05.11.2017 11:30
Для дорослих (18+)18+
120 views
Rating 5 | 4 users
 © Зоряний Пил

Останній поверх

Ось як усе було! Слухайте, люди, сон про Анубіса!

З травмпункту направляють на рентген. Йому сказали кульгати зі своєю ногою на останній поверх, а повертатися вже зі знімком. Санітарки в коридорі саме грузилися в гігантський ліфт з якимись хромованими каструлями і беззмістовними розмовами. Вскочив у той ліфт. Ліфт був настільки великим, що там ліфтершою навіть був облаштований затишний куточок для відпочинку (чи то для роботи??) зі столиком і холодильником. На столику книги, лампа, журнали обліку… В холодильник не зазирав.

На нього не звертали уваги. На якомусь поверсі санітарки вийшли, так само якось неприродно гучно перекрикуючись якимись чутками і жартами. Ліфтерша ніби тільки помітила його. Тим самим, але вже роздратованим криком спитала, куди, додавши, що ліфт тільки для важкохворих і персоналу. Сказав, що на останній. Вона роздратовано перепитала, чи точно на останній? Чи питали в лікаря чи самі вирішували, бо в ліфт лізуть, не знаючи куди їм треба. Бо немає на них часу і так, бо є важкохворі, а вони лізуть в ліфт, ніби не можна пройтися сходами. Бо люди на роботі, зайняті чимось, а вони лізуть, та ще й молоді. Бо раніше молоді так не лізли в ліфт, і взагалі, молоді на роботі були, а не по лікарнях шастали.

А потім ліфтерша сказала, що нічого, мовляв, нічого, Анубіс про все подбає. Якось дивно сказала, бо мала би сказати, що немає на ледарів колишньої влади і управи ніякої, а сказала, що Анубіс подбає. Тоді ліфт став і трохи вже м’якшим тоном сказала, що за проїзд до останнього поверху треба сплатити благодійний внесок, бо таке розпорядження адміністрації. Бо поробили такі закони, що зарплати мізерні, а ціни великі, а лікарі за свій кошт ліки купляють, а хворим тільки давай і давай, а персонал скорочують, санітарки за власний рахунок сидять, а пенсії підняли на 3 копійки, а самі на островах сидять, а кредитів понабирали, а віддавати нема кому, бо всі вже пороз`їхалися молоді, а ті, що й осталися, робить не хочуть, бо не привикли робити, а тільки пити і по клубах ходити, та й одна розпуста, а машин таких понакупляли, тих котеджів, чи як їх там, набудували, де тільки грошей накрали. Але нічого, мовляв, нічого, Анубіс про все подбає.

Про благодійний сказала, що хто скільки має, а як правило, 2 монети дають. Сказала йому розписатися в журналі, що сплачено, і відкрила двері. На тому останньому поверсі усі кабінети виявилися зачиненими. Стукав у двері, обійшов усе – тиша. У вікнах туман густий і ніби сутеніє вже, не видно нічого. Тиша і холод на тому поверсі. І більше нікого немає там. Сходи чомусь арматурою заварені. Одна надія на ліфт, довго тиснув на кнопку, але згодом таки приїхала та ліфтерша. Чого, каже, жати ту кнопку, як нема в голові то тисніть собі на голову, може щось з’явиться, бо питала ж чи на останній поверх, казала ж, що треба лікаря слухати, а не рота відкрити і лазити по ліфтах, бо позвикали тільки гроші тринькать, а вчитися не хочуть, бо дипломи покупляли і права купляють людей збивати на вулицях, а людям нема де й робити, бо заводи позакривали, а поробили інтернети і сидять день у день в комп’ютері, програмки якісь пишуть, а інші дурні їх купляють, а робить не хочуть, магазинів навідкривали вже де не плюнь, і сидять розфарбовані день, а робить не хочуть, і не хочуть слухати, що їм старші люди кажуть… Довго так говорила…

Тоді вже питає ліфтерша, чого, мовляв, треба. Він каже, що все зачинено сьогодні і треба назад до лікаря. Сказала ліфтерша, що назад не вийде, бо тепер перевірка «зверху» і ніяк не вийде назад, бо треба було думати, куди їхали, а тепер її з роботи виженуть.. Хіба що, каже, можеш тут у ліфті поїздити, щоб не мерз на останньому поверсі, та й не голодний… А вона перейде, мовляв, у харчоблок. Але вийти не зможеш з ліфту вже ніколи… бо треба було думати, а вони тільки в телефони повитріщаються, що не бачать, куди йдуть, навушники у вуха повставляють і як чумні ходять, а робити ніхто не хоче… Вибору не було, то ж каже ліфтерша далі, що справа нескладна, але треба розписатися в журналі з техніки безпеки, потім в журналі техогляду ліфту щоденно, також і про журнал чергувань не забувати, чужих до ліфту не пускати, ліфт тільки для важкохворих і персоналу. Ну а хто на останній поверх їде, то благодійний внесок брати. І за благодійний щоб розписалися!..

Житомир 05/11/2017



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Мініатюра, Фантастика, Для дорослих

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Вогняний кінь / Мініатюра | Зоряний Пил 18». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Зоряний Пил.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 06.11.2017 10:15  © ... => Каранда Галина 

Дякую за відгук!

 05.11.2017 17:27  Каранда Галина => © 

це геніально... от мені вже давно хотілося висловити щось подібне (щоразу після відвідин поліклініки, міськгазу, обленерго, пенсійного фонду і т.п.), але завжди емоції не давали вибрати потрібний образ. Ви чудово змалювали безтолковість (чи навпаки - хитрожопість) системи і безпорадність нас-гвинтиків, змушених пристосовуватися і від безвиході лише бурчати, висловлюючи невдоволення усім і вся. 

Публікації автора Зоряний Пил

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо