Недуже
з рубрики / циклу «нове»
а я все-одно бачу вічне в оцих калюжах
різкі дуелянти-дощі, їх дзеркальні шпаги,
бо небо, як вірші, живіше й справжніше - недуже,
бо осінь - це осі для внутрішньої рівноваги
ніч тепла, засмагла, а склом дощу сльози солоні,
і в цих акварелях міста - середньовіччя
а знаєш, усі твої фарби в моїх долонях
та я недосяжніша за недосяжні сторіччя -
твоя Беатріче, яка у золі хмаринній,
у купелі вітру, в кленовому декадансі,
торкає губами на скронях ранковий іній
в замок, на коханій шиї, зімкнувши пальці...
