22.09.2017 15:14
для всіх
163
    
  2 | 2  
 © Ем Скитаній

Зледенілий

Зледенілий

...зморився я від марноти марнот, 

промерз у безталанні наскрізь -

я бренець всесвіту пустот, 

блукач сліпий у часі.


стою мов мумія

у савані епох, 

похований між зір іскристих, 

сивих, 

сніжних -

волосся вкрила мла, 

що вічний білий спокій, 

очей нема -

там полиски крижин, 

сковзає по яких

століть хода наріжна, 

біля душі і серця - руки, 

дзвони два -

по ним завії б"ють, 

як б"ють у дзвон на сполох...


та серця не сягне

той дзвін, 

душі він не стривожить, 

збентеженням сполохані думки

не викличе в мені... -

від полиску крижин

по льодовій щоці

спадуть крижинкі дві, 

прокотяться килкі, 

в безодні ртутнтними розстануть, 

тяжкі як біль

у просторі байдужості ворожій -

студений погляд стане мій

незмірним сумом

у всесвіті пустот, 

руйнацій

і відроджень...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.09.2017 18:03  Тетяна Чорновіл => © 

Надзвичайно символічний вірш, у якому кожне слово
відчувається трагічно.
Цих руйнацій їм не пробачимо.
Ні фізичних, ні душевних.