23.10.2017 21:07
Без обмежень
63 views
Rating 5 | 1 users
 © Августина Острів

Проста iсторiя про ломаку

Жила-була ломака необтесана. Точніше кажучи, вона просто була і стояла в куточку темного старого льоха. Гадала, дубова, що її місія – стіну підпирати. Тому, наповнена гордістю і винятковістю, вона страшилася навіть поворухнутися, щоб не дай Бог всесвітньої рівноваги не порушити. Льох, звісно, з нею не розмовляв. Він був похмурий, холодний і величний. Пищали лише миші. "Від щастя", – задоволено думала необтесана.

А ще ломака заздрила ляді. Бо ляда відігравала, на її думку, важливішу роль: стара й скрипуча, не кожному дозволяла пробратися у простір льоху. "Ото мені честь яка! Мене ляда прийняла у вибрані!" – пишаючись, міркувала необтесана ломака, підпираючи стіну. Так її життя й минало в темряві, серед павуків і мишей.

Та одного дня ляда після довгого мовчання заскрипіла і відкрилася. У льох увірвалося світло. Почулися тяжкі людські кроки. Так. Ломака пам’ятала людей, бо вони сюди її й поставили, хоч розуміти їхнього існування ніяк не могла з приводу своєї необтесаності. І не встигла вона оговтатися, як людська рука схопила її… Ломака жахнулася: "Зараз стіна впаде!" – та стіна чомусь без її підпори не звалилася. Гірко стало ломаці, бо раптом позбавили її існування всього сенсу.

Її занесли на подвір’я та поставили під сараєм. "Бездомна стала я, непотрібна", – якби ця ломака була людиною, ми сказали б, що вона гірко заплакала. З того часу ломака жила на дворі, біля курятника. Перший час кожного ранку її брали в руки й ганяли нею курей. Згодом стали з нею корів пасти. Так вона відчула себе пастухом. "Ось як! – тішилася, – мене у званні підняли! Виходить, моя місія не стіну підпирати, а скотинку ганяти". І вона з задоволенням лупцювала неслухняних корів, гонячи їх чи на водопій, чи на широкі пасовиська. Звісно, без людських рук вона і з місця не рушила б. Та неотесана цим не переймалася – дубова ж була…

Та однієї темної ночі викрали її злодії. "Ти диви, яка я стала популярна", – аж мліючи, подумала ломака. Та за якийсь час ясно стало, що доля зіграла з нею злий жарт і послала на справжнісіньку війну. Виходили на свої розбірки два угрупування злочинців, і в кожного в руках була своя ломака, і починали бідолашні або одна одну бити, або людей як скотину. Ніколи ломака не знала, чи вціліє – її не жаліли. Та Бог милував. Уже бідолашна і змирилася зі своєю долею бути києм, знаряддям вбивста і болю, та одного дня викинув її власник, бо дістав залізного ланцюга.

І відчула ломака вперше людську невдячність. Непотребом почулася. "Усе. Життя моє скінчилося, – думала вона, лежачи в глибокій депресії попід дорогою. – Тут я і згнию, під відкритим небом"… І коли її відчай досяг апогею, зненацька підійшов кульгавий чоловік, схилився і підняв нещасну. Взяв до рук, ніжно погладив і став роздивлятися. Необтесана розгубилася і зніяковіла. Бо вперше за все її дубове життя на неї звернули увагу, та й не звикла вона до ніжності. Спочатку кульгавий добряче помив її в річці. Потім її обтесав від слідів старого необтесаного життя, відшліфував, а на додаток покрив лаком. І перетворилася наша героїня з необтесаної ломаки на благородну, витончену тростину, ставши супутницею та опорою для кульгавої людини. "Це вже не стіни підпирати! Це вже насправді людину тримати!" – раділа новоспечена леді.

На цьому її таланти не скінчилися. Якось чоловік, спираючись на неї, прийшов до берега морського. "Хоче мене утопити", – змусив зойкнути життєвий досвід. Та людина почала легко водити нею по вологому піску, і побачила ломака, як від її дотику народжуються картини: ось сонечко, якого їй ніколи не дістатися, ось голуб, що в небі, а ось далекі невідомі гори. Від дивовижі у неї напевно би перехопило дух, як дерев’яна його мала. "Це ж яка я розвинута і талановита!"... Та й це не був кінець: одного дня господар подарував тростину сліпому, і стала вона поводирем. А це вже була відповідальність. Так наша героїня дісталася зрілості…

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Казка, Для дорослих

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Мальва Ланда / Вірш | Августина Острів». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Августина Острів.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.10.2017 08:12  Тетяна Ільніцька => © 

Цікавий життєпис випав ломаці) 

Публікації автора Августина Острів

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо