12.10.2017 15:28
для всіх
336
    
  5 | 5  
 © Ем Скитаній

...і спадає листя

...і спадає листя

віршування в окупації

місячне сяєво

степ огортає, 

що у полоні

спить до світань.

саваном стелиться, 

хвилею тане

синій серпанок

в білий туман.


спогадом оповідь, 

болем відчаю, 

шелестом тихим -

вітер у ніч.

і у відлуннях

осінні печалі, 

хиляться віти

місяцю встріч.


у закоханні, 

у мрії оманній

в тінях осінніх

зірве політ

листя, що подих

у злеті кружляння, 

падає вільно

в обрії літ.


що пригадалось їм?..

ні, не вгадаєш.

лиш проведеш їх

в думі сумній.

мове минулим

листя спадання, 

зраджений степ

у тривожному сні.


вітер невидимим

птахом у волі, 

в просторі ночі, 

в місячній млі.

впурхує листя

в холод недолі

жовте, пожовкле

вниз до землі.


шептом світанок

увійде імжею, 

ввергне на тління

сум листяний.

лише зітхнеш, 

розчулий душею, 

у безголосий

крик степовий...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.10.2017 18:54  Марія Круль => © 

Надзвичайно,відчулось кожне слово.

 14.10.2017 01:35  Сергій Семенов => © 

Дуже цікаво, наче заворожує. Наче якась музикальна тема з лірики Шостаковича. Слова, наче те саме вологе листя несильним вітром несе над поверхнею, волочить по землі. Вони чіпляються за поверхню вимальовуючи наскрізь невеселий рошарпаний настрій. Сильно написано - якраз і деякі стилізації аж на грані неологізмів доречно підспівують оцій розшарпаності напівсірого і напівжовтого смутку. Одначе сильно - щось на кшталт італійського неореалізму. Браво!

 13.10.2017 17:23  Тетяна Чорновіл => © 

Неймовірний вірш! Відчуття смутку, як і крик степовий - десь на підсвідомому рівні душу рве.

 13.10.2017 08:08  Тетяна Белімова => © 

Дуже красиво! Натхненно!