30.09.2017 00:51
для всіх
73
    
  1 | 1  
 © Олександра

Скляна

Я ще буваю груба і жорстока, 

Я проміняла думку на слова.

Але берізка у вікні висока

Нагадує, що я вже не права.


Я мов скляна — не відчуваю болю, 

Я тільки чую голос десь в душі

І знаю, що стару мою тополю

Убили мої вицвілі вірші.


Я не прошу прощення і любові, 

Тепер, коли я бачу всі страхи, 

Я відплачу собі у власнім слові, 

Я розіб‘ю окрилені дахи.


Мені не треба відчаю і суму, —

Вони тепер належать не мені.

У тисяч вольт я виживу від струму, 

Щоб потім прогоріти у вогні.


Так треба. Світ таким заповідався, 

В мені ж лише — цей проблисок зірок.

І ось мій біль віршами проростався...

Я ж знаю, хто я. Вивчила урок.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!