Я піснею сполохані простори
Обійму,наче рідне дитинча.
Забуду всі неправедні розмови,
Даючи волю змученим очам.
Я заберу у серце ці простори
І збережу у снах цю даличінь.
Я покриваю простори собою
І розчиняюся у величі цих мрій
Я дихаю, як дихає земля.
Пульсує серце в ритмі сонячного світла.
Я відчуваю серцем, що таке Вкраїна.
Я відчуваю значення "моя".
Наповнений ранковим світлом тиші,
Я, наче дух землі звеличую в собі,
В сріблястих росах, зустрічаю душі,
Що сяють як промінчики ясні.
У різнобарвах світу України
Є і мої малесенькі штрихи.
Як краплі сонця на калині,
Як запахи, як дідові пісні.
Як можна цю красу творіння не любити,
Як можна землю проклинати в суєті,
І в немочі заледво животіти
Не бачачи себе у цій красі?
В багатстві слова відчувати бідність.
Як можна мати все, принижувать себе,
І проклинати рідний нарід? Звідки тая підлість
До українства? І де початок чорне джерело бере?
Не знаю. Дивна пісня світанкова,
Переливається, дає надію і життя.
Огортує усе навколо правдивою любов`ю.
І направляє мої мрії в майбуття.
2009
