Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.11.2017 15:18Роман
 
Атланти
10000
Без обмежень
© Гаврищук Галина

Атланти

18.
Гаврищук Галина
Опубліковано 14.11.2017 / 44077

− Ти де була? – схвильованим тоном промовила Гіра.

− Скільки мене не було? Я що, не потрапила в час, який задумала?

− Потрапила, але ти якась інша. Тебе не було дві хвилини, ти не зібрана і помиляєшся.

− В Уляни, у підземному світі. А потім вона була в мене.

− Я знаю її, спілкувались… Заспокійся, згадай все, що було, − я підключусь і скопіюю інформацію. А то мені і сказати нічого…

Пройшло десять секунд. Мене цікавило одне питання:

− Гіро, тоді як ти показувала мені мертву планету, то знала вже про підземний світ?

− Пробач. Я не могла тебе туди тягнути. Ти мусила добровільно…

− Фокусу не зрозуміла. Чому ти за моєю спиною щось мутиш і не розказуєш? В чому проблема? І чому те, що маю наче б то зробити я, не можеш зробити ти – така розумна і чесна? – я розлютилась.

− Питання стосується вибору між вашими двома паралелями… А моя місія полягала в тому, щоб затягнути тебе сюди, − Гіра відповіла трохи зніяковіло.

− Ви мене вже замучили зі своїми місіями та планами! Чому ти мені не розказала відразу? Я б тебе стукнула по лобі, якби ми були дітьми.

− Я не знала, що саме тобі треба зробити тут… Просто відчула що маю тебе взяти з собою. А про Уляну також не могла розказати по внутрішніх відчуттях, без словесних пояснень… На все свій час.

Мене відпустило. Вже мучило, що зірвалась на Гірі, такій шанобливій до всіх…Ох, ті вже миттєві емоції!

− Пробач, щось в мене нерви не в порядку… Ти від сканувала мою інформацію?

− Так, все це навіть логічне… У всіх релігіях було основних сім смертельних гріхів. Виходить, що за кожним порушенням настанов раніше була смерть в глобальному масштабі…

− Ти ба! А я думала, що мова йде тільки про людську смерть… Чекай. То скільки всього було катастроф?

− Сім. Сім зледенінь.

− Мені вроді би розказали про п`ять…

− Після атлантів має бути шоста… А ще про одну я не знаю… Може не було?

− А може буде?

− Та ні, якщо гріхів є сім, то вони вже були… Або про неї не розказують. Причина мабуть дуже болюча для людей…

− Ну і досить. Пішли до павільйону, вже вечір…

По колу відкритого плацу стояли лавки. На одній з них сиділи Ауроній та темношкірий Ріко. Вони давні товариші. Ще в юності Ріко врятував Ауронія з обіймів смерті під час бурі в океані. Тоді вони плили кораблем на острів велетнів. Хотіли перейняти досвід виготовлення надміцної сталі та запастись деякими складниками.

Було трохи лячно, коли за павільйоном миттєво появився велетень шестиметрового зросту. Я затремтіла від незвичного явища. Їхні предки досягали двадцяти метрів. За десять мільйонів років земного існування їхнє фізичне тіло зменшилось. Тепер вони гармонійніше вписуються в ландшафт нашої планети. Велетні мирно співіснували з меншими жителями Землі. Допомагали їм у будівництві конструкцій великої ваги. Їх залишилось не багато, всього три роди – біля десяти тисяч. В атмосфері Землі бракувало деяких важких елементів для їхньої популяції, тому розмноження велетнів було в десятки разів повільнішим, ніж інших людей.

Незабаром павільйон наповнився старійшинами всіх земних родів. Їх було сорок два. Планету заселяли триста мільйонів людей семи рас. Кожна раса мала сім підвидів. До їхнього складу входили велетні та люди амфібії.

Старійшини амфібій матеріалізувались в павільйоні так само як інші – з повітря. Відрізнялись тільки тим, що замість ніг у них були риб’ячі хвости. Одягнуті в мантії з тонко плетеної тканини. Двоє з шести присутніх за кілька хвилин перевтілились… Замість хвостів у них з`явились ноги. Амфібіям було доступно таке вміння, вони були на вищій стадії розвитку. Але це потребувало великих енергетичних затрат. І лише найсильніші могли довго утримувати вибраний образ, вірніше примусово притягувати свої клітини у видозміненій формі.

Серед присутніх було сім білих старійшин, сім темношкірих, так само арабської, монголоїдної та індіанської зовнішності. Навіть серед одного кольору шкіри вони відрізнялись зростом та обличчями. Всі були корінними жителями Землі в рівній мірі. Ніхто не смів вияснювати, яку саме расу людей створила Земля. Після того, як зірвалась Рута, ця інформація була закрита Матір`ю.

Кожна раса людей мала приблизно по п’ятдесят мільйонів представників. Підвиди рас − близько семи мільйонів. На той час представники підвидів жили родами, які підтримували зв`язок всередині своєї спільноти, зберігаючи чистоту свого виду. Сім`ї та родини створювались тільки з представників одного підвиду раси. Кожна родина мала свого старійшину. Ці мужі обирали одного серед своїх, як представника спільного роду. Це потрібно було тільки для зустрічі та переговорів (як у сьогоднішньому випадку). Більше ніяких особливих функцій, окрім передачі інформації, в них не було. Коли виникала проблема, − задавалось питання. Присутні старці передавали їх усім старійшинам своїх родів, узгоджували рішення, і тільки тоді висловлювались. Це все робилось паралельно у думках, використовувалось переміщення в просторі та часі, відпускалось друге тонке тіло для переговорів з іншими старійшинами родів. Після цього вони повертались в ту саму точку часу, коли обговорювалась проблема.

Ми стояли посередині павільйону. Як і говорив Ауроній, усі старійшини земних родів прочитали нашу інформацію «з перших вуст». Не скажу, що вони були здивовані. Швидше сприйняли провокацію, заплановану Церіоном, як те, чого очікували. Мовчання було не довгим. Швидше всього вони всі вже робили скачки в часі та повернулись після обговорення зі своїми людьми, бо чомусь попідіймали праві руки вгору. Це означало, що їм є що сказати.

Старійшина роду амфібій звернувся до нас:

− Ми були у вашому просторі. Там нема жодної не інфікованої паразитами людини. Питання в тому, чому ви тут і не перенесли їх сюди. Як позбулися чужого мислення? Хто ваш провідник і навіщо вплутались у минуле?

Гіра відповіла, бо я ще була не готова сказати щось вагоме.

− Ми не знаємо своїх провідників особисто, не можемо ні розмовляти, ні бачити їх фізичним тілом. Тільки відчувають деякі з нас, чи записують інформацію, що надходить. Втрачено масштабне мислення, подорожі космічними світами. Але біля кожного з нас є ангели. Це розвинуті душі, що підтримують та охороняють нас. Серед них є і наші особистості з майбутнього, які піклуються про розвиток своєї ж індивідуальності. Та і цей зв`язок потребує особливого знання. Більшість з нас не можуть їх відчути через блок, який виставили паразити у свідомості. Вони думають за нас, а люди сприймають їхні мисле форми за свої. Заставляють людей не вірити у свою присутність. Виходить, що і боротись нема з ким. Тепер чужинцям вже не потрібно завойовувати свідомість людини. Вони створили такий уклад життя, що більшість знань і можливостей людей була загублена. У нашому періоді існують паралельні світи для страховки. Кожна паралель має свою проблему, яку чужинці плекають для вироблення надлишку негативної енергії, якою харчуються і передають своїм господарям. Буває і надлишок позитивної, який перетворюється знову ж на дисбаланс. Проблема всіх паралелей у тому, що в нас жінки більше не приймають участі у врівноваженні енергій, не можуть бачити, затримувати і передавати їх. Цим займаються провідники, які не надто переймаються проміжками часу, поки енергії врівноважаться хаотично. Планета не встигає сама.

Тут не витримав представник арабської раси:

− Ви хочете сказати, що жінка втратила свою найважливішу функцію? Перестала бути богинею, очищати дітей і керувати родами?

− Жінки все ще керують світом, але не прямолінійно, швидше всього самі цього не усвідомлюючи… Але не завжди їхні думки спрямовуються на гармонію в світі, − Гіра трохи запнулась. Я-то знала, що думки жінок майже ніколи не стосуються цього глобального масштабу. Не потрібно було настільки перебільшувати. Сказала б так, як є – жінка дбає тільки про свою сім`ю, а не про сусідній материк… Хоча, в неї інша паралель…

− Це все не те, − втрутився велетень. – Ви скажіть, які методи ви знаєте, що позбавили вас інфекції.

Я набралась сміливості, щоб дивитись йому у вічі, і продовжила:

− Ми не зовсім позбавились її. Тільки навчились тимчасово її нейтралізувати. Матір створила для нас нове правило – вони не мають права не виконувати наших свідомих наказів. То ж ми відганяємо їхні нав’язливі думки словом. Але, коли не думаємо про це, вони знову можуть підключитись до свідомості. Тому для вірності використовуємо обереги від темних сутностей, які створюють торсійне поле навколо нас. Правда, це також не гарантує постійного захисту, оскільки ми з`єднані з нашими паралельними особистостями і знаходимось на єдиній радіохвилі. З думками двійників чужинці знову можуть підселитись до нас… Так, наче не самі ослухались наказу. В цьому випадку символ допомагає відчути чужорідне включення. Приходиться знову виганяти… І так по колу. При переході думкою сюди ми обпалюємо себе вогнем, далі про знезараження дбають наші ангели. Це їхній обов’язок.

− Що вам відомо про нашу цивілізацію? – запитав темношкірий старець.

− Нічого, окрім того, що ви загинули близько тринадцяти тисяч років до нашої ери… Хоча і тут не відомо, де правда. Це загинули вже люди, які були інфіковані. Коли зникли ви − не відомо. Може і не згинули, а переселились на інші планети різних галактик, чи в якийсь інший час на нашій Землі. Так, як колись велетні та амфібії.

− Це станеться, − промовив Ауроній. – Чому вам дозволили змінити течію подій?

− Щоб повернути в наш світ можливості людини. Матір дала дозвіл на відхилення від початкового варіанту, відтермінування вашого занепаду та підготовки до переходу в майбутнє людської цивілізації.

− Не скромно, − випалив амфібій з двома ногами. – Ми радились і дійшли до висновку: якщо наші предки, котрі володіли шостим тонким тілом, не змогли встояти перед паразитами (яких самі ж і створили), то ми і по-давно. Наш рід перейде в п`ятий вимір у підземний світ. Чужинці не мають туди доступу.

− І ви відмовитесь від виходу на поверхню? – спитав індіанець.

− Можливо. Якщо хто буде не згідний, то залишиться в четвертому вимірі та буде жити в океані…− У вашому світі є люди-амфібії? – запитав у Гіри.

− Є племена русалів. Вони не входять у єдину спілку людей в нашій паралелі.

Я додала: − І в нас є. Але з ними пов’язані швидше легенди, котрі описують їхні негативні дії. Їх бояться і вони не спілкуються з нами.

− Виходить, що буде створено нову гілку. Що ж, це їхнє право.

− Чекайте, я була в одному світі після ядерної війни. Там ваш рід допомагає людям, що живуть під землею. Але їх дуже мало, енергії для відновлення планети не вистарчає. Це не найкращий варіант для переходу… Та ваша сила їм дуже потрібна…

− Ми знайдемо людей з доброю волею, котрі допоможуть їм, − сказав старійшина європейської раси, − а зараз нам треба обговорити деякі заходи для безпеки наших родів. Дякуємо вам за участь.

На цьому наша роль закінчилась. Було цікаво, що ж будуть робити люди з можливостями богів для того, щоб врятувати своїх дітей…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
27.10.2017 Проза / Роман
Атланти (17.)
17.11.2017 Проза / Роман
Атланти (19.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.11.2017 © Ігор Рубцов / Мініатюра
Листи з минулого
18.11.2017 © Меньшов Олександр / Оповідання
ПРИНЦИП ТРИГЕРА (2)
18.11.2017 © Меньшов Олександр / Оповідання
ПРИНЦИП ТРИГЕРА (1)
16.11.2017 © Ірина Мельничин / Новела
Занурення
16.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Збитки
Роман
14.11.2017
Атланти (18.)
17.09.2017 © Панченко Вадим
Бог Индерона (Часть первая. Машина)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 29  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 16.11.2017 14:37  © ... для Ольга Моцебекер 

Дякую за відгук. 

 16.11.2017 12:54  Ольга Моцебекер для © ... 

Цікаво, по сюжету та виписаним образам подобається. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +89
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +131
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +129
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +73
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.01.2011 © Михайло Трайста
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди