Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
27.10.2017 20:27Роман
 
Атланти
00000
Для дорослих (18+)
© Гаврищук Галина

Атланти

17.
Гаврищук Галина
Опубліковано 27.10.2017 / 43922

Після загибелі планет Рути і Титана, утворення нових планет ( період від 650 млн.- 30 млн. років тому), було започатковано нову програму відносин між планетами та людьми. Раніше всі живі тіла вміщали в собі дуальну особу. Тобто вони мали жіночу та чоловічу статі в одному планетарному чи людському тілі, − по зразку Матері та Батька Сонця в одній матерії. Велетні та люди-амфібії в початковому варіанті фізичного тіла ( коли ще жили на своїх планетах) були гермафродитами. Для того, щоб планети не «зациклювались» на своїх дітях, Мати дала їм право на особисте життя. Тепер між планетами з`явилось кохання. Кожна група планет протилежної статі мала свій математичний ряд( величину кількості збільшення їхніх розмірів далі від Сонця). Так у нашій галактиці утворилось п`ять пар космічних тіл – Меркурій з Венерою, Місяць та Земля, Марс і Дея, Нептун та Уран, Сатурн і Юпітер (останні дві пари вийшли колишніх Рути і Титана). Навіть деякі галактики переплелись в спіралі, − нова програма поширювалась у всьому.

Це правило продублювалось і на людей. Люди вдосконалились − поділились на чоловічу та жіночу статі в рівній кількості. Вони втратили безсмертя коли заблокували сьоме тонке тіло. Адже воно могло розпоряджатись космічними енергіями на свій розсуд, а це було небезпечно поряд з емоціями, якими були наділені. Тепер тільки найчистіші разом з Матір’ю могли його відкривати і розпоряджатись спільним егрегором. Але люди все ще творили проекції нових устоїв життя, бо заслужили право на живу думку.

Їхні фізичні тіла були у напівпрозорому вигляді, жили до ста тисяч років, але все ж оболонка зношувалась, її потрібно було замінювати. Тільки душа, яка вміщала дух Матері та Сонця залишалась вічною. Між двома статями людей з`явилось кохання. Коли приходив час для створення нащадків, жінка утворювала оболонку із своєї матерії, а чоловік заряджав її своєю енергією(на той час люди вже самі були виробниками і носіями зарядів ). В новому тілі появлялось ядро з духом Матері, або заселялась душа людини, оболонка якої вже розмагнітилась в плазмі планети.

А ось коли цей процес повторювався у планетарному масштабі, − це було величне явище. Люди злітались, щоб подивитися, як кохаються душі планет на фізичному рівні. Це і сьогодні можна побачити в небі. Дві яскраві кулі притягуються у дивовижному свіченні матерій. Між ними утворюється такий гігантський розряд, що народжується нове ядро. Далі до нього притягується енергія центрального світила галактик, а Велика Матір оживляє нове дитя своїм духом. Так народжуються нові зорі. Поки зоря росте, планети підживлюють її своєю енергією. Коли виростає, то починає сама притягувати вільні космічні заряди і вже віддавати більшу кількість як в центр галактик, так і на потреби самих планет…

Дея була великою і гарною планетою. Вона перебувала в парі з Марсом. Коли на їхніх поверхнях вже були втілені люди, Деї захотілось тішити їх більшою кількістю видовищ, зробити більше добра для всіх галактик, − народити більше зір… Але Марс не мав так багато енергії, бо тільки-но закінчив формувати свою поверхню і турбувався про людей. Тоді Дея захотіла підключити до своєї творчості Меркурія та Місяця. Газові планети не витримали б її вогняного подиху. Між планетами почався розбрат. Венера та Земля були проти, а «хлопці» зголосились разок послужитись для космосу. Тонкими тілами всі планети контактували в своєму світі, приймаючи улюблений образ в людському вигляді…

Започаткувала Дея три зірочки майже одну за одною. Почала їх живити, втрачаючи енергії більше, ніж виробляла сама і її люди вкупі. Ядро не витримувало навантаження, перегрівалась поверхня…

Цивілізація людей на Деї була високо розвинутою, виходила до шостого виміру. Знали її діти, що кінець близько. Переселення повторилось вчасно, через між часовий та просторовий перехід. Знову розлетілися сироти по інших планетах, змінили домівку. А Дея? Зірвалась. Верхній шар засмітив нашу галактику уламками, а ядро стало горіти що сонце. Тепер світила Дея і гріла інші планети з другого боку. Ця галактична катастрофа створила новий хаос, куски її перетворювались на вогонь та розлітались по всіх орбітах планет. Ударна сила перевернула полюс Землі в колишню сторону, обпалений Марс і Меркурій. Місяць тоді був далеко від жаркої хвилі та залишився не ушкодженим. Нептун з Ураном перескочили орбіти Сатурна та Юпітера, там по-нині. Юпітер став на захист внутрішніх планет − перехоплював у свій орбітальний пояс небезпечні уламки. На усіх планетах загинула більшість людей. Третина врятувалась в підземних світах.

Зорі, що народились від Деї, охолонули і стали карликовими планетами. Їхній дух тепер допомагав планетам слугувати людям, потерпілих від бажання Деї бути корисною з не своєю парою. Звідти пішло правило нове – не бажай чужого чоловіка чи жінки, бо енергія, яку розсієш навколо − тебе розірве на частинки і зашкодить гармонії світу.

Венера співчувала Меркурію, який був спустошений, але любити не перестала. Тепер він ще довго буде зцілювати своє тіло. Вона виявила супротив через те, що Матір не завадила катастрофі, і стала крутись в зворотну сторону від Сонця та планет. Венера з Меркурієм приближуються один до одного та часом йдуть разом, але зірок народжувати вже не в силах…

Армія людських душ, які втратили земні тіла, зібралась на сьомому небі. Знову виникла проблема з небезпекою від самостійного розпорядження своїми акумульованими енергіями. За це відповідало шосте тонке тіло. Відмовились люди та планети від цієї привілеї. Тепер тільки з дозволу Матері. Тривалість життя в фізичному тілі ще більше зменшилась. Тепер люди будуть жити не більше десяти тисяч років. Вони вже не такі всемогутні, але і не такі небезпечні для всесвіту.

Після космічних катастроф планети впадали в анабіоз для відновлення своїх сил. «Вільні» душі людей втілювались в нащадків людей, що жили в підземних світах. Коли поверхня планет була готова до існування живого світу, елементарні частини плазми планети знову притягувались в магнетизмі. З`являлись нові фізичні тіла. Між тими людьми, що перенесли тяготи земного існування під землею та «новоспеченими» була емоційна та розумова різниця. Ті, що жили раніше, були могутнішими та холоднокровнішими. Вони без проблем заходили в шостий вимір, перебуваючи в фізичному тілі. Нові люди могли заходити тільки до п’ятого. Давні – ті, що пережили льодовикові періоди, так і залишились в земній корі для видимого( в третьому та четвертому вимірах) світу. Вони могли розмагнічувати для себе зовнішню поверхню землі і не помічати цивілізацій нижчого рівня розвитку. Тільки коли люди верхнього світу могли щось «вчудити» і наразити на небезпеку планету, давні заходили в новий світ для допомоги або зачистки (подекуди не ставлячи нижче розвинутих людей до відома).

***

Інформація, яку передала мені Уляна, була для мене трохи важкою. Вона завітала в нашу паралель і ми могли спілкуватись. То ж я використала шанс для уточнень:

− Улясю, навіщо нам забивати голову тією давньою історією?

− Щоб пробудити генну пам`ять і знати звідки взялись паразити свідомості та як з ними боротися.

− Не бачу зв’язку… При чому тут космічні катастрофи?

− Тобі пояснено, що людина добровільно позбавила себе всемогутності та безсмертя з турботи про безпеку всесвіту. Треба пам’ятати своє коріння. Розуміти відносність часу. До прикладу − друга космічна катастрофа була триста п’ятдесят мільйонів років тому у сьогоднішньому тлумаченні. Але Земля також здійснювала між часові переходи і для неї це було тридцять два мільйони років тому.

− І що? В мене має бути якесь просвітлення?

− Шістнадцять мільйонів років назад була друга матеріалізація людей, які жили до десяти тисяч років. Вони вже не володіли шостою оболонкою. Для функції накопичення половини енергії, що виробляли люди, Матір створила небесних дітей. Вони стали переносити заряд безпосередньо в її егрегор, також стали слугами людей. Деякі з них контактували з цивілізацією шостого виміру, яку ми знаємо як підземну…

− А Деї вже не було?

− Дея ще палала зорею, час від часу роздрібнюючи своє ядро наче вогняний змій. Більшу частину небезпечних уламків ловив Юпітер, рятуючи всі живі планети. Із поверхні Землі люди бачили друге сонце, яке з`являлось в небі ненадовго.

− Це те сонце, що зображали атланти?

− Так, але воно вже згинуло тоді.

− Що? Знову катаклізм?

− Не зовсім так. Це вже було спасіння нашої галактики від зараження. Дея таки послугувала для нашого блага…

Разом з людьми семи рас на Землі тоді жили велетні та люди-амфібії, які мігрували через часовий портал з Рути і Титана після їхньої загибелі. Вони були також з вищим ступенем розвитку, як підземні люди. Амфібії жили в морях, велетні – на окремому материкові(в нас його називали Лемурія). Різні по розвитку цивілізації жили в мирі. Велетні допомагали людям будувати піраміди, міста, використовуючи магнітне поле землі для переносу кам’яних споруд в повітрі. Амфібії проектували реактивні двигуни з ядерними носіями і знешкоджували відходи. Люди віддавали їм чисту енергію подяки та поваги.

Древні люди з шостого виміру спостерігали за своїми молодшими братами. Деякі з них не проти були забрати вироблені людьми енергії собі, щоб стати могутнішими. Стали вони потрохи контактувати з носіями − небесними дітьми, щоб перетягнути собі на службу. Обіцяли покровительство та владу над людськими родами. Для цього потрібно було поселитись на видимій поверхні якоїсь планети. Вибрали Місяць, поряд із мільярдною цивілізацією, яка мігрувала з Деї. Велетні, амфібії та представники семи рас людей жили тут в невеликій кількості – близько десяти мільйонів. На Землі ж людей було біля двох мільярдів. Їхня енергія була дуже бажаною для десятка «випавших» з чистоти помислів древніх людей.

Небесні діти були вірними та не згоджувались на зраду, − передавали людські енергії тільки Матері. Тоді древні сотворили собі біля двох тисяч видів слуг, які мали красти людські заряди та передавати їм у розпорядження. Оскільки помисли їхні не були чистими, то ці створіння могли збирати лише низькочастотну енергію від негативу, який не був скомпенсованим. Такої енергії було мало, то ж задачею нових слуг було провокувати людей на негатив. Вони повинні були підключатись до свідомості та передавати людям нечестиві думки. Ті ж повинні були сприймати їх за голос Матері та продукувати негативні емоції… Але експеримент не виправдав надій. Люди того періоду тонко відчували енергетичні вібрації, проганяли звірюк думкою, що мала право вічного творіння реальності. Створіння повертались до своїх «батьків» за їжею, заражаючи вже їхню свідомість. Це було початком «що посієш – те пожнеш». Якщо на початках древні хотіли з величі своєї контролювати світ, щоб уникнути небезпеки від катастроф, то тепер вони зненавиділи людей і бажали їхньої загибелі. Як посміли нижчі рангом суперечити їм і не віддати те, що мали?

Самими небезпечними та хитрими з створінь були літуни. Вони виглядали як змій чи водяний скат довжиною від десяти сантиметрів до шести метрів. Літали в повітрі з надвеликою швидкістю, то ж людське око не завжди могло їх зафіксувати. Благо, люди з Деї, амфібії та велетні могли бачити цих тварюк, що подекуди вже поїдали людські оболонки, що сіяли(це бачить той, хто має доступ до шостого виміру сприйняття). Бажання знищити їх і врятуватись від зараження породило-таки негативну енергію. Серця людей почали ненавидіти ворога. Зародилось протистояння між тими, хто бажав владарювати і тими, хто не хотів коритись. Програма народилась, тепер буде крутитись в нашій галактиці не відомо скільки… Сьогодні всі, хто рвуться до влади над людьми, − хоч-не-хоч, змушені вторити початковому плану. Хіба той, в кого сила воїна і відкрите серце може протистояти непрошеним паразитам.

Десять мільйонів років тому відбулася перша космічна битва між людьми різних рангів. Тоді вони володіли ядерною зброєю та невиданою силою думки. Могли перевтілюватись, зникати, миттєво переходити з планети на планету, з третього по п`ятий виміри, а вище розвинуті – в шостий. Війна була страшною. Інфіковані древні зібрали біля себе скалічених звірюками людей. Їх не було багато, зате потужна зброя в руках одного ідіота могла знищити всі планети. Звірюки, що харчувались негативом і половину віддавали древнім батькам, стали плодитися з небаченою швидкістю. Вся наша галактика була інфікована. Прийшлось Великій Матері ізолювати нашу сонячну систему, щоб не розповсюдити вірус. Тільки одна між просторова голка(тунель), яка розгалужувалась до кожної планети, залишилась відкритою для людей у разі відступу і спасіння в сузір’ях сусідніх галактик. ЇЇ Матір взяла під контроль.

Древні, котрі не були інфіковані, стали на бік людей і почали їх захищати. Та, який тут захист, коли ядерні бомби летять в два боки? Велетні ставили захисні оболонки у вигляді кулі, тоді амфібії забирали людей в підземні схрони на дно морів та океанів. Від цього всього жаху та болю нечисть множилась з геометричною прогресією і вже поїдала енергії планет… Люди втікали в інші галактики. Найбільше їх заховалось в сузір’ї Ведмедя. Вся сонячна система нарощувала швидкість обертання, почались вибухи на поверхні Сонця від непосильного тягаря. Наша Спіраль перетворювалась на чорну діру, яка ось-ось затягне все…

Спасіння було одне – потужна протидія негативній енергії. Такою силою стала Дея, що палала сонцем, але не була центром системи. Вона направила своє тіло в коловорот і розірвала себе, зупинивши катастрофу. Всі планети постраждали, але основна маса тварюк була спалена. Древні, що породили вірус, були загнані Матір`ю у в’язницю (в четвертому вимірі) − оболонку згаслого ядра Деї. До них приєднались тварюки, які вижили. Ця вакуоль з вірусом помістилась за межами нашої галактики в перехідному до чорної матерії просторі.

Похідною від цієї катастрофи стала заповідь – люби ближнього свого… Люби на віру, не знаючи навіщо, бо нащо тобі знати! Не треба знати про те, що від однойменної ненависті може розростись чорна діра. А спинити її можна тільки ПРОТИ-дією. То-б-то – в тебе камінням, а ти хлібом… Головне сказати, а не пояснити, бо інакше ти можеш здогадатись, що це людина сотворила зло і сама ж від нього постраждала. А ще чого доброго, перестанеш його боятися і будеш від нині вільним від казочок про те, що ти раб. О, може бути ще гірше, − ти можеш повірити в те, що сам твориш реальність і разом з братом своїм запустити в простір програму звільнення людської душі від думок паразитів, що возвеличують тебе над кимось. Ще й об’єднати всіх людей проти тих, хто править нами по чиємусь невідомому плану…

− Уляно, це надіюсь, вже всі апокаліпсиси? А то, я дуже змучилась.

− Космічного масштабу майже всі. Місяць, на якому древні мали свій штаб, згорів разом з тварюками і цивілізацією Деї. Тільки десяти відсоткам вдалось втекти. Його крихту притягнула до себе Земля і тепер вони в парі. В подяку Деї за спасіння галактики люди разом з планетами створили на Марсі пам’ятник – обличчя її улюбленого образу, в який вона втілювалась. Ще частина її ядра стримувалась Юпітером до-пори.

− І? Люди знову зібрались не небі?

− Цього разу ні. Планети знову були в анабіозі. Живі перейшли в інший час і простір. Високо розвинуті, котрі не впали і жили в шостому вимірі були призвані на небо, щоб не контролювати подальше існування загальної маси людей. Вони тепер входили у земні світи як посланці по наказу Матері. Виконували певну місію. В наступній матеріалізації люди жили вже не більше тисячі років. Подорожували космічними світами, знали історію і шанобливо відносились до деяких древніх цивілізацій, що залишились після міграції.

− Стій! Коли це було і хто це?

− Мільйон років тому на Землі все ще залишались кілька племен велетнів та амфібій. Залишки цивілізації Деї були носіями інформації, за що їх дуже цінували люди.

− Це нове втілення людей було на землі Атлантиди, де зараз ми контактуємо?

− Ні, вони були пів мільйона років по тому, народжені після земної трагедії, без матеріалізації.

…Деякі люди повернулись з інших галактик і часу додому після того, як Земля знову відродилась після зледеніння. Вони приєднались до нового земного тіла людей.

Посланці Матері, які були колишніми людьми, мали місію богів для різних людських родів. Вони повинні були виконувати прохання людей, які не суперечили правилам безпеки всесвіту. Нові мігранти не сприймали їх всерйоз, бо вміли все те саме, що і «молоді боги». Ось тут і найшла коса на камінь. Не сподобалось посланцям таке приниження, гординя не витримала. Почали вони тиху війну через вірування людей, яким допомагали в матеріалізації прохань. Енергію для цього виробляли люди, збирали її носії – небесні голубокровки, а «молоді боги» брали для своїх діянь. Навіювати стали, що одна віра краща, інша гірша, а ті, хто не віддає їм своєї вдячності – це вороги. Поділили людей на своїх та чужих. В загальнолюдському тілі почалась хвороба ненависті. І всі посланці як один захотіли знищити мігрантів з інших галактик − тих, хто не падав перед ними ниць.

− Можеш не вдавитись в подробиці, − перебила я Уляну, − здогадуюсь. З`явилось багато негативної енергії, яка не була скомпенсована. Почався агресивний період війни…

− Саме так. Тепер Земля не випускала надлишкову негативну енергію назовні, поза свою сферу, а відбивала її на людей.

− Ага, великі здібності, страшні наслідки. Так що, була ядерна війна?

− Ні, коли люди почали витягати життєву енергію з мігрантів і передавати її посланцям, Матір цього разу втрутилась сама. Вона звільнила з орбіти Юпітера залишок ядра Деї, перетворила її на вогняного змія і направила на людей, що перетворювались на вбивць собі подібних. Третина була врятована, як завше, − хто під землею, хто перейшов через між просторові ворота. Правда, не всі змогли під землею перейти у п`ятий вимір і згинули трохи поспіль від спраги. Але амфібії, велетні, дейяни, мігранти і чисті представники наших семи рас вижили.

− Це і були предки атлантів?

− Так. Матір ліквідувала місію посланців, які повинні були служити людині – покарала за гординю. Через деградацію душі вони були розвінчані від володіння п’ятим та шостим тонкими тілами. Для нового розвитку послані для втілення у наш час… Заборонила всякий різновид релігій, що розділяв людей, − окрім живої історії космічного простору. Збалансування земних енергій стало обов’язком жінок – через прощення та безумовну любов. Передачею загального заряду родини носіям займалась найстарша берегиня кожного земного роду. Тепер від живої жінки залежав і стан Землі, і космосу в цілому. То ж ми підійшли до періоду, в якому ти тільки-но була… Чому мовчиш?

− Може і добре, що Рута тоді давно зірвалась…

− Не зрозуміла…(?)

− Уяви собі… Навела я марафет, оділа платтячко та взула туфлі на каблучці… Виходжу в люди… А тут – бац, і перетворююсь на мужика! Тоді ж люди були дво-полі. Так?

− Ну ти й тупиш…

− Мушу трохи розрядитись, бо голова тріщить… А уяви собі, коли б люди кохалися і так зненацька перетворилися… Добре, що люди вдосконалені.

− Хм…, смішно… Мені більше подобається те, що ми могли мати право доступу на інші планети через між просторові ворота…

− А ви подорожуєте?

− Ти що, ми ж в карантині через паразитів…

− Церіону таки вдалось впустити їх… Може ще вдасться щось змінити?

− Хіба вигнати назад. Атланти, які не встигли заразитись, змогли б.

− Тоді я повертаюсь в той час, коли мають зібратись старійшини родів Атлантиди. Може ти зі мною?

− Мені буде не зручно просити їх допомогти нашій паралелі, а ти зможеш… Пробач.

− Розумію, не вибачайся. Там наші діти…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
26.10.2017 Проза / Бувальщина
Буває і таке
14.11.2017 Проза / Роман
Атланти (18.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2017 © Зоряний Пил / Мініатюра
Останній поверх
08.10.2017 © алекс сю / Мініатюра
Я кохав
21.09.2017 © роман-мтт / Мініатюра
Листи до редакції Зомбі-радіва, бляха... (реальне, фанатстичне)
19.09.2017 © Андрій Осацький / Оповідання
Сукня
04.09.2017 © Саня Малаш / Повість
Файні хлопці скандинавські
Роман
17.11.2017
Атланти (19.)
27.10.2017
Атланти (17.)
17.09.2017 © Панченко Вадим
Бог Индерона (Часть первая. Машина)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 34  Коментарів: 15
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 31.10.2017 22:13  © ... для Каранда Галина 

Добро. 

 31.10.2017 22:12  Каранда Галина для © ... 

звертайтеся, якщо що... 

 31.10.2017 22:02  © ... для Каранда Галина 

Ок! Вийшло... Вдячна за допомогу 

 31.10.2017 21:15  Каранда Галина для © ... 

ця функція не симетрична...

над чатом ви бачите квадратики з фото людей - аватари (ави). Клікніть на аву - якщо інтернет не зовсім поганючий, то справа виповзе табличка з фотографією людини і різними надписами(стаж: ... днів, місце проживання, особиста сторінка, і т. д.). Підкреслені написи - це посилання, клік на які виконує певну операцію. Є там і велика жовта кнопка з зеленим плюсиком (+ в друзі/дружити). 

 Клікнули - кнопка помінялася, з`явився напис "друзі".  Чим більше людей в друзі включете, тим більше зможете бачити. Проте - активних в чаті зараз зовсім мало... Повторний клік - з друзів видаляє. Кнопка нижче (+ в чорний список) трохи небезпечна. Клікнувши на неї, ви заженете людину в свій чорний список, і будете взаємно одне одного не бачити. Судячи з усього, виправити це вам буде важче, ніж внести у друзі...

 31.10.2017 19:35  © ... для Каранда Галина 

Я перечикала все, що бачу, але не можу внести нікого в друзі... Я дуже люблю анекдоти, але найкращий -- той, який зараз зі мною... Може ви мене внесіть, а я далі буду "досліджувати" 

 31.10.2017 17:07  © ... для Каранда Галина 
 31.10.2017 16:56  Каранда Галина для © ... 

придивіться... там багато кнопок...
вікно, до речі, дозволяє писати і назагал... Якщо ви когось внесете у "друзі", то бачитимете їхні відкриті повідомлення. Аналогічно ті, хто вніс у друзі Вас, бачитимуть те, що пишете відкрито ви. 

 31.10.2017 16:53  © ... для Каранда Галина 

Думала, що це для вікно для закритих особистих повідомлень... і не придивлялася... 

 31.10.2017 14:28  Каранда Галина для © ... 

не зрозуміла... невже не бачили кнопки раніше???? 

 31.10.2017 14:24  © ... для Каранда Галина 

Це ж треба...! Дякую 

 31.10.2017 13:32  Каранда Галина для © ... 

щодо можливостей сайту - перейдіть по посиланню...


я не пам`ятаю, чи Ви бачили цей блог...

тест - насправді не стільки тест, скільки перелік основних можливостей автора на сайті... кожне питання насправді - істинне висловлення, що підтверджує наявність тієї чи іншої функції. Функцій насправді набагато більше, тут основні... Якщо будуть питання - звертайтеся.

 31.10.2017 12:54  Серго Сокольник для Каранда Галина 

Приєднуюсь))) 

 31.10.2017 12:07  Каранда Галина для © ... 

Кнопка ДН

 31.10.2017 11:17  © ... для Каранда Галина 

Дякую дуже... Ще розкажіть мені звідки ви знаєте... Не можу знайти цю інформацію, хочеться також когось привітати... 

 31.10.2017 09:50  Каранда Галина для © ... 
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +89
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +131
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +129
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +73
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.11.2011 © Микола Щасливий
27.03.2012 © Микола Щасливий
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди