Вона

щаслива?

Вона з дочкою в іграшки гралась,

Та писала таємно вірші.

Відчайдушна! та ночі боялась,

Бо ще досі дитина в душі.

Вона вірила в казки та правду,

Відчиняла щоразу вікно.

Вона мала силу і владу,

Та навіщо не знала воно.

Заплітала волосся - і в поле,

Вибирала старанно бур`ян.

А донька вже навчалася в школі,

Серед сотні таких же селян.

Шанувальників безліч ходило, -

Вона гарна була, молода.

Ще дитинство в душі її жило,

Та все часу на себе шкода.

Так роки пропливали, мов, річка,

Заплітала онучці косу...

А вночі миготіла знов свічка,

Доки сонце не стерло росу.

- Ви щасливі, бабуся, скажіть-но?

Завжди посмішка ця на вустах.

Обіймала до серця знов міцно,

Цілувала в чоло малу:

- Так!

Та колись, коли в казці гуляла,

Вона хату свою не знайшла.

І вже там, із небес, виглядала,

Як онука до школи пішла.