Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
05.11.2017 11:30Мініатюра
Фантастика  Для дорослих  
30000
Для дорослих (18+)
© Зоряний Пил

Останній поверх

Зоряний Пил
Опубліковано 05.11.2017 / 44002

Ось як усе було! Слухайте, люди, сон про Анубіса!

З травмпункту направляють на рентген. Йому сказали кульгати зі своєю ногою на останній поверх, а повертатися вже зі знімком. Санітарки в коридорі саме грузилися в гігантський ліфт з якимись хромованими каструлями і беззмістовними розмовами. Вскочив у той ліфт. Ліфт був настільки великим, що там ліфтершою навіть був облаштований затишний куточок для відпочинку (чи то для роботи??) зі столиком і холодильником. На столику книги, лампа, журнали обліку… В холодильник не зазирав.

На нього не звертали уваги. На якомусь поверсі санітарки вийшли, так само якось неприродно гучно перекрикуючись якимись чутками і жартами. Ліфтерша ніби тільки помітила його. Тим самим, але вже роздратованим криком спитала, куди, додавши, що ліфт тільки для важкохворих і персоналу. Сказав, що на останній. Вона роздратовано перепитала, чи точно на останній? Чи питали в лікаря чи самі вирішували, бо в ліфт лізуть, не знаючи куди їм треба. Бо немає на них часу і так, бо є важкохворі, а вони лізуть в ліфт, ніби не можна пройтися сходами. Бо люди на роботі, зайняті чимось, а вони лізуть, та ще й молоді. Бо раніше молоді так не лізли в ліфт, і взагалі, молоді на роботі були, а не по лікарнях шастали.

А потім ліфтерша сказала, що нічого, мовляв, нічого, Анубіс про все подбає. Якось дивно сказала, бо мала би сказати, що немає на ледарів колишньої влади і управи ніякої, а сказала, що Анубіс подбає. Тоді ліфт став і трохи вже м’якшим тоном сказала, що за проїзд до останнього поверху треба сплатити благодійний внесок, бо таке розпорядження адміністрації. Бо поробили такі закони, що зарплати мізерні, а ціни великі, а лікарі за свій кошт ліки купляють, а хворим тільки давай і давай, а персонал скорочують, санітарки за власний рахунок сидять, а пенсії підняли на 3 копійки, а самі на островах сидять, а кредитів понабирали, а віддавати нема кому, бо всі вже пороз`їхалися молоді, а ті, що й осталися, робить не хочуть, бо не привикли робити, а тільки пити і по клубах ходити, та й одна розпуста, а машин таких понакупляли, тих котеджів, чи як їх там, набудували, де тільки грошей накрали. Але нічого, мовляв, нічого, Анубіс про все подбає.

Про благодійний сказала, що хто скільки має, а як правило, 2 монети дають. Сказала йому розписатися в журналі, що сплачено, і відкрила двері. На тому останньому поверсі усі кабінети виявилися зачиненими. Стукав у двері, обійшов усе – тиша. У вікнах туман густий і ніби сутеніє вже, не видно нічого. Тиша і холод на тому поверсі. І більше нікого немає там. Сходи чомусь арматурою заварені. Одна надія на ліфт, довго тиснув на кнопку, але згодом таки приїхала та ліфтерша. Чого, каже, жати ту кнопку, як нема в голові то тисніть собі на голову, може щось з’явиться, бо питала ж чи на останній поверх, казала ж, що треба лікаря слухати, а не рота відкрити і лазити по ліфтах, бо позвикали тільки гроші тринькать, а вчитися не хочуть, бо дипломи покупляли і права купляють людей збивати на вулицях, а людям нема де й робити, бо заводи позакривали, а поробили інтернети і сидять день у день в комп’ютері, програмки якісь пишуть, а інші дурні їх купляють, а робить не хочуть, магазинів навідкривали вже де не плюнь, і сидять розфарбовані день, а робить не хочуть, і не хочуть слухати, що їм старші люди кажуть… Довго так говорила…

Тоді вже питає ліфтерша, чого, мовляв, треба. Він каже, що все зачинено сьогодні і треба назад до лікаря. Сказала ліфтерша, що назад не вийде, бо тепер перевірка «зверху» і ніяк не вийде назад, бо треба було думати, куди їхали, а тепер її з роботи виженуть.. Хіба що, каже, можеш тут у ліфті поїздити, щоб не мерз на останньому поверсі, та й не голодний… А вона перейде, мовляв, у харчоблок. Але вийти не зможеш з ліфту вже ніколи… бо треба було думати, а вони тільки в телефони повитріщаються, що не бачать, куди йдуть, навушники у вуха повставляють і як чумні ходять, а робити ніхто не хоче… Вибору не було, то ж каже ліфтерша далі, що справа нескладна, але треба розписатися в журналі з техніки безпеки, потім в журналі техогляду ліфту щоденно, також і про журнал чергувань не забувати, чужих до ліфту не пускати, ліфт тільки для важкохворих і персоналу. Ну а хто на останній поверх їде, то благодійний внесок брати. І за благодійний щоб розписалися!..

Житомир 05/11/2017
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
12.07.2016 Проза / Мініатюра
Вогняний кінь
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
27.10.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (17.)
23.10.2017 © Гаврищук Галина / Повість
Атланти (16.)
14.10.2017 © Гаврищук Галина / Повість
Атланти (15.)
13.10.2017 © Гаврищук Галина / Повість
Атланти (14.)
08.10.2017 © алекс сю / Мініатюра
Я кохав
Мініатюра Для дорослих
19.11.2017 © Ігор Рубцов
Листи з минулого
05.11.2017
Останній поверх
26.09.2017 © ГАННА КОНАЗЮК
Айва
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 49  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Мініатюра
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.11.2017 10:15  © ... для Каранда Галина 

Дякую за відгук!

 05.11.2017 17:27  Каранда Галина для © ... 

це геніально... от мені вже давно хотілося висловити щось подібне (щоразу після відвідин поліклініки, міськгазу, обленерго, пенсійного фонду і т.п.), але завжди емоції не давали вибрати потрібний образ. Ви чудово змалювали безтолковість (чи навпаки - хитрожопість) системи і безпорадність нас-гвинтиків, змушених пристосовуватися і від безвиході лише бурчати, висловлюючи невдоволення усім і вся. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +89
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +131
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +129
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +73
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.01.2011 © Михайло Трайста
26.11.2011 © Микола Щасливий
16.10.2012 © Істерична Бруталка
27.03.2012 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди