Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
29.09.2017 23:11Оповідання
Сатира  Про життя  Про гумор  
21000
З дозволу батьків
© Сліпокоєнко Роман

Медові руїни

Сліпокоєнко Роман
Опубліковано 29.09.2017 / 43646

Громовий рокіт прогорівшого глушника лякав білок, собак та диких киць, що набридли своїм хазяїнам. Зелений «Москвич» із жовтими дверима, червоним багажником та синіми порогами розчинявся у чагарниках. Дорога була асфальтована, хоч і забута. Розбишакуваті клени утворили переплетену арку та чекали свого часу, щоб остаточно захопити шлях.

У автомобілі лунала музика, котру доповнювала розмова чоловіка та жінки.

– А без мене ніяк?

– Давай не будемо розпочинати все спочатку! Ти ж хотіла більше знати про мене, одже – насолоджуйся, рибко.

– Не тринди! Що ви не поділили із Стасом?

Чоловік широко посміхнувся і промовчав.

– Або поїхали назад і сам копайся у своєму лайні, або…

– Або що?! – грубо відповів чоловік.

– Іди нахер! – вигукнула жінка.

– Через кілька годин ти будеш у місті і…

– Іди нахер!

– І я тебе кохаю, золотко.

Чоловік додав звуку на програвачу вбивши насичений діалог.

Жінку звали Марго. Вона була вишуканою провінціалкою, котра все життя шукає себе, а знаходить попіл. Прах кохання, щастя та здорового глузду. Все можна було б поправити та тільки бажання змінюватися зникало щодня із заходом сонця. У ній боролася стихія ліні разом із бажанням солодкої міграції та повільної деградації.

Богдан був її протилежністю. Він знайшов все крім грошей. Їх він вишукував у чужих кишенях, міських фонтанах та підземних схронах. Перші дві речі були крайнощами, за які частенько чоловік отримував по пиці. Тому весь свій час він присвячував пошукам скарбів. Спочатку ходив із пошуковими рамками, постійно перечіпався через пеньки та гранітні валуни. Навіть, одного разу зорав носом лісову галявину.

Зрозумівши, що подібним чином нічого не знайдеш, чоловік прикупив пристрій. Чудернацький, жовтого кольору. Апарат, навіть, мав надпис іноземною мовою і, за свідченням продавця, міг віднайти найдрібнішу монету на глибині50 см. Тільки кому вони потрібні? У магазині мідяки не приймали, а колекціонери крутили носом і збивали ціну. Бізнес.

Богдан був направлений на пошуки найціннішого металу в регіоні – міді. Проте він не відмовлявся і від латуні, бронзи та, звісно, заліза. Одних тільки гвіздків назбирав 4 мішки, а це добрячих70 кг. Вже на другий місяць його вкладення у металодетектор повернулися. А далі розпочався справжній економічний оборот: метал, пиво, піт, горілка і все в одному організмі.

Машина здійснила кілька поворотів зеленим лабіринтом і зупинилася біля шовковиці.

– Якщо ти хотів мене, то сказав би вдома і я не перлася б з тобою у чагарники.

«Нарешті заспокоїлась», – подумав чоловік та ніжно посміхнувся

– Хапай лопату, Афродіта.

Марго закотила очі, проте виконала прохання чоловіка.

– А туалет де?

– Можеш скрізь, крім машини.

Жінка зникла у шовковиці. Тим часом чоловік вийняв із авто кілька силікатних мішків, чудоапарат та приєднався до неї.

За чагарником знаходились розкидані вулики. Вони були гнилі та покриті мохом. Природа пристосовувала їх до нових умов виживання. Замінила бджіл на мурах, а солоденький мед на рихлу землю.

– Мертві бджоли не гудуть, – промовив чоловік.

– Ага, дикий мед кохання.

Відразу за вуликами знаходилася дерев’яна клуня покрита зеленкуватим шифером. Двері до неї були вивалені. Це, навіть, виглядало дещо гостино. Хоча крім мишей і залишків полови там нікого не було.

Справа від клуні знаходилася хата. На фоні суцільної розрухи вона виглядала модерно : цегляна кладка, прозоре скло та червоний надпис «ПІСЮН». Навіть якийсь художник поряд із словом додав зображення. Хоча залишається загадка. «Пісюном» звали хазяїна, чи автор слова хвалився, що у нього є чоловічий орган. Хоча, є ймовірність, що автор розшукує «пісюна». Проте у такому разі потрібно додати номер телефону, щоб той хто знайде повідомив сучасного митця-шукача.

– А хто тут живе? – мовила жінка.

– Ніхто. Інколи, можливо, безхатьки.

– Ти привіз мене сюди щоб показати бомжів!?

– Ти ж сама розповідала, що у тебе не лишилось друзів. От і знайдемо веселу компанію.

Жінка копнула чоловіка ногою і рушила ближче до хати. Двері були відчиненні.

– Не заходь без мене! – крикнув чоловік. – Спочатку потрібно опрацювати дворище.

Богдан увімкнув металодетектор та почав шукати скарби. Марго ходила за ним та чоловікові не таланило. Куски дроту, гайки і старе відро були чи не єдиними цікавими знахідками. Подвір’я було вичищене задовго до Богданової експедиції.

– Раніше тут мешкав агроном чи агітатор.

– І за шо агітували? Любов без сексу, пиріжки з капустою і заміна самогонки на казьонку?

– Та яка нахер різниця! – весело відповів чоловік! – Головне, що він крав добре. А все, що натирив заховав на горищі, у вуликах чи у погребі! І сьогодні наша з тобою задача – все це знайти.

– А де сам агітатор?

– Вже років десять вивчає прогнивший капіталістичний «Захід» на прикладі Канади.

Пошуки у подвір’ї завершились розчаруванням. Місцева голота повикопувала навіть металеві стовпчики до яких кріпився тин. Колодязь був завалений, колонка розібрана та перевезена у безпечніше місце.

Богдан чудово розумів, що пошуки на вулиці не принесуть бажаного результату, проте не відмовлявся від обов’язкової традиції роботи із металошукачем.

Увімкнувши ліхтарі Марго та Богдан рушили до хати. Саме у приміщені чоловік сподівався віднайти справжній скарб. Сільська інтелігенція срала на книги, посуд та деталі інтер’єру, а вони виявлялися ціннішими за грубий кусок металу.

У будинку смерділо сирістю та мочею. Стіни були чорні, в плісняві та не зрозумілій синій речовині. Чоловік рухався повільно, вдивлявся у кожну деталь.

– Ікони повинні бути зі східної сторони, – мовила Марго.

Чоловік уважно подивився на неї, а потім додав :

– Ікони продаються першими. Напевне їх, ще хазяїн спродав за бакси, щоб виїхати із країни.

– А у мене вдома бабуся їх від усіх ховає.

– Вона просто знає, що їх чекає коли вони достануться тобі чи сестрі!

На кухні Богдан знайшов кілька тарілок. Вони були прикидані битим склом. На звороті був зображений двоголовий орел та 1908 рік. Тарілка була надщербнута у двох місцях, проте не мала тріщини. Це справжня рідкість.

– Комуністичний агітатор їв із царських тарілок! – чоловічий сміх наповнив будинок.

Поряд знаходилось ще з десяток подібних знахідок. Нажаль усі вони були розбиті, навмисно. Хтось для розваги кидав посуд у стіну. Аби вони лишень знали справжню його цінність. На кухні більше нічого не було цінного.

Наступні дві кімнати виявилися скупими на знахідки. Обдерті шпалери, гнилі комоди та шафи. Скрізь валявся одяг. У одному з кутів із дитячих колготок та собачої шуби було вимощено гніздечко для двох.

– От тобі і готель для бомжів! – промовив чоловік.

– Тобі не гидко тут швендяти?

– Робота, яка дарує легкі гроші не може бути бридкою!

Перейшовши у наступну кімнату, чоловік та жінка були шоковані. Стіни були розмальовані фарбами. По центрі знаходився «Вінні Пух», поряд «П’ятачок» та осел «Іа». Персонажі були точними копіями радянського мультика. Із іншої сторони стіни за руки трималися вовк та заєць.

Колись тут знаходилась дитяча кімната, а зараз туалет. Папір, іграшки та залишки фекалій були розкидані по всій підлозі.

– Марго, ось і туалет, який ти шукала!

Жінка промовчала. Вона не розуміла для чого було псувати дитячу кімнату. Та й взагалі, що це за варвари нищать чужі будинки! А головне куди вони поділися.

– А тепер час перейти до десерту, – мовив чоловік.

Богдан та Марго вийшли із будинку та піднялись та горище. Це був схрон лахміття і він лишився цнотливим. Всі речі були з’єднанні густою мережею павутиння. Самі ж творці повтікали із першими словами Богдана.

Безхатькам та шукачам пригод на горище байдуже. Лишень зрідка вони шукають у стріхах заржавілі кулемети системи Люїса і шаблі, а знаходять гнилий очерет і польових мишей.

Богдан вручив ліхтаря Марго, а сам перетворився на крота. Він переривав все, що траплялося під руку. Одна річ була цінніша за другу, а третя – за всі разом взятті. Ніколи йому не було ще так приємно копирсатися у чужому лайні.

– Тиждень назад ми із Стасом знайшли самовар. Він був мідний, побитий із чорною кіптявою, проте унікальний. На ньому зберіглося клеймо, котре перетворювало його із бляшанки на витвір мистецтва.

– Так он звідки у тебе розбита морда!

– Ти ж бачила який він бугай! Стас уперся, що він перший його побачив, а я заперечив.

– А він пропечатав. Ось, що ти соромився розповісти.

– Зате тепер це наші скарби!

– Дитячі колготки можеш лишити собі. Вони мені не потрібні.

Робота на горищі затягнулася. Богдан протягом трьох годин вивчав кожен предмет та дуже обережно спускав його до машини.

У ящиках він знайшов старий фарфор. Він був випущений при царі, пилився при Леніну, ховався у болотах при Сталіну, виставлявся при Брежнєву, а тепер успішно буде перепроданий. Жоден хазяїн посуду так і не наважився поїсти з нього

Поряд із дорогоцінними ящиками зберігалася старенька машинка «Zinger». На відмінну від фарфору її використовували по призначенню років сорок. На ній лишилися сліди людської діяльності, любові та трепету, з яким до неї відносилися.

Всі інші знахідки були дріб’язком. Хоча це не завадило Богдану набити свій автомобіль мотлох із горища.

Марго було гидко дивитися на нього. Її коханий – мисливець за сранню. Крім цього ще й її намагається втягнути в авантюру. Після того як він почав пакувати у автомобіль кросівки знайдені на горищі, вона перестала із ним говорити. Дебіл!

Із заходом сонця автомобіль рушив до міста.

– Бухаємо сьогодні! Бухаємо! – радів Богдан.

– За рахунок смердючих кросів!?

– За рахунок посуду. Його там на кілька тисяч.

Очі жінки округлились. «Кілька тисяч. Кілька тисяч. Тисяч. Кілька». Вона не могла повірити, хто готовий купити миски за такі кошти.

– Гривень? – перепитала жінка.

– Доларів, кицю, вонючих зелених доларів.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.08.2017 Проза / Нарис
Нічний волоцюга
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
05.10.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 4)
21.09.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 3)
15.09.2017 © Саня Малаш / Оповідання
АнтиСНІД
06.09.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 2)
Оповідання Про гумор
29.09.2017
Медові руїни
15.07.2015 © Богдана Копачинська
Я не смерть! Я - лікар!
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.67 (МАКС. 5) Голосів: 3 (2+1+0+0+0)
Переглядів: 52  Коментарів: 4
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.09.2017 08:46  © ... 

Про тарілки і те, як займаються мародерством у покинутих будівлях - так. 

 30.09.2017 07:53  Каранда Галина для © ... 

писане з реальності? 

 30.09.2017 07:51  © ... для Каранда Галина 

Дякую) 

 30.09.2017 07:50  Каранда Галина для © ... 

нда...
чудово.
особливо про старий фарфор і комуніста з царських тарілок. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +64
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +99
19.07.2017 © роман-мтт
Про те, що Гугл не знайде +104
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +109
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
07.11.2013 © Дарія Китайгородська
12.04.2011 © Закохана
27.11.2014 © Серго Сокольник
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди