Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.10.2017 09:00Нарис
Історична проза  Про душу  Про Батьківщину  
11000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Дорога з Голгофи додому

Присвячено 55 річниці з дня смерті видатного письменника Тодося Степановича Осьмачка
Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 05.10.2017 / 43687

«Моя Україно, недоле моя, 

Була ж ти мені дорогою, 

А нині тебе вже питаюся я, 

Ой, що ж ти зробила зі мною?..»

7 вересня 1962 року, коли перші секунди відбивали початок нового дня, самотнє тіло Тодося Степановича Осьмачки перебувало між свідомістю і людською природою. Застиглий погляд очей, кольору осіннього неба, дивився через вікно Пілгрім Стейт госпіталю, що на Лонг Айленд в Нью – Йоркську, в надії побачити світанок. Душа тримала нитку долі, кінець якої був десь за океаном, у далекій, але такій рідній йому Україні: де соняхи повертають свої важкі голіви назустріч сонцю, на луках пахне лепехою і полином, де на горбочку, понад ставом примостилась батьківська хата, а на сільському вигоні височіє Храм, який здалеку був схожий на богатиря у білій сорочці та золотому шоломі, що стоїть зі списом у руці, а над ним хрест Божий сяє, як оберіг людських душ села Куцівки.

А колись це немічне, паралізоване тіло було скалою, об яку розбивалися хвилі комуністичної брехні. А він був Прометеєм, якого до чужого берега прикували емігрантські ланцюги, і кожен день серце краяла туга за Батьківщиною. І треба ж так: раніше у рідній йому Україні не давали говорити, навіть думати по - українському. Батогом керуючої руки забирали до «кремлівської клуні» владу у ради, землю у селян, хліб у голодних, мир у народу. Всі дисиденти до влади терору, як «вороги народу» прийняли мученицьку смерть від кулі, голоду, холоду таборів. Бо правду народу в імперії могли говорити тільки блазні і блаженні. Ні, блюдолизом Тодось Осьмачко ніколи не був, тож вдавав із себе юродивого на паперті розвалин держави, в якої забрали ім’я, сплюндрували мову, націю п’ятикутною зіркою перетаврували на «совєтський» народ». Народ, ради якого Тодось був готовий нести на собі хрест сорому і зневаги, надіючись на його прозріння, відцурався від нього . Правнуки німих кобзарів, сліпих чумаків, глухих козаків прогнали «апостола селянської правди» із рідного села, з України за те, що розпалював полум’я єресі на дволиких братовбивць і христопродавців москалів, які розорали батьківську хату, розрили материнську пуповину.

«Блаженні ви, коли будуть ганьбити вас та переслідувати, і зводити на вас усякі наклепи та лихословити вас через мене» (Мат. 5. 11.)

Він не вмів плавати - ні за течією, ні проти неї. Тому й тікав від переслідування «всесоюзної божевільні», щоб не стати безвольним «добровільним» рабом. Ненависть до вбивць – чекістів, до брехунів і нелюдів, що принижували народи і людину, ніс в своєму серці Тодось Осьмачка. Щоб нащадки українців, на й сама історія винесли їм кару: злочин проти України і самого життя не повинен бути прощений.

Тому все, що він бачив, вирішив зберегти для нащадків, щоб не розстріляли, не загратували, не згноїли, не забули. Та без хліба спеченого з українського жита, без джерельної водиці з батьківської криниці, без подиху вільного вітру з Холодного яру, без пісні солов’їної у вишневому саду - на чужині можна збожеволіти. Та хіба краща доля спіткала тих титанів слова, що залишилися у радянській імперії: Ігоря Калинця, Івана Багряного, Василя Стуса..?

«О, сило Божа і безсилля враже, 

Свята уяво у людей, 

Ти твориш світ, якого наше

Бажає серце кожен день…

Але воно справляє чорну драму

Людині в блисках дум і мрій, 

Коли ніколи вже не найде храму

Й назад прилине в серце їй.»

…Багряний світанок підіймався зі сторони Сміли, коли на вигоні перед Куцівським храмом зупинилась машина. З неї повисипали комсомольці. Під сміх і пісні молоді яничари обв’язали тросами хрест на дзвіниці і натягнулася струна. Вибитими очима дивились обдерті мученики святі зі стін і молили Бога: «Прости Господи душі їх, бо вони не знають, що творять.»

Впав замертво дзвін на землю, і покотилася луна через Куцівку, Носачів, Кирилівку, Умань за океан. І вирвалася із грудей душа та прилинула до храму, щоб утримати останню надію на порятунок, дороговказ повернення додому. Зігнули, та не звалили хреста, обірвався трос…

Зітхнувши з полегшенням, пішла Тодосева душа на Божий суд із надією, що повернеться колись у рідні святі місця. І зустрінуть його земляки і устелять дорогу чорнобривцями. І прийме грішне тіло рідна куцівська земля, а душа разом із душами всіх мучеників молитиметься за волю України в храмі Різдва Пресвятої Богородиці, над яким вічно сяятиме хрест Божий, як оберіг людських душ всього українського народу. 

…в Баварії я став, мов гострий колос

Або мов з хмари спущена стріла

З бажанням – тугою почути голос

З далекого черкаського села.

Я уникав приязні, мов загину, 

І сорочки, купаючися, дер…

І, гей, в Баварії за пуповину

Земля мене шарпнула ось тепер!

Між добром і злом є межа, переступати яку – гріх. Переступиш – зло як вірус розповсюдиться на все і всюди. Воно стає безмежним. На цій межі - наше сьогодення а ми – побратими Тодося Осьмачки.

Це до нас крізь століття і про нас його пророчі слова:

«І будуть в землях чужини питати:

- Гей, що то там на сході стогне, без сорочки?

І відповідь дадуть нові Пілати:

Собі спромігся кулю в груди мати

На ріднім полі тихий українець мовчки!»

село Куцівка Смілянського рн. Черкаської обл.
___________
Уривок з книги "Куцівський бурлака" автор Сергій Мошенський член Спілки краєзнавців України
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.05.2016 Поезії / Вірш
ПУПОВИНА
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.11.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (20.)
23.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Цивілізація і ми
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Про Новий рік
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Бувальщина
Жартівники
Нарис Про Батьківщину
05.10.2017
Дорога з Голгофи додому
10.03.2017 © ВРуп
Панельные дома
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (1+1+0+0+0)
Переглядів: 32  Коментарів:
Тематика: Проза, Нарис
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +90
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +136
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +132
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +76
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
01.04.2012 © Каранда Галина
12.04.2011 © Закохана
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди