Лікеровий щем
Запитати наважилась в осені,
Раптом голосу десь нема.
Чути флейтою стоголосою
Завиває у сховку зима.
Про кохання, про літо, про доторки
Ніжних пальців до кутиків уст.
День минулий нашіптує потайки:
«Я ніколи вже не повернусь»…
Але ми ніби сестри із осінню
І беззвучна розмова у нас.
Просто гляну їй в очі просинню
Й прочитаю: «Все буде гаразд».
І кохання дозріле, мов яблуко,
Упаде у долоні з дощем.
По-осінньому стримано, звабливо,
Розіллявши лікеровий щем…
Київ, 04.10.2017
