Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.11.2017 12:44Мініатюра
 
70000
Без обмежень
© Маргарита Проніна

Ананаси

Маргарита Проніна
Опубліковано 01.11.2017 / 43968

Я привезла з собою з Києва додому консервовані ананаси. Купила їх напередодні у супермаркеті, а з’їсти не встигла. Тому вкинула їх у валізу, поспіхом вихопивши з холодильника перед виїздом. Вдома батькове око випадково натрапило на підозрілу баночку, не вчитуючись особливо у назву. Відкрив консервним ножем, нікого не запитуючи, та поласував дивними делікатесами. Кухня у нас тісна й невеличка. Телевізор завжди ввімкнений, так наче відволікає від думок, як кажуть, «про своє». А «своє» особливо стерпним ніколи не було, тому – телевізор. Як батько вдома, він не вимикається взагалі, дивиться будь-що, не важливо, аби гріло – як сонце. Уся панорама життя. Мати повернулася з роботи. Зустріла на столі виїдену ананасову бляшанку, що задиристо, так ніби дражнилася, зяяла на матір металевою кришкою. У банці стирчала виделка, на дні самотньо лежав жовтий шматочок ананасу. Що лише почалося… Здавалося, що невинна баночка принагідно зірвала материн «стоп-кран» контролю над собою наприкінці втомливого робочого дня. Батько давно ніде не працює, насолоджується пенсією і будує нездійсненні плани вічного мрійника. Усі аргументи за тридцять п’ять років подружнього життя летіли, як завжди, на сиву батькову голову:


– Ти проїж усе, тобі все рівно, тобі ні для кого не треба, лише б собі! Ти бачив скільки вони коштують? Ти розумієш, що це тільки на салат, чим ти думав! Все перетягав, ще й сюди засунув свою морду, пху! – лунало на усю малесеньку кухню.


Я не витримала, у хід пішов мій аргумент матері:


– Ма, ну не ти ж їх купувала, це я привезла, нехай, я дозволяю, вгамуйтеся тільки!


Мені дійсно було не шкода. Якісь там ананаси, ще й найдешевші. Вони не варті таких прокльонів та лайок, хоча б не злагода снувала цією хатою, то хоч би тиша. Ні, треба переклясти усе, на чім світ стоїть, тільки витрясти з батька душу за ті ананаси.


– Чому тобі шкода чужого? Я куплю ще, ти ж не витрачалася на них, отже й прав судити за них не маєш, – намагалася я втишити ситуацію. Одвічна наша бідність була не матеріальною, а більше ментальною, справою звички, всього має буде шкода й недостатньо. Ніколи недостатньо. Най би скисло, тільки не використалося просто так, без причини. Найсмачніше – дітям, статки – на хату, недопите, недоїджене – ховалося по-хазяйськи до холодильника, ніщо не мало пропасти, ні крихти.


Я стояла посеред своєї вже не нової, але назавжди чоловікової квартири, намагаючись вирішити як звільнити у кімнатці більше простору. Мали нові плани. Він господар оселі, я – дружина, побут і благоустрій – на мені. Переді мною було два дивани, залишені чоловікові у спадок від попереднього власника – його батька. В одного дивана стара дерев’яна рама, проте м’які подушки, а в іншого – продавлені старі матраци, але нівроку сам каркас. Котрийсь мав полишити нашу майже семирічну родину. Радянські меблі хоч і добротні, але ж, люди, надворі 2017 рік, ми обидвоє працюємо, невже не придбаємо собі нової канапи? Пора була літня, але липневий вечір дмухав у хвірточку прохолодою. Я стояла на холодному лінолеумі босими ногами, змерзла, а поворухнутися було складно. Мене цілком розібрало сум’яття й непевнсть: що ж обирати? Чи залишити їх знов у спокої на невизначений термін чи вижбурнути усе, зі злості. Просто так! Від якоїсь вселенської втоми на моїх плечах! Я стояла і згадувала чортові ананаси і те, як матері було щиро шкода, зрештою, чужого добра, якого б вона сама собі ніколи б і не дозволила просто так з’їсти. Так і я: все знаходила і знаходила якісь плюси залишання старезних радянських диванів у нашому сучасному житті. Вони, так подумати, й яйця вже виїденого (чи то пак баночки найдешевших ананасів) не вартували, а я… все не могла вирішити, який же нас покине. Мені було шкода тричі чужого майна. Майна людей, яких уже й на світі нема. Ці канапи пам’ятали своїми поролоновими боками дуже давні часи. Вони дивним чином пов’язували мешканців цієї квартири. Матерія мінялася. А я надто багато думала. Все не вдавалося зрозуміти, чому ми усі так пов’язані: ананаси, я, мати і батько, чужі канапи, чиясь квартира. Я мала звільнити нас усіх від мізерних почуттів жалю за чужим добром. Фух.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.08.2017 Проза / Нарис
Через туман
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.11.2017 © Ігор Рубцов / Мініатюра
Листи з минулого
18.11.2017 © Меньшов Олександр / Оповідання
ПРИНЦИП ТРИГЕРА (2)
18.11.2017 © Меньшов Олександр / Оповідання
ПРИНЦИП ТРИГЕРА (1)
17.11.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (19.)
16.11.2017 © Ірина Мельничин / Новела
Занурення
Мініатюра
01.11.2017 © Наталія Старченко
Щастя
01.11.2017
Ананаси
21.10.2017 © Дарія Китайгородська
Моя кава
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 7 (7+0+0+0+0)
Переглядів: 54  Коментарів: 8
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.11.2017 09:16  Каранда Галина для © ... 

дякую за запрошеня!
проте особистого аккаунта на ФБ не маю і поки що заводити його не хочу. З задоволенням читатиму Вас тут!) 

 10.11.2017 21:01  КАЛЛИСТРАТ для © ... 

Пани Маргарита у меня даже "мабилы" нет, а вы мне про Фейсбук! Это же запредельно)))))
За приглашение спасибо. Приятно! 

 10.11.2017 17:53  © ... для Каранда Галина 

Це точно, ці страждання - це все ментальність. Запрошую Вас на сторінку свого блогу для письменників:  

 10.11.2017 17:52  © ... для КАЛЛИСТРАТ 

Дякую Вам за відгук! Згода, важкі часи, були і є...
Долучайтесь, будь ласка, до мого блогу для письменників:  

 10.11.2017 17:46  © ... для Тетяна Ільніцька 

Дякую, як завжди, надзвичайно! Отримала на цю замальовку багато критики, сама не очікувала, що аж так відгукнеться! 

 02.11.2017 09:44  Тетяна Ільніцька для © ... 

Мені найбільше шкода маму... Якби тато лишив їх бодай три шматочки ананасу - цього б не було. Крик душі... Усі мамині аргументи виглядають лише спробою замаскувати образу на егоїста, який за все життя так і не помітив, що поруч із ним ще хтось "був". Напевно, через це дивани в мене не пов`язалися з ананасами. Це вже ситуація екзистенційного вибору, як на мене.
Написано чудово, як завжди) 

 01.11.2017 21:34  КАЛЛИСТРАТ для © ... 

Н-да... Рассказ хороший, хотя и грустный... Проблема... А всё от нищего и голодного "совка" ну, ничего не было, окромя, конечно лозунгов. 

 01.11.2017 20:19  Каранда Галина для © ... 

знайомо...
злиденність затягує. тим більше, якщо вона триває поколіннями. генетична пам`ять. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +89
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +131
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +129
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +73
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.03.2012 © Піщук Катерина
01.04.2012 © Каранда Галина
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди