Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.10.2017 18:52Повість
 
Атланти
00000
Для дорослих (18+)
© Гаврищук Галина

Атланти

16.
Гаврищук Галина
Опубліковано 23.10.2017 / 43877

Зовсім несподівано я потрапила в одну з наших паралелей. Мене вже тричі сюди закидало, але я не могла сприйняти цей світ і забувала про нього. Та, після «диковинок» в атлантів, навчилася спокійніше відноситись до незрозумілих реальностей. Правилом стала думка: « І це мине», − то й дозволила течії нести мене туди, де треба. Всередині було відчуття – всі подорожі зв’язані, не хочеш сюди, то і туди не потрапиш…

Не можу сказати в якій країні це було, швидше всього тут взагалі їх нема. Всі люди поєднані одним поняттям на кшталт бізнесу чи його різновидом, подібним на інстинкт виживання. І те, від чого залежало існування людей, була… ядерна енергія(!??). Світ похмурий, Сонця нема чи не видно через купол, яким оповита Земля… І люди живуть під землею.

Мати рідна! Мною стріпоче від жаху! Ні, це моїй Десятій лячно. Вона з іншими людьми була пасажирам човна, який на величезній швидкості пропливав по підземній річці шириною двадцять метрів. Тунель(висотою від двадцяти до тридцяти метрів) прорубаний у скелі з нависаючими кам’яними виступами, робив різкий поворот. Далі був дуже небезпечний відрізок шляху – ріка з правого боку була вища, з лівого – нижча через звихрення, що затягувало воду вниз. Човен пролітав майже біля самого берега, а потім – знову поворот. П-ху… Минули.

Уляна вийшла на площу, від якої тягнулись «вулиці» діаметром п`ять метрів. Але!!! Всюди було світло, подібне на наші сутінки. Місцями яскравіше, де-не-де темно…

− Я відчуваю тебе, − сказала Уляна. – Хто ти?

− Галя, твоя паралельна…

− А, нарешті… Що, страшно? Світло виробляють бактерії, які живуть в гідротермальних джерелах. Їх ми розносимо по тунелях. Вікна які світяться, − їхні штучні інкубатори. Про всяк випадок пояснюю, щоб ти вийшла зі ступору і знала, що я відчуваю твої думки. І навіть знаю про все, чим ти займалась останнім часом...

− Якщо ти мене чекала, то чому сама не заглянула до мене?

− План інший. Ти мусила добровільно завітати сюди.

− Що? Ти знаєш якийсь план?

− Знаю. У нас четвертий вимір. А хто розвинув себе, то має доступ і до п’ятого.

− Неможливо. В нас третій. Ми не вміємо читати думки і знати вищі плани…

− Та невже? І ви не стали бачити того, чого раніше не було у третьому вимірі?

− Не розумію тебе.

− Звичайно. Ви загрузли в поверхневій реальності і не помітили, що Земля вже відкрила цілий новий світ. Та ви не відчуваєте її клич, не бачите, не хочете озирнутись навколо і вийти за межі нав`язаних обмежень.

− Але ж, Гіра мені не говорила…

− Що, Гіра? Вони давно і безпечно прийняли новий спосіб існування у четвертому вимірі. Вона не казала тобі з такту. А мені шанувати тебе нічого, бо ти тупиш…

Те, що Уляна валить прямо в чоло, мені було дуже знайомим. Я раніше думала, що це моя жорстокість так себе виражає, а тепер впевнена – то було невдоволення через нашу загальну необізнаність. Про те, що ми не розділені, а єдині. І якщо хто тупий, то тупі всі… Тут, − або сприймай спокійно по факту, або щось пояснюй, або чисти за ним простір і нічого не кажи (то-б-то пробач і забудь). А ще краще – роби тепер добро за себе і Його − того, кого в дитинстві зламали жорстокіше, ніж тебе…

− Добре, Уля, не кип`ятись. Розкажи мені, що ми повинні були побачити.

− Ви все бачили, знаходили артефакти, але вас не турбує те, що вони кудись зникають. Спотворюється історія, приховуються результати досліджень… А то, ви ще чого доброго, пригадаєте звідки родом… Дозволяєте купці нащадків голубокровок правити цілим світом і живете за їхніми правилами… А тепер слухай уважно.

Вам відкрилось більше половини тисячі пірамід – міжпросторових переходів. З них двадцять перевернутих – входів у підземні світи, які зв`язані тунелями по всій земній корі. Перед другою космічною катастрофою вони були створені Землею та людьми, які жили тоді без фізичної статі. Ваші «слідопити» вже давно їх виявили, як і підземні обсерваторії, про які не розказують. А скелети великанів та людей-амфібій, живих русалок приймаєте за казочки. Ви навіть вірите у гравітацію, якої не існує. Ми тримаємось на поверхні через те, що обертаються галактики, а не через масу, яка ніби-то щось притягує. А галактики обертається завдяки енергіям, в тому числі і нашим. Це у вашій паралелі було доведено ще сорок років тому, але комусь не вигідно спростовувати хибні тлумачення. Ти не замислювалась, − чому? Вас дурять навіть про знахідки на інших планетах. На Марсі знайдено скульптуру жіночого обличчя – це Дея, образ планети, в який вона втілювалась. Схожа на земних жінок, до речі… Виходить всі – одна сім`я… Навіть фото людей та поселення амфібій на Марсі вас не здивувало… Вірите в гуманоїдів, які не були творінням нашої Матері та її сестер… І загиблі дракони, в яких втілювались наші покровителі, також не варті обговорення. Ви не вірите в новий вимір, бо законсервовані чужим мисленням. Знаєте, що ні музики, ні звуків, ні радіохвиль з-під землі не можна почути, що там не може бути порожнеч, інших вимірів, газів та кисню − то й не вірите ні своїм вухам, ні показникам радарів… А що, коли там є вище розвинута цивілізація, яка володіє тоншою матерією, ніж грубий фізичний світ, виходить у п`ятий та шостий вимір, та може розмагнічувати всі притягнуті у різні форми елементарні частини? Що, коли ви не перешкоджаєте їм бачити Сонце та зорі? І ваша цивілізація для них є не реальною через примітив? Візьми лінію (перший вимір), плоский листок(другий), куб(третій). Хіба лінія закриває кубові світ зі всіх сторін? Що, туго? Ви навчені мислити ззаду, а не спереду. Філософії вашого світу походять від наслідків проблем, а не від створення світів… Зрештою, колись в нас було те саме, до анабіозу Землі, вже сімдесят три роки… Ну, що ж, − ви можете бути наступними… Шкода.

Мене осінило, − я вже була тут, але на поверхні. Це була моя перша подорож з Гірою. Зверху наче все вмерло, а під землею життя продовжується…

Поки Уляна читала мені лекцію, ми підійшли до її домівки. Зайшли у скелю. Кругла зала діаметром десять метрів. По дві протилежні сторони – арки у інші кімнати. Всюди вікна-інкубатори. Світло як в сонячний день. Ці бактерії ще й виробляють кисень. Вздовж стін стоять вазонки з квітами та мохом. А скляній шафі – теплиця. Зверху – купол, що світився посередині. Як не дивно, мені було затишно. Уляна зайшла в спальню. В пів метрі над підлогою висів матрац, на якому спало двоє хлопчиків. На моє здивування Уляна повідомила, що там є магнітний пристрій. З його допомогою вироблена людьми енергія швидше надходить до Землі для відновлення її поверхні. Кожну секунду клітини нашого тіла діляться, виробляючи надлишок електричної, променевої та хімічної енергії. Щоби не розпорошувати навколо, вони зумисне спрямовують її у надра землі для збільшення загально-планетарного запасу.

Мене турбувало одне питання:

− Уляно, ти допомагаєш нам, чи я щось мушу зробити?

− Я тобі поясню як першопричина пов’язана з нашим життям. За це ти мені віддячиш.

− Ти нагла, знаєш?

− І ти, −відрізала Уляна жорстким тоном.

− Так ось, що я тобі скажу, сестрице. Мій терпець увірвався. Я вже знаю, в чому ти намагаєшся мене просвітити, можу спитати кого іншого. А зараз помахаю тобі та відлечу, якщо ти не зміниш свою хамовиту інтонацію. Що тебе вкусило, де була і чому повернулась відьмою? Я чимось завинила перед тобою? Хіба не знаєш, що таким чином шкодиш усім нам? – я не по дріб’язковому розлютилась.

Уляна присіла на мох, опустила голову на руки і заплакала…

О, це вже по-нашому. Мені здалось, що все її тіло – жива рана. Вона зовсім не така! Це були поверхневі емоції, щоб самій собі здатись сильнішою… А насправді – всередині такий «дитячий» біль, який вміщає цілий світ!

…Вдома у моєму фізичному тілі дуже швидко билося серце, палали щоки, вуха, почав спазмувати живіт. Цю прикмету я вивчила – Уляні дуже-дуже погано. Вона на межі психологічного зриву, який передається усім паралельним відображенням. Стій! Я ж мала бути в атлантів у переломному моменті! Вона могла передати мені почуття безвиході, а там цього зараз не можна!

− Пробач, Улясю! Ти сильна, розумна. Я попрошу атлантів перенестись у вашу паралель, хочеш?

Уля підняла голову в надії:

− Відчула до чого я вела і тішиш мене?

− Не бачу іншого виходу. Вам треба більше енергії, − рослинного і тваринного світу немає, як я зрозуміла…

Вона кивнула головою: − Пробач і ти мене. Мені здавалось, що ваш світ не заслуговує на їхню підтримку і злилась на тебе… А зараз думаю, що заслуговує…− Уляна ще сильніше розплакалась.

− Стій, стій! – гукнула я, − мені там, вдома, погано! Зупинися, прошу тебе…

Уляна закрила очі та заспокоїлась. Коли піднялась, то була тихою та доброю, як наша Катерина…

− Чим ви харчуєтесь? – не втрималась я, думаючи про діток, які все ще спали.

− В нас є теплиці з овочами та молюсками, риба. Деякі мінерали синтезуємо в лабораторіях, які є в кожної громади…

− А звідки техніка, човни, кухонні пристрої бачу, навіть якийсь дивний скляний екран з клавіатурою… − комп?

− Є заводи вище до поверхні, щоб легше очищати відходи з виробництва. Тут всередині земної кори є все, чого ми раніше на поверхні не бачили. Навіть з’являються нові сполуки − діоксиди, які колись людям приходилось створювати штучним шляхом. Земля допомагає і гріє (справді, градусник зупинився на відмітці в двадцять п`ять градусів). А голографічний екран – не наш винахід, підказали ті, що живуть під нами… Ми спілкуємось з амфібіями та іншими переселенцями − людьми вищого ступеню розвитку.

− О-па! Я в цих питаннях нульова. Розкажи.

− Та що розказувати… Нам туди не потрапити – п`ятий вимір. Вони до нас можуть. Ми не заважаємо їм бачити небо. Коли заходять до нас, то хочуть швидше втекти, їм не дозволено тягнути нас до розвитку, хіба які крихти з жалю. Швидше провідують своїх… Деякі гілки їхніх цивілізацій не перейшли рубіж в інший вимір через вірус у свідомості, подібний до нашого. Їх також інфікували. Це кілька водяних племен русалів, деякі перехідні цивілізації Деї, що також живуть в порожнинах Землі та на Марсі.

− Марс? Там живуть люди? Я бачила фото цієї планети. Там пустиня, як після ядерної війни.

− Ха! Ваша паралель відображає ту саму на Марсі, а наша там бачить поверхню, покриту лісами та морями, подібну на Землю колись. Але у вашому світі там також є життя під поверхнею, як тут. Можете перевірити. Хоча, у вас є достатньо доказів, тільки їх знову-таки не рекламують. А може вам байдуже?

− Досить тобі, я це знаю… Сама бачила і фото, і читала дослідження. І хтось дійсно не хоче приєднати нас до загальної космічної сім`ї. Я навіть здогадуюсь хто. Якраз тим займаюсь в атлантів. До речі, що за інформацію про ядерну енергію я піймала, коли потрапила сюди?

− На ній працюють заводи. Це умова нашого виживання. Тепер Земля дає нам збагачений уран. Амфібії допомогли у створенні безпечної технології та переробці відходів до нульового радіоактивного рівня.

− Це можливо? Ти мабуть шуткуєш. В нас ядерні електростанції залишають після себе радіоактивні ізотопи, котрі будуть випромінюватись ще тисячі років!

−У ваших реакторах теплова енергія передається через воду або газ, а в нас – магнітним полем – навіть тут чисте виробництво. А використаний уран нейтралізується.

− Ага-ага. І куди дівається після знищення? – хотілось мені познущатися над несвідомістю Улянки. Бо я була впевнена – відходи не можливо сховати так, щоб вони не шкодили землі.

− Ми будуємо заводи поблизу магнітних воронок в земній корі. Прискорюючи частоту енергетичних хвиль, створюємо перехідний момент для утворення чорної діри, яка затягує в себе відходи виробництва.

− А як ви її зупиняєте, щоби не затягнулось все навколо і ви самі?

− Так, як ти вже знаєш. Так, як це робили атланти зі своїм вайтманом – з допомогою контролюючого енергетичного поля з однойменним контактуючим зарядом. Він починає відштовхувати зростаючу спіраль в протилежний течії бік. Посилюючи протидію, воронка закривається. Не так-то і складно.

− Дійсно… А що у вас за бізнес між громадами?

− Продаємо акумулятори з ядерною енергією.

− Ще краще. Г-мм… Я бачила тебе в якомусь ковпаку… Ще були двоє людей. Ви літали під ним біля стінок, чіплялись за краї… Не збагну ніяк… Що це таке?

− Я працюю в науковій лабораторії. Ми розробили купол для перельоту в невагомому стані. Посередині стержень з лопатями, який створює вихрове поле по прототипу руху галактик, але у зворотному напрямку. Запустили, піднялись, зависли у повітрі. Але наш соратник відірвався та загинув від лопаті. Потрібно було їх ізолювати перед випробуванням. Ми були роздавлені. Його тіло перетворилось на шелеху, яка обліпила весь купол і нас також. Я ридала кілька годин, спустошена…

Уляна опустила голову, але сліз більше не було. Я не могла повірити, що не відчула її болю. Чи то вони вміють відразу його відпускати, чи не нести додому – туди, де діти. Тепер мені здалось, що після пережитої трагедії вона була надто лагідною до мого дешевого невдоволення. Мене мучила совість… А може і її.

Я підійшла до Уляниного столу. Там лежали рукописи. Читаю:

«Для вашого СВІТЛА мене сотворили.

В любові безмежній, 

В контрастах буденних

Вас буду спасати в дорозі від ран…»

А далі – розповідь про наступну космічну катастрофу та історію втілення людини у фізичне тіло.

− Уляно, звідки в тебе це? Ти разом зі мною була в атлантів і чула легенду з вуст Софії?

− Ні, це мені диктує мій провідник.

− Хто це?

− Та невидима суть, яка кожному з нас дає відповіді на запитання.

− Ну і рівень в твого провідника, що бог.

− Якого роду запити, такого рівня провідник. Майже у всіх. Тому треба бути дуже обережним в думках. Захоче хто комусь помститись – відразу явиться відповідне темне створіння. Воно тобі підкаже вірний спосіб і вже буде пити твою енергію завше, як присоска. Допоки людина не змінить свої запити… А захоче хто бути корисним для галактики, то буде мати масштабну підтримку світлих сил, навіть кількох.

− А якщо ти запитала, а писати не хочеш? Просто слухати можеш?

− Не завжди встигаю зрозуміти через велику швидкість передачі інформації. Коли пишу, то вона видається по мірі написання. Якщо відповідь записана не вся, а я перестаю записувати далі, то починає стукати по лобі. Приходиться допрацьовувати почате…

− Я б хотіла прочитати. Але без фізичного тіла не можу.

− Тоді я передам тобі по пам’яті.

− Дякую… Ще одне запитання… Де твій чоловік?

− Повіз акумулятори на зворотній бік земної кори в обмін на продукти харчування. Там є ферми, молочні продукти…

− Підземними тунелями?

− Навіщо ж такі складності? Через миттєвий прохідний портал. У вас вони також є, засекречені…

− Щоб їм грець! Це ж літаки такі дорогі, і бензин. Треба шукати…

Розпрощались. Обидві знали, що тепер будемо жити разом, хоч кожен в своєму просторі…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.10.2017 Проза / Повість
Атланти (15.)
26.10.2017 Проза / Бувальщина
Буває і таке
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2017 © Зоряний Пил / Мініатюра
Останній поверх
08.10.2017 © алекс сю / Мініатюра
Я кохав
21.09.2017 © роман-мтт / Мініатюра
Листи до редакції Зомбі-радіва, бляха... (реальне, фанатстичне)
19.09.2017 © Андрій Осацький / Оповідання
Сукня
04.09.2017 © Саня Малаш / Повість
Файні хлопці скандинавські
Повість
23.10.2017
Атланти (16.)
13.10.2017
Атланти (14.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 16  Коментарів:
Тематика: Проза, Повість
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +89
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +131
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +129
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +73
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
20.01.2011 © Михайло Трайста
26.11.2011 © Микола Щасливий
27.03.2012 © Микола Щасливий
16.10.2012 © Істерична Бруталка
26.03.2012 © Піщук Катерина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди