Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.09.2017 15:40Оповідання
Для вчителів  Про природу  Про людину  Про Бога  
10000
Без обмежень
© Казік Казімов

СУПЕРЕЧКА & ГЛАС БОЖИЙ

Жінці! «Не потрібно суперечки — я з тобою згоден»

Ми так часто сперечаємось дарма,
Що можна думати  в нас розуму нема!
Тоді навіщо розбиваємо лоби?
Мабуть за хибні всі уявлення юрби!?
Казік Казімов
Опубліковано 17.09.2017 / 43486

Глава 1. Калістрат ‑ пробудження


Годинник задзвонив — 6:00.

— Настав час вставати, пора на роботу, — подумав, блаженно потягуючись під хутряною ковдрою, Калістрат Іванович. Вставати не хотілося, не тому, що потрібно збиратися, а просто не хотілося залишати тепле, належене гніздечко, нагріте власним тілом, таке м`яке та зручне.

— Який чорт на роботу?! Сьогодні ж Різдво! — лайнувся Калістрат.

— А от лаятися в Боже свято — не треба, — знову подумав він, хоча б тому, що завдяки святу — не потрібно нікуди йти.

— Полежу ще трішки, — подумав Калістрат, перевернувшись і зручно умощуючись на м`якій подушці, — раз нікуди поспішати — не Гріх і здрімнути.

— Що за думки такі божественні сьогодні? «Боже свято», «Гріх»… — під стать Різдву, напевно, — відмітив Калістрат, знову провалюючись у благодатний ранковий сон.

Хоча, Калістрат Іванович роботу свою любив і нудьгував без неї, як дитина може нудьгувати за іграшкою, яку в нього відібрали, але те, що свято, і на роботу не треба ‑ це було добре, та і вдома завжди було, чим зайнятися. Калістрат працював доцентом на кафедрі прикладної механіки в університеті, а жив у приватному будинку, недалеко від міста. Та і як йому було жити в міській квартирі із дружиною й п`ятьома дітьми?

‑ «Шпаківні», ‑ так любив називати міські квартири Калістрат.

‑ Вивести «пташенят» у них можна, а от жити, тим більше, з великою сім`єю ‑ немає ніякої можливості.

Релігійні свята він сприймав як дане, хоча був переконаним комуністом, у Бога не вірив і як кажуть: « Був атеїстом у всьому!»

— Доброго ранку! — почув Калістрат, це дружина вже клопотала по господарству, але, почувши, або скоріше відчувши, що Калістрат прокинувся, поспішила добудити його.

— Як спалося? — завершила його пробудження Катерина Павлівна.

— Добре, Слава Богові, Нічого не болить, настрій гарний. Усе в порядку! — відповів Калістрат, встаючи, знову дивуючись у думках «божественному» настрою, навіяному на нього.

Катерина Павлівна «вплила» у двері, заповнюючи собою всю кімнату, здивовано поглядаючи на чоловіка. Катерина була жінкою віруючою та ревно стежила, щоб ніхто не поминав даремно ім`я Боже.

— Ти не занедужав? Що Бога поминаєш? — запитала вона.

— Так свято ж! — найшовся Калістрат.

— А ну так, ну так, — повторила вона, виходячи з кімнати.

— Снідати будеш? У мене картопля із грибами, огірочки та оселедчик. Сьогодні останній день посту.

— Ні, поки ні, спасибі, сніданок потрібно заробити. Піду до тварин сходжу.

— Яка робота — у свято? Я вчора зерна в годівниці в пташнику насипала. Сіна козам задала. «Пацюків» своїх тільки нагодуй і все. Діти встануть— так відразу й сядемо снідати.

Калістрат любив тварин і займався ними старанно, зі знанням справи. Особливою його гордістю були нутрії, так зневажливо названі Катериною Павлівною — «пацюками». Їх у нього було більше сотні, усі різних порід і кольорів. Вони й годували сім`ю, забезпечуючи істотну добавку до убогої доцентської зарплати.

- Добре, я зрозумів, я швидко, ‑ Калістрат виліз з-під ковдри й почав натягати на себе штани. Одягшись, він вийшов на ґанок, однією рукою застібаючи куртку, іншою — намацуючи трубку в кишені штанів. Трубка та тютюн — були його таємною пристрастю. Але курити в будинку, тим більше при дружині та дітях він ніколи не наважувався, боячись виявити свою заборонену любов до пагубної звички.


Глава 2. Оникій ‑ ранок


6:00. Той же час. Панотець Оникій Львович солодко позіхнув, перекотився своїм кругленьким черевцем по пуховій перині та опустив ноги на підлогу. Пора було вставати.

- Так, у Різдво не поспиш ‑ сама «робоча» пора - подумав Оникій.

Парафіяни, під Різдво, валили юрбами. І не тому, що кількість віруючих набагато збільшилася. Просто ставало модним у свята зайти в церкву. І люди йшли, в основному «середнячки», на церкву, давали не скуплячись, але виходячи із власних заробітків. Іноді, правда заходили до церкви й «багатенькі». Толі від нема чого робити, або з цікавості, або просто — як усі, щоб була після свят можливість похвастати, як вони «облагодіяли» церкву. Ці теж, давали не скуплячись, а якщо «попадала віжка під хвіст» — гроші сипалися, як з «рогу достатку» та можна було вирішувати всі насущні проблеми церкви. Панотець Оникій Львович вірив у бога по справжньому, проповідував щиро — завжди просочуючи вірою, кожне сказане слово, або обґрунтовуючи сказане, прикладами з життя.

Прихід йому дістався небагатий, церківка маленька, але будинок, прибудований до задньої стіни церкви, був просторим і доглянутим, хоча панотець Оникій жив один, на відміну від своїх колег по вірі. У молодості, коли вчився в семінарії — був закоханий, але коли довідався, що Ольга, у яку він був закоханий — вірить у бога не по справжньому, а як данина моді, порвав з нею всі відносини. Так одного разу ошпарившись «окропом» — усе життя дмеш на холодну воду, батько Оникій, після того випадку уникав серйозних відносин з жінками, хоча спілкування з ними не цурався, але, як і має бути особі духовній — ніколи не переступав дозволеної межі. Завжди пам`ятав: «Що в попа дружина —завжди остання», — тому з одруженням не поспішав.

‑ Так настав час готуватися, проповідь сьогодні не проста – велике свято. Оникій намацав ногою кімнатні тапці, взувся та потьопав на другий поверх будинку, у ризницю, одягатися.

Послушниця на кухні вже готувала нехитрий сніданок ‑ гречану кашу із грінками та глечик узвару з булочками.

Кухня в попівському будинку була простора. Головне місце займав великий дубовий стіл, оточений по всьому периметру, міцними дубовими табуретами.


Глава 3. Калістрат ‑ господарство


Калістрат був людиною років п`ятдесяти, тіло мав кряжисте, міцне ‑ виглядав років на сорок, може трішки більше. Така міцність була природною, але постійно підтримувалася фізичними вправами та роботою по господарству, на свіжому повітрі. Він закурив, жадібно затягаючись ароматним димком від трубки та впадаючи у вир легкого тютюнового сп’яніння, пішов готовити їжу тваринам. Хоча була зима, на вулиці було не холодно. Він не поспішаючи, наколов дров, налив води в бак, дістав мішок пшениці та запустив дробарку. Щось пішло не так ‑ від дробарки йшов дзенькіт, що дратував слух.

‑ Знову, ‑ подумав Калістрат, ‑ мабуть ослабнуло затягування болтів, шків тримався на валу нещільно та створював сильну вібрацію.

‑ Так що ж таке сьогодні? Невдача яка ‑ треба розбирати!

Він підібрав гайковий ключ, послабив болти кріплення та обережно, щоб не втратити кріплення, зняв шків. Він легко знявся з валу, але застряг, упираючись своїм зовнішнім ободом у бункер живильника дробарки.

‑ Нічого, зараз я тебе молоточком.

Після удару молотком, шків деформувався, злетів з валу та впав на підлогу.

Калістрат надів на вал дистанційне кільце та спробував знову поставити шків. Нічого не виходило, потрібно було знімати бункер дробарки та заново збирати привід.

‑ Чортівня яка, це скільки ж часу потрібно витратити, для того, щоб виконати таку просту роботу? І придумувати отут нічого не треба ‑ просто потрібно зробити все за технологією складання, передбаченою невдачливим конструктором заводу-виготовлювача.

‑ Ну, придумав же, навіть таку просту конструкцію нормально продумати не можуть. Напевно, план гнали під кінець місяця ‑ от і «накосячили».

Таку велику кількість «непотрібної» роботи, робити не хотілося.

‑ Я його зараз.

Калістрат взяв терпуг, наміряючись спиляти виступаючу частину шківу, виправивши, як йому здавалося, помилку заводу-виготовлювача. Закінчивши виправлення, Калістрат знову спробував зібрати дробарку. Але в нього нічого не вийшло ‑ шків повністю закривав місце монтажу та потрібно було його посадити «втемну» ‑ навмання. Провозившись, таким чином, півгодини Калістрат кинув спроби відремонтувати дробарку.

‑ Для того, щоб зробити гарну річ ‑ спочатку потрібно її добре продумати ‑ в серцях висловив він думку про інженерів заводу-виготовлювача.

‑ Навмання та швидше ‑ нічого не виходить. Та й взагалі, думати потрібно й думати довго, перед тем як ‑ зробити.

«Сім раз подумай, потім один раз зроби», ‑ перефразував відоме прислів`я Калістрат.

‑ Так хрін з нею, з дробаркою, і так гарні будуть, поїдять у Боже свято не дробленого зерна.

Калістрат замочив пшеницю, і поставив її настоюватися. Він, по звичці, працював по господарству, але думка про те, що трапилося, все-таки турбувала його, залишаючи, не те щоб занепокоєння, а якусь неусвідомлену, настирливу ідею, яка мов скалка, застрягла в голові.


Глава 4. Оникій ‑ сніданок


Панотець переглянув текст проповіді, роблячи виправлення і позначки на полях.

‑ Гарна, ‑ подумав Оникій.

‑ Уже сьогодні проповідь удасться ‑ адже таке свято, сам Господь мені допоможе - вкладе потрібні слова у вуста мої! ‑ Він трикратно перехрестився, потягнувся, тим самим, розім`явши від довгого стояння затерплу спину.

‑ Однак настав час снідати. Агов, Федосіюшка, усе там готове? ‑ голосно покликав послушницю.

‑ Так панотець, усе давно готове, на столі вже ‑ просимо снідати! ‑ відповідала Феодосія.

Оникій спустився на кухню, яка одночасно служила їдальнею, і попередньо помивши руки, сів за стіл.

Табурет, на який він опустився, «дзигнув» під вагою попівського тіла і одна з ніжок, яка нещільно сиділа у своєму гнізді ‑ підвернулася. Табурет не встояв на трьох ногах і Оникій з гуркотом звалився на підлогу.

‑ От це та-а-а-к…! ‑ простягнув він встаючи, ‑ не вчасно зламався.

Взяв в одну руку зламаний табурет, а в іншу ‑ ніжку, він спробував вставити її, але гніздо виявилося ушкодженим і ніжка, ні в яку, не хотіла стає на своє місце. Провозившись так хвилин п`ять, Оникій плюнув і виніс зламаний табурет у комору.

‑ Після свят відремонтую, ‑ пообіцяв він собі.

Він сіл на інший табурет, підсунув до себе тарілку із грінками та миску із гречаною кашею і зібрався поснідати.

‑ Знову холодна — потрібно підігріти.

Оникій поставив миску з кашею на гарячу піч, а грінки вклав у тостер, який стояв на кухонному столі. Через кілька хвилин, усе було готове.

‑ От тепер, інша справа, ‑ підігріта їжа була набагато смачніше та викликала приємне тепло у всім тілі, коли попадала за призначенням.

‑ Мабуть і я гріюся, як грубка, тільки «дровами» ‑ служить їжа, а відкритого полум`я немає. Вогонь у моєму тілі «запалений» Господом, гріє мене, а я як кочегар, тільки «дрова» підкидаю, ‑ посміхнувся про себе Оникій.

Грінки, приготовлені послушницею, прожарені до рум`яної скоринки, зникали миттєво ‑ їх явно не вистачало. Він взяв ніж, відрізав дві акуратні скибки хліба та намірився відрізати третій, невдало повернув ніж, той зісковзнув і пройшовся по пальцю Оникія, залишаючи неглибоку, але досить болючу рану.

‑ Ой, холера, порізався, ‑ поскаржився панотець, розглядаючи, як кров повільно сочиться та зпливає з рани.

‑ Феодосія, допоможи, я порізався, ‑ покликав Оникій, але ніхто не відгукнувся на його лемент, очевидно, послушниця вже пішла, закінчивши свої справи. Кров поступово згорнулася і кровотеча зупинялася.

‑ Воістину, великі твої створіння, Господи, як ти любиш і оберігаєш чад своїх від смерті та від ушкодження, ‑ виразив свій захват Оникій, спостерігаючи, як закрилася рана і повністю припинилася кровотеча.

‑ Як ти все передбачив, Господи, як у тебе все виходить, не те, що в чад твоїх ‑ Оникій згадав, свою метушню з ремонтом табурета.

Він узяв пляшечку з йодом і трохи змастив рану, що закрилася. Це було все, чим він міг собі допомогти, решта зробив за нього ‑ його організм, так добре створений Творцем.


Глава 5. Калістрат ‑ домашні


‑ Калістрат! Снідати, діти прокинулися вже, ‑ кликала чоловіка Катерина Павлівна.

Калістрат слухняно зайшов у будинок. Діти вже спустилися із другого поверху, зробили всі ранкові процедури і сиділи за столом: дві сестрички, двойняшки ‑ Настя та Анюта та три брати: Василь, Савелій і Ничипір. Василь був старшим ‑ йому вже виповнилося 25, далі йшли дівчата ‑ їм було по 15, потім Савелій ‑ йому було 10 років і останньому Нечипору ‑ 5.

‑ Вася, включи приймач, ‑ попросив Савелій.

‑ Так він, включений, ‑ відповів Василь, повертаючи ручку гучності на приймачі, до відмови, ‑ напевне батарейки сіли.

‑ Там не батарейки, а акумулятори, ‑ зауважив Калістрат, ‑ дивися не викинь. Зарядне там, у тумбочці лежить.

‑ Це ми миттю, зараз і зарядимо, ‑ сказав Савелій: ‑ раз і все, там усе просто.

Савелій перебував у тому щасливому віці, коли все видавалося простим і доступним, а про те, що відбувається насправді, він ще не замислювався.

‑ Ну так, просто – та не зовсім, по-перше ‑ там 12-і вольтовий акумулятор, а напруга заряду повинна бути 13, 2 вольт, не більше ні менше, струм на початку більший, потім повинен знижуватися. Температура акумулятора при заряді не повинна перевищувати 50 градусів і так далі.., ‑ зробив невелике зауваження Василь, відразу було зрозуміло, що він закінчив електротехнічний факультет.

‑ А я думав, що там усе просто ‑ вставив і все! ‑ знову вставив «свої п`ять копійок» Савелій.

‑ Так, усе просто в виходить, якщо відбувається відповідно до законів природи, ‑ завершив суперечку Калістрат.

‑ Тато, а як їх роблять, ‑ запитав Савелій, розглядаючи витягнений із приймача акумулятор.

‑ Акумулятори? На конвеєрі, за допомогою роторної технології, коли робота виконується в процесі руху, по виділених простих операціях у певному місці шляху. Взагалі технологія виробництва набагато важливіше, чим об`єкт, який виробляється. Від технології залежать: конструкція, функції, якість, витрати, ціна та усе інше…Об`єкт, як правило, розробляє один колектив, а технологію ‑ інший. Часто складності технології виробництва ‑ набагато перевершують складність об`єкта, ‑ прочитав маленьку лекцію Калістрат, ‑ зрозуміло?

Чомусь, у Калістрата перед очами по черзі виникали образи вагітності його улюбленої дружини, а потім народження всіх його дітей. Згадалася також і його операція, коли він «терпів» і потім ледве не вмер від апендициту, що лопнув прямо на операційному столі.

‑ Так, дійсно, людина ‑ об`єкт дуже складний, з усіма його системами і підсистемами. А створення його ‑ процес, у сто разів складніший. Звичайно, «підремонтувати» людину ‑ ми вже навчилися, а от створювати ‑ «зась», ‑ подумав Калістрат: ‑ Тут « Матінка-Природа» постаралася на славу! І наші технології порівнювати з її технологіями, однаково, що порівнювати кам`яну сокиру з ультра сучасним комп`ютером.

‑ Достатньо розмов, їжте, ‑ перервала суперечку Катерина Павлівна, ‑ вам теж «підзарядка» потрібна, адже я з вами сьогодні святкувати Різдво до хрещених їду, а тато в церкву ‑ до Оникія.

Картопля з оселедчиком і ароматними грибочками, та ще під огірочок ‑ щезала у дітей, як у фокусників.

‑ Так молодість, молодість, жити хочеться, усього хочеться, а для здійснення бажань ‑ потрібні сили, ‑ відзначив Калістрат.

Знову на Калістрата накотила думка про простоту і складність перетворення енергії в акумуляторі та у тілі людини. Виникало відчуття геніальності Творців цих двох не схожих, простих і влдночас складних систем, пов`язаних з перетворенням і використанням енергії.

‑ Тато, включи телевізор, раз приймач не працює, ‑ попросила Настя.

Калістрат включив телевізор, вибрав канал новин і відклав пульт убік. Передавали новини про повінь і пожежі в Японії. У полум`ї та скажених потоках морської води пропадали люди, автомобілі й навіть цілі будинки…

‑ Природа…, з нею не посперечаєшся, ‑ прокоментував передачу Калістрат.

‑ Тато, а за що це їх? ‑ запитала Анюта.

‑ За гріхи, за вчинки погані, за невір`я в Бога…, ‑замість батька, відповістила на запитання Катерина Павлівна.

‑ Скажеш теж! Це природа обурюється, за наругу над нею, ‑ підхопив Калістрат, ‑ а Бог тут ні при чому, та й немає його зовсім!

‑ Так адже японці, самий правильний народ, працюють без свят і вихідних. У світі вся електроніка їх, автомобілі, навіть їжа… ‑ уже суши продають по усьому світу. Адже Японія, одна із зовсім невеликих країн. Це точно не покарання за гріхи. Це щось інше, ‑ заперечив Василь.

Отут перед очами Калістрата сплив випадок, коли він з дітьми, прагнув змусити мурах будувати свій мурашник на нічийній території, а не на їхній ділянці. Розводили вогонь, лили воду, але для мурах, усе було дарма, вони будували мурашник так, як їм було потрібно і не звертали уваги на дії людей.

‑ А може, це нам хтось попередження шле? Тоді Хто? І Навіщо? ‑ подумав Калістрат, ‑ дурниця, яка в голову лізе. Звичайно ‑ це Природа «попереджає», що не можна її трощити…

Сніданок закінчився. Діти з Катериною Павлівною пішли збиратися в гості, а Калістрат почав готуватися до зустрічі з панотцем. Зустрічалися вони не часто, в основному по більших релігійних святах, у числі яких були Різдво й Великдень, причому закуска і випивка на цих зустрічах, завжди були на висоті. Калістрат вибрав велику сумку і став поступово заповнювати її попередньо підготовленими припасами, так дбайливо складеними Катериною Павлівною. Вона сама збиралася у церкву, а потім до панотця, але потім поступилася наполегливим проханням дітей.


Далі буде....

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.09.2017 Поезії / Гімн
Гімн України
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
18.12.2017 © Маріанна / Мініатюра
Нічний потяг
17.12.2017 © Світлана Нестерівська / Казка
Ірем.Дзвін
16.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Кожному – свій сопілкар
15.12.2017 © Маріанна / Мініатюра
Аеропорт
14.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (23.)
Оповідання Про Бога
17.09.2017
СУПЕРЕЧКА & ГЛАС БОЖИЙ
08.01.2017 © Улько Сергій
Гостя з неба
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 106  Коментарів: 3
Тематика: Проза, оповідання,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 26.09.2017 09:07  КАЛЛИСТРАТ для © ... 

За рассказ - спасибо! Мне понравился)))


И отдельная подяка за Каллистрата, а главное, чтобы он не подкачал, а то я за него переживаю, как-никак Каллистраты это вам не что-нибудь)))

Тем более, что сорок лет назад я тоже покуривал трубку, привезённую из Германии (у нас их не было), а табачок покупал в киоске на Бессарабском рынке "Нептун" назывался)))

 25.09.2017 16:01  Каранда Галина для КАЛЛИСТРАТ 

рекомендую) 

 18.09.2017 07:13  Каранда Галина для © ... 

)))) легко й цікаво читається. мій персональний плюс за Калістрата.
))))))))))))))) псевдонімчик прикольний, але ж він і зобов`язує!) Як на мене, ця публікація 100% відповідає псевдоніму, а от попередня з ним якось не в`яжеться....
вітаю тут! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +103
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +163
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +149
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
09.12.2010 © Тундра
26.11.2011 © Микола Щасливий
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2012 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди