22.10.2017 12:25
Без обмежень
110 views
Rating 5 | 2 users
 © Августина Острів

Ацедія розуму

АЦЕДІЯ РОЗУМУ


– А наш господар був‑таки великою людиною, чорт забирай! – запищала "Кулінарна книга", що стояла на єдиній полиці в кімнаті священика, звертаючись до своїх колег.

– О-о-о! Коли ж ми тебе навчимо не казати таких слів, де нечиста сила! – вигукнула "Філософія". – І де ти їх видерла в собі? Ти ж для… А-а-а! Так і є! Видерла! Ти ж створена для задоволення низьких потреб людини, для насичення людського нутра, а значить, для знищення духовного та розумового життя, до якого покликана людина.

– Ой! Багато ти знаєш! – відрубала "Кулінарна книга". – Теж мені! Філософія. Та без моїх рецептів, без їжі жоден філософ чи духовний не проживе й місяця! Кому потрібен мертвий філософ?

"Філософія" щось пробуркотіла і втихла. Певно, почала розумувати над проблемами буття без їжі. Звісно, прийшли думки Ніцше та ранніх стоїків, але їх перебили думки святого Томи Аквінського і святого Августина.

А в самому кутку, спираючись на том "Філософії", стояла "Книга пригод":

– От де зібралися! Стільки років ми разом, скільки всього пережили з цим господарем, друзі! Будьте радісні, з ентузіазмом дивіться в майбутнє нашого читача. Ви будуєте його майбутнє й сьогодення. Ви даєте йому шанс на майбутні пригоди, тобто на життя!

На цих словах "Географія" у товстій палітурці притакнула: "Угу-у-у", – а "Кулінарна книга" й собі підтримала.

– Але, товариші, не в тому річ! Про що ми говоримо? Тут потрібно спасати чоловіка від смутку духовного й тілесного… – відізвалася "Психологія". – Чому так сталося, що священик впав в ацедію?

– Агов, колеги, – закричала яка вже за номером видання "Нова всесвітня історія", – нам потрібно допомогти читачеві все розставити по місцях. В усьому має бути аналітичний порядок!

– Ой, – глумливо відказала "Кулінарна книга", – ти б уже мовчала про аналітичний порядок. Я вже збилася рахувати, стільки тут на полиці твоїх колег перестояло, а з часом було викинуто у вогонь. У тебе он навіть іще й сторінки склеєні! Ти ще на авторитет не заробила.

І кожна з них сопіла, дихаючи в спину колеги своїм неповторним диханням. "Кулінарна" – пожаданням насичення тіла. "Книга пригод" – нестриманістю та цікавістю без міри (яка, до речі, ще Єву довела до гріха). "Географія" – відстороненим спогляданням світу. "Психологія" – то нервовою зацікавленістю, то постійною невпевненістю. "Філософія" – великою самовпевненістю з рисами невротика, який постійно в пошуках істини. Нарешті, "Історія" – з жаданням прогресу, якому байдуже, що людство потопає в крові… Але, люди, свого часу кожна з них обіцяла господареві велике меню, за допомогою якого можна прожити щасливе повноцінне життя й удосконалити душу! Не все ж Біблії! До речі. А де Біблія?

Біблія лежала перед очима у священика, який сидів, згорбившись, за столом. Пальці ковзали по сторінках, заляпаних давнім жиром, із загнутими кутиками. Очі бездумно вихоплювали фрази, вуста шептали: "Проживши днів своїх полову, далі нікуди йти. Усе марнота…" По цьому несподівано її згорнув і подався до каплиці.

– А ти мені що обіцяв, га?! Що ти мені обіцяв? – кричав, аж слиною заходився отець Петро перед образом Найсвятішого Серця Ісуса. А Господь і далі дивився на чоловіка спокійними очима. Не ворухнеться. Лише пальцем лівої руки тицяє, вказуючи йому на серце. "Ось, – неначе промовляє. – Ось куди дивися. І мовчи собі, як Я мовчу". Та сорокалітній священик не міг нічого бачити зі знаків Спасителя, навіть (хоч і був духовною особою, яка має обов’язок розпізнання Божих знаків) не чув Бога. Бо не хотів чути. Бо мав уже досить оцих Божих знущань, Божих обітниць, прописаних у Біблії, на які свого часу, ще молодим, клюнув, як та риба.

– Я ж Тобі все життя віддав! Нічого не заховав! А Ти зі мною повівся, як злодій. Обікрав до останньої нитки. Як Ти міг так учинити? То що там у Євангелії написано?..

І по тих словах заскиглила духовна особа, як дитина, розриваючи на собі сорочку, змочену слізьми… Упав навколішки й навпіл зігнувся, а в пам’яті сплили той час і слова з Євангелія, що стали його покликанням: "Тоді прийди і йди за Мною. Істинно кажу вам: Нема такого, хто, кинувши свій дім або братів, або сестер, або матір чи батька, або дітей, або поля, – ради Мене та ради Євангелії, – не дістав би сторицею тепер, у цьому часі, – домів, братів, сестер, матерів, дітей і піль".

Отак почув отець наш колись. І лише по п’ятнадцяти роках зауважив пару слів посеред тієї обітниці Христа: одержиш це все, "узявши хрест та серед гонінь"… А сьогодні засмутився тим словом, аж до ацедії!

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Новела, Для дорослих, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Те, що робить мене людиною / Вірш | Августина Острів». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Страхувальник життя / Новела | Августина Острів». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Августина Острів.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.10.2017 08:30  Тетяна Ільніцька => © 

Не чула раніше слова "ацедія" - довелося підглянути. Повчально... Сподобався диспут книжок.
Тема Вашого оповідання дещо перегукується з драматичним діалогом Лесі Українки "На полі крові". 

 22.10.2017 16:26  Панін Олександр Мико... => © 

Служіння заради вигоди карається

 22.10.2017 13:23  Каранда Галина => © 

сумно... 

Публікації автора Августина Острів

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо