05.10.2017 09:00
Без обмежень
86 views
Rating 5 | 2 users
 © Сергій Петрович Мошенський

Дорога з Голгофи додому

Присвячено 55 річниці з дня смерті видатного письменника Тодося Степановича Осьмачка

«Моя Україно, недоле моя, 

Була ж ти мені дорогою, 

А нині тебе вже питаюся я, 

Ой, що ж ти зробила зі мною?..»

7 вересня 1962 року, коли перші секунди відбивали початок нового дня, самотнє тіло Тодося Степановича Осьмачки перебувало між свідомістю і людською природою. Застиглий погляд очей, кольору осіннього неба, дивився через вікно Пілгрім Стейт госпіталю, що на Лонг Айленд в Нью – Йоркську, в надії побачити світанок. Душа тримала нитку долі, кінець якої був десь за океаном, у далекій, але такій рідній йому Україні: де соняхи повертають свої важкі голіви назустріч сонцю, на луках пахне лепехою і полином, де на горбочку, понад ставом примостилась батьківська хата, а на сільському вигоні височіє Храм, який здалеку був схожий на богатиря у білій сорочці та золотому шоломі, що стоїть зі списом у руці, а над ним хрест Божий сяє, як оберіг людських душ села Куцівки.

А колись це немічне, паралізоване тіло було скалою, об яку розбивалися хвилі комуністичної брехні. А він був Прометеєм, якого до чужого берега прикували емігрантські ланцюги, і кожен день серце краяла туга за Батьківщиною. І треба ж так: раніше у рідній йому Україні не давали говорити, навіть думати по - українському. Батогом керуючої руки забирали до «кремлівської клуні» владу у ради, землю у селян, хліб у голодних, мир у народу. Всі дисиденти до влади терору, як «вороги народу» прийняли мученицьку смерть від кулі, голоду, холоду таборів. Бо правду народу в імперії могли говорити тільки блазні і блаженні. Ні, блюдолизом Тодось Осьмачко ніколи не був, тож вдавав із себе юродивого на паперті розвалин держави, в якої забрали ім’я, сплюндрували мову, націю п’ятикутною зіркою перетаврували на «совєтський» народ». Народ, ради якого Тодось був готовий нести на собі хрест сорому і зневаги, надіючись на його прозріння, відцурався від нього . Правнуки німих кобзарів, сліпих чумаків, глухих козаків прогнали «апостола селянської правди» із рідного села, з України за те, що розпалював полум’я єресі на дволиких братовбивць і христопродавців москалів, які розорали батьківську хату, розрили материнську пуповину.

«Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас та переслідувати, і зводити на вас усякі наклепи та лихословити вас через мене» (Мат. 5. 11.)

Він не вмів плавати - ні за течією, ні проти неї. Тому й тікав від переслідування «всесоюзної божевільні», щоб не стати безвольним «добровільним» рабом. Ненависть до вбивць – чекістів, до брехунів і нелюдів, що принижували народи і людину, ніс в своєму серці Тодось Осьмачка. Щоб нащадки українців, на й сама історія винесли їм кару: злочин проти України і самого життя не повинен бути прощений.

Тому все, що він бачив, вирішив зберегти для нащадків, щоб не розстріляли, не загратували, не згноїли, не забули. Та без хліба спеченого з українського жита, без джерельної водиці з батьківської криниці, без подиху вільного вітру з Холодного яру, без пісні солов’їної у вишневому саду - на чужині можна збожеволіти. Та хіба краща доля спіткала тих титанів слова, що залишилися у радянській імперії: Ігоря Калинця, Івана Багряного, Василя Стуса..?

«О, сило Божа і безсилля враже, 

Свята уяво у людей, 

Ти твориш світ, якого наше

Бажає серце кожен день…

Але воно справляє чорну драму

Людині в блисках дум і мрій, 

Коли ніколи вже не найде храму

Й назад прилине в серце їй.»

…Багряний світанок підіймався зі сторони Сміли, коли на вигоні перед Куцівським храмом зупинилась машина. З неї повисипали комсомольці. Під сміх і пісні молоді яничари обв’язали тросами хрест на дзвіниці і натягнулася струна. Вибитими очима дивились обдерті мученики святі зі стін і молили Бога: «Прости Господи душі їх, бо вони не знають, що творять.»

Впав замертво дзвін на землю, і покотилася луна через Куцівку, Носачів, Кирилівку, Умань за океан. І вирвалася із грудей душа та прилинула до храму, щоб утримати останню надію на порятунок, дороговказ повернення додому. Зігнули, та не звалили хреста, обірвався трос…

Зітхнувши з полегшенням, пішла Тодосева душа на Божий суд із надією, що повернеться колись у рідні святі місця. І зустрінуть його земляки і устелять дорогу чорнобривцями. І прийме грішне тіло рідна куцівська земля, а душа разом із душами всіх мучеників молитиметься за волю України в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, над яким вічно сяятиме хрест Божий, як оберіг людських душ всього українського народу. 

…в Баварії я став, мов гострий колос

Або мов з хмари спущена стріла

З бажанням – тугою почути голос

З далекого черкаського села.

Я уникав приязні, мов загину, 

І сорочки, купаючися, дер…

І, гей, в Баварії за пуповину

Земля мене шарпнула ось тепер!

Між добром і злом є межа, переступати яку – гріх. Переступиш – зло як вірус розповсюдиться на все і всюди. Воно стає безмежним. На цій межі - наше сьогодення а ми – побратими Тодося Осьмачки.

Це до нас крізь століття і про нас його пророчі слова:

«І будуть в землях чужини питати:

- Гей, що то там на сході стогне, без сорочки?

І відповідь дадуть нові Пілати:

Собі спромігся кулю в груди мати

На ріднім полі тихий українець мовчки!»

село Куцівка Смілянського рн. Черкаської обл. 



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Нарис, Історична проза, Про Батьківщину, Про душу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Святий вечір (До) / Бувальщина | Сергій Петрович Мошенський». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Пуповина / Вірш | Сергій Петрович Мошенський». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Сергій Петрович Мошенський.

Уривок з книги "Куцівський бурлака" автор Сергій Мошенський член Спілки краєзнавців України


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Сергій Петрович Мошенський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо