20.10.2017 16:02
для всіх
122
    
  4 | 4  
 © Маріанна

Кава

Моя вранішня кава темна як найтемніша беззоряна ніч. Моя кава гірка, та не буду додавати у неї цукру, так відчутніший смак. Хай гірчить як день, що почнеться з неї, хай сильніше пробудить усі відчуття. День починається.

За вікном ще темно, та світяться вікна навпроти. Не спить місто. Та, здається, не спить ніколи.

Мене ж пробудили. І останні бризки сну розсипалися кухнею. У кавовій чашці відбивається люстра.

Цього ранку я такий відчайдушно самотній. Мені варто би поспішити, мене чекають, але знаю, що не потрібен там більше. Марно.

Хочеться сидіти тут вічність і просто спостерігати як кава холоне. Ніхто не питиме більше. Але все ж допиваю.

Кава обпікає піднебіння і змушує піднятися зі стільця.

Я йду на впізнання тіла.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 20.10.2017 22:07  Артюх Леся Вікторівна => © 

Ага... я на такому розслабоні читала, а тут...Ударно!

 20.10.2017 21:42  Тетяна Чорновіл => © 

В житті і такі моменти варто пережити і осмислити.
Хороша мініатюра.

 20.10.2017 16:44  Каранда Галина => © 

о боже... закінчення просто прибило...
сильно.