе я бачу в небесах, 

Немов зорю досвітню.


З балкона клен у ясний світ

Захмареної тиші

До тебе сонні лапи віт

Вихитує в узвишші.


І сяєш у промінні ти, 

В стрімкій оправі неба.

Не сміє клен із висоти

Торкнутися до тебе.


Всю силу ревнощів моїх

Тебе до вітру з кленом

Залий з висот своїх ясних

Осяянням блаженним.


Хай вітер одіж рве твою

З мотузки коло дому, 

Й нам у весільному раю

Сипне зі стель солому.


_


По стенке шарит желтый луч, 

Раздвинувший портьеры, 

Как будто солнце ищет ключ, 

Забытый ключ от двери.


И ветер двери распахнет, 

И впустит птичье пенье, 

Всех перепутавшихся нот

Восторг и нетерпенье.


Уже, взобравшись на скамью

Иль просто на подклетье, 

Петух, как дьякон ектенью, 

Заводит многолетье.


И сквозь его «кукареку», 

Арпеджио и трели

Мне видно дымную реку, 

Хоть я лежу в постели.


Ко мне, скользка и холодна, 

Едва я скину платье, 

Покорно кинется волна

В горячие объятья.


Но это – лишь в полубреду, 

Еще до пробужденья.

И я купаться не пойду, 

Чтобы не встретились в саду

Ночные привиденья.


А ветер покидает дом, 

Пересчитав посуду, 

Уже пронесся над прудом, 

Уже свистит повсюду.


Перебирает воду он, 

Как клавиши рояля, 

Как будто он открыл сезон

В моем концертном зале.


И нынче летом – на часах

Ты, верно, до рассвета, 

Ты молча ходишь в небесах, 

Подобная планете.


Облокотившись на балкон, 

Как будто на свиданье, 

Протягивает лапы клен

К любимому созданью.


И ты стоишь, сама лучась

В резной его оправе.

Но даже дерево сейчас

Тебя задеть не вправе.


Всю силу ревности моей

И к дереву и к ветру

Своим безмолвием залей, 

Своим блаженным светом.


И ветер рвет твои чулки

С веревки возле дома.

И, как на свадьбе, потолки

На нас крошат солому.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.08.2017 02:40  Серго Сокольник => © 

Цікава будова вірша, не знаходите? Я від шаблонів давно відійшов... Респект, Таню)

 12.08.2017 11:28  Георгій Грищенко => © 

Класно. Щасти Вам.