За коліями дому
Душа спішить за коліями дому,
Кудись тікає сум міських ночей.
Мені штампують цю осінню втому
Холодні будні вицвілих речей.
І тихий вітер піснею стихає,
Можливо, плаче. Може, просто спить.
"Самотня пташко, - в осені питаю: -
Скажи, як другу, - що тобі болить?"
Боліли зливи. Зараз ранять серце,
Хоча дощі розмили перший біль.
Я так боялась, що вона зірветься,
Я так боялась в жовтні заметіль.
Але тепер, коли фарбують стіни,
І вперше спокій тулиться до скронь,
Ця осінь, що не впала на коліна,
В моїй душі розпалює вогонь.
