18.11.2017 01:02
Без обмежень
95 views
Rating 5 | 2 users
 © Меньшов Олександр

ПРИНЦИП ТРИГЕРА

1 «Ми стали занадто розумні для того, щоб вірити в Бога». О. Блок

Новини починали напружувати... набридати... Черговий базікало, який зараз виступав по комунікатору, з жаром розповідав, що протистояння з нунами дійшло до чергової точки кипіння. В його промові все частіше лунало про можливе військове зіткнення… Ось і зараз він досить чітко повідомив про наростання конфронтації між Араттою та Кіенхіром, про флоти, які приведені з обох боків в бойову готовність, про можливі варіанти відповідей на агресію… і ля-ля-ля, і ля-ля-ля… Голова вже пухла від цього!

-Природа гине… катастрофічна екологія.., - слідом за цими словами на екрані комунікатора стрибали відповідні картинки з червоної планети нунів. – Занепад культури… помилковий світогляд нунів (і тут же промайнуло «єретичний»)… криза влади… політичні амбіції.., - фрази сипалися, немов горох. Ще якась хвилина, і цивілізацію Аррата проклянуть, хай йому грець!

Тібір Ішкур роздратовано слухав ці розмірковування, та намагався відгородитися від негативних емоцій. Сьогодні у нього важливий день… Треба зосередитися на власних справах…

Нарешті базікало-експерт, зрозумівши що його час в ефірі добігає кінця, почав запевняти слухачів, що криза не піде далі теревенів. Не дочекавшись висновків, Тібір вимкнув приймач та підвівся.

«Дурні просторікування! – подумалося йому. – Все звелося до якоїсь банальності... Ніби ми - дикі тварини, які не можуть поділити мисливські угіддя… суцільна «боротьба за існування»… Тьху ти! І куди дивиться Комітет з етики? Як він зміг пропустити подібні балачки»?

Взагалі, можливе зіткнення здавалося чимось далеким, нереальним, немислимим… неможливим…

Дурниці! Які ж це дурниці! – труснув головою Тібір.  

-Вже час вирушати, - пробурмотів він дружині. А потім раптом заявив: - Сьогодні у нас на святі буде ен Уту Ла-арак.

Чоловік провів рукою по своїй голій маківці, та з поважним видом почав надягати ошатну туніку.

Жінка застигла на місці, з дивуванням дивлячись на Тібіра.

-Так треба, - сухо промовив той, дивлячись прямо перед собою.

-Навіщо ти його запросив? Це наше особисте свято…

-По-перше, це було не зовсім запрошення, скоріш він настояв на неформальній зустрічі. А по-друге, в мене свої цілі! - незадоволено відповів Тібір.

Він не полюбляв, коли йому читають нотації. В таких випадках грубо перебивав опонента та безапеляційно заявляв, що мораль це свого роду релігія, чистий ідеалізм, тому кожний розуміє її по-своєму.

-Чим тобі не подобається ідеалізм? – питали у відповідь. – Колись ти і сам був прибічником подібної філософії… Згадай, як сперечався з власними вчителями.

-Не був, а скоріш вагався. Але почуття та матерія взяла гору над простими розмірковуваннями, - ухильно відповідав Тібір.

-Звучить, як вирок.

-Це лише реальна оцінка мого морального стану! – відрізав подальшу суперечку Тібір.

Отже, звістка про присутність шановного ена Ла-арака трохи лякала Ейнну. Як-ніяк, а сам головний інженер-архітектор. Але суперечити чоловіку вона не ризикнула, згадуючи його вибуховий норов.

-В мене свої цілі, - вже тихіше повторив Тібір. Йому не хотілось виправдовуватись, але з іншого боку кортіло поділитися планами. – Вважай, що на наступній Раді мене назначать на місце ена Ла-арака. Перед тобою новий головний інженер-архітектор Кіенхіра. Можна сказати я і зараз роблю добру половину роботи, замість ене Уту… А скоро очолю все.

Ейнна здивовано подивилась в очі Тібіра. Той гордовито випростався.

-Вже все вирішено? – тихо спитала жінка. - Ти так впевнено заявляєш про те…

-Залишились формальності.

Чоловік задоволено посміхнувся, згадуючи останню зустріч з головою Комітету з питань інфраструктури.

-Ми проінспектували кліматичні станції, - казав той. – Ті, що з останньої сьомої серії…

-Чому ж мене ніхто не попереджав?.. І як результати?

-Вище всіх похвал, тут ви можете бути спокійні… Але попереджаю, не всім сподобалось побачене.

-Хто був незадоволений? Яка з інспекцій?

В голові Тібіра відразу згадувалися постійні причіпки приймальних комісій. Майже кожного разу їхні члени докоряли Ішкуру у впливі на зміну флори та фауни. Дерева, бачте, стали мати невелику кореневу систему, бо відтепер не треба триматись за землю щосили.

-Зате екран допоміг уникнути шкоди від космічних випромінювань! – звично парирував Тібір. - Відтепер термін життя тієї ж флори та фауни суттєво збільшився. Хіба те погано?

У відповідь члени комісії закидали звинувачення про зростання атмосферного тиску. Починалась легка перепалка, але ніхто з них не збирався серйозно ані сперечатися, ані лаятися. Особливо, коли Тібір нагадував опонентам основні положення етичної доктрини.

-Яка з інспекцій? – нервово перепитав чоловік.

-Цього разу – свої, - втомлено посміхнувся голова. – Ен Уту Ла-арак…

-Хто? Головний інженер-архітектор? – напружився Тібір. – Чого це раптом? Що не так?

Питання посипалися нестримним потоком.

-Я давно кажу, що ен Ла-арак один з тих нун-галене, які вважають нові технології ледь не абсолютним злом, - уїдливо промовив голова комітету. – Це раніше… пару куль тому назад… він вважався прогресивним спеціалістом… А зараз майже усюди виступає в опозиції. Дехто в Раді його звичайно підтримує, але не більшість… От що я вам скажу, ене Ішкуре, ми вважаємо вашу працю справжнім проривом. З тих пір, як ви очолили Координаційний департамент, ми рушили далеко вперед! Це не пусті слова!

-Дякую, але… але…

Голова різким рухом обрубив спроби Тібіра зніяковіти:

-Ми з вами не на нагородженні! Ліпше готуйтесь до нового посту, - і чоловік дружно потиснув передпліччя Тібіра. - Попереду великі зміни…

-Новий головний інженер-архітектор? – перепитала дружина. - А ен Уту Ла-арак знає про те?

-Імовірно здогадується… Думаю, що і зустріч він призначив стосовно цієї теми. Церемонія лише привід…

-Дивний привід він вибрав. Чому не визвав тебе до себе?

-Хтозна… Але мені все одно прийдеться з ним переговорити. Я не відмовився бо, по-перше, вважаю, що не варто мати ворога за спиною. Ен Уту славиться своїм досить непередбачуваним характером. Уяви, скільки він керував програмою, цім своїм дітищем, а тут з’являюсь я і…

-Але ж він сам обрав тебе власним заступником.

-Так… так… Проте все змінюється. Відтепер питаннями кліматичних станцій займаюсь тільки я… Проектування, будівництво, обслуговування. Ен Ла-арак задіяний опосередковано… Я боюсь, що він вважає, ніби все затіяв саме я… ніби хочу його підсидіти… скинути з посади…

-А насправді?

-Рада вважає, що Ла-арак – це пройдений етап. Звичайно, що саме він був ініціатором створення екрану, тут ні додати, ні відняти… але на сьогоднішній момент, саме він і гальмує подальші роботи. Ти ж напевно чула про його упередженість щодо використання сагів?

-Ні.

-Тоді ще побачиш… та почуєш… До речі, він любить добре поїсти, та ще добріше попиячити. Дай наказ приготувати відповідні страви, список тобі дасть секретар… Та нехай завезуть питво… найліпше... І коли я тебе позву, похвалі кухарів.

-Але ж це сагі! Навіщо їх хвалити?

Тібір не відповів. Він взагалі проігнорував це питання, роблячи вигляд, ніби його і не було.

-Отже, - продовжив він все тим же діловитим тоном, - мені треба м’яко підштовхнути Ла-арака… змусити його добровільно передати свій пост «талановитому учню», - Тібір закінчив тираду цитуванням головного інженера-архітектора. – Війни з ним мені не треба!

-Війни? – чи то злякалась, чи то здивувалась Ейнна.

-Це метафора… фігуральний вираз…

-Може тоді не треба було його запрошувати? Ще спаскудить нам свято…

-Ще раз кажу – він не стане з`ясовувати відносини… тим паче публічно… В такому разі йому б було правильним визвати мене до себе, чи кликати внутрішню раду! І там розпинати… Ен Ла-арак приїхав домовлятися. Я впевнений! Ще не знаю, чого ви він хоче, але точно не рвати зв’язки, не лаятися! А крім того, я вважаю, його присутність на церемонії покаже іншим нун-галене, та і аннунакам, нібито його прихильність до нашої родини… Хоче він того, чи ні, а ми зробимо вигляд, буцімто навмисно залучили такого високого гостя. Нехай попрацює на наш імідж… Це призведе до того, що в Раді на голосуванні ми будемо мати додаткові голоси тих, хто коливається в виборі.

Тібір раптом зіщулився та задумливо подивився кудись убік.

-До речі, - тихо проговорив він, - прошу тебе підготувати в саду окрему альтанку… подалі від галасливого натовпу. Нам потрібно с еном Ла-араком поговорити начистоту, без зайвих вух… І випустиш туди молодих аладів. Нехай попустують… пограють… побігають на травці…

-Аладів? Навіщо?.. Там буде ен Ла-арак. Раптом ці тварини кинуться на нього?

-Я все сказав! – грубо перебив чоловік свою дружину.

Тібір ще раз оглянув себе та рішуче вийшов геть.

Не дивлячись на спокійний тон, він все ж нервував. Всі сказані дружині слова були ширмою, щоб те прикрити. Зрозуміло, що головний інженер-архітектор їхав не для того, щоб вшанувати свого заступника. Дивне інше, що розмову дійсно можна було провести деінде. Але чомусь Ла-арак настояв саме на своїй присутності на церемонію ім`янаречення старшого сина Тібіра.

Що він тим переслідував? Якій фортель збирався викинути? Чи може вважає, що свого «ворога» (якщо Тібір таким є насправді) треба добивати в його ловові?

«Треба очікувати неприємної розмови, - міркував Ішкур. – Вочевидь, дуже неприємної. Сьогодні хтось скине маску… втратить своє обличчя».

Початком спільних відношень між Ла-араком та Тібіром можна назвати зустріч, коли Ішкур представив інженер-архітектору свої розрахунки з приводу поліпшення кліматичних станцій. Взагалі він прибув до начальства з іншою метою – відчитатися про проведені роботи його відділу. Але ризикнув підсунути «цукерочку».

-Чому ви постійно відстаєте від плану? – невдоволено бурчав ен Ла-арак. – Саме ваш відділ пасе задніх.

-Тому що ми займалися більш потенційною справою.

-Чим займались? – не второпав ен Ла-арак. Він навіть не відразу зрозумів, яким тоном відповідає підлеглий.

Тібір тут же розклав перед начальством свої розрахунки. Він вважав, що його зараз турнуть геть, але на диво інженер-архітектор почав їх роздивлятися.

-І що це за малювання? – невдоволено почав чоловік. А вже за хвилину линуло: - О-о-о… о-о-о… дуже цікаві ідеї!

Головний інженер-архітектор ніби всмоктався в розрахунки. Хвилина… друга… чверть години…

-Ваш відділ мене зараз здивував! – нарешті вичавив з себе ен Ла-арак. - Це не ті дурнуваті «розмірковування», яку форму надати станції – пірамідальну, як у нунів на їхній червоній планеті, чи збільшити кількість ступенів з трьох до п’яти. А це дійсно ваші викладки? – слово «ваші» він промовив з явним наголосом.

-Так, ене! Викладки саме мого відділу! – Тібір же зробив наголос на слові «мого». По-перше, він не дуже хотів привласнювати собі загальні розробки, а по-друге, в випадку якихось помилок можна було трохи відмотати назад, сказавши що ми всі схибили, недогледіли.

-Ви давно там працюєте?

-Ні… там - недавно…

-А до цього де були?

-Керував монтажем силових вузлів станцій, а ще раніше - водного екрану навколо планети… тобто деяких його ділянок.  

-Отже, як то кажуть, ви прощупали все своїми руками, - посміхнувся ен Ла-арак.

-Мені є що розповісти, - в тон начальству сміливо відповів Тібір.

Кланятися він не звик, добивався всього сам, допомоги не просив. Часто ризикував, полюбляв нестандартні рішення… Не всі з них були правильними, не всі вдалими, але Тібір не відступав, хоча у випадку поразки спалахував, ніби вулкан. Тому мабуть поміж своїх його і прозивали Грозою.

Ішкур дійсно розумівся на своїй справі. Будучи з аннунаків, та ще і невисокого походження, він з самого дитинства прагнув піднятися по ієрархічних сходинках. А як це зробити, як вилізти вгору? Маючи дуже кмітливий склад розуму, Тібір легко опанував точні науки та якимось чудом попав в сферу технокліматології. Спочатку працював як всі аннунакі його рівня - на монтажі та обслуговуванні водного планетного екрану, який повинен був затримувати теплове випромінювання, що відбивалося від земної поверхні, утворюючи рукотворний «парник». Цим самим цивілізація Кіенхіра намагалася добитися появи сприятливого тропічного клімату на всій планеті. Рівномірне прогрівання Землі сонячними променями, які вільно проходили крізь цей водяний екран, давало можливість уникнути появи жахливих опадів, чи ураганів… або торнадо… смерчів… Крім того він виявився прекрасним захистом, таким собі щитом, від космічного випромінювання.

Трохи згодом Тібір скористався нагодою та здав екзамени на молодшого оператора… А відтепер взагалі очолював відділ.

-І скільки ви вже в цій сфері? – запитав головний інженер-архітектор.

-Трохи більше, ніж чверть кулі…

-Угу-у… угу… виходить десь дев’ятсот планетарних циклів… Солідно.

Ен Ла-арак задумливо дивився в одну точку.

-Незвичайний хід думок, - промурчав він. – Досить незвичайний… От що, ене Тібіру, я невдоволений зривом графіку, але з іншого боку… хочу щоб ви ретельно перевірили всі розрахунки ще раз! Проведіть досліди, якщо потрібно… Я надаю вам повний карт-бланш. Візьміть все, що будете вважати за необхідне.

-Все? – перепитав Тібір. Взагалі, він все ще не міг повірити, що перепон йому не чинять. Ніхто не кричить, не тупотить ногами… А мало того – розв’язують руки. Як так?

-Я не обмовився… Ваша ідея про використання концентраторів вирівнювання для ущільнення потоків досить цікава, - раптом з поважним видом заговорив Ла-арак. - Вважаю, що в випадку успішних дослідів, це дасть нам можливість вийти на зовсім інший рівень контролю за екраном, та знизить його енергопотреби.

-І збільшить потужність станції, її ККД.

-Згодний з цим… Одне «але»: таку махину вже не просто буде обслуговувати, - знизав плечима Ла-арак. - А як взагалі ви дійшли до подібного рішення?

Від останньої фрази Тібір трохи здригнувся. Хоча ене Ла-арак цього не помітив. Він навіть не чекав відповіді на своє питання, вважаючи його риторичним.

Трохи згодом, коли Тібір приніс підтвердження розрахунків та результати лабораторного моделювання, головний інженер-архітектор задоволено ляснув себе по пузу.

-А мені казали, що нове покоління нічого не варте! – сказав він. – Ви, мій друже, можете далеко піти… Розумієте, на яку стежку ступили? Ви натрапили на механізм створення системи, яка самопідтримується. Це… це… це… чудово!

Інженер-архітектор підвівся та пройшовся туди-сюди.

-Поки я ще не розумію, як реалізувати вашу теорію, - розмірковував вголос ен Ла-арак, - проте негайно звернусь до Ради і доб’юся, щоб почали будувати перший прототип подібної станції. Ви як? Готові взятися?

-За що?

-Я хочу, щоб саме ви… ти, мій друже, - ен Ла-арак раптово наблизився до підлеглого, - щоб ти очолив це будівництво!

-Я ще ніколи подібним не займався.

-Але по очах бачу, що кортить.

-Так… не буду те приховувати… Але, ви ризикуєте! Хтозна, що я набудую? А раптом вас підведу?

-Отже ви тікаєте?

-Ні! Я готовий взятись… в мене навіть є деякі намітки… 

-Тоді домовились?

-Ми з вами говорили про карт-бланш. Хотів би мати свободу дій. Вся відповідальність буде на мені.

-Овва! Попереджували, що ти досить сміливий чоловік… Не занадто багато просиш, – з хитринкою в очах спитав Ла-арак, – як для новачка в цій справі?

-Вважаю, що ви теж колись починали… були новачком… Сагі! Це ж ваша пропозиція використовувати їх на важких роботах?

-Майже, - здалося, ніби ен Ла-арак зніяковів. – Ідея загальна, я лише один з зачинателів…

І інженер-архітектор чомусь пустився у спогади. Розповів, що стояв біля витоків створення концептуальної моделі так званої «Небесної тверді». Як він разом з іншими інженерами розробляв проекти будівництва екрану та станцій.

-Шановний ен Еа Нумун… голова Комітету ландшафтного інженірінга, - мурчав Ла-арак, - в той час як раз пропонував свою частину до загальної картини перебудови нашого світу… Оці його канали, складні іригаційні системи поливу полів і садів, осушення боліт… використання простої механічної сили, тобто сагів… Перші їхні моделі були такі смішні, незграбні… А ще пам’ятаю, як ми всі збиралися разом, сперечалися, обговорювали нюанси… А скільки билися з цензорами! З Комітетом з етики! Доктрини, концепції, шляхи вирішення… Чого тоді тільки не було!

Тібір натягнуто посміхнувся. Слухати це базікання не дуже хотілося, але зважуючи на деяку залежність від прихильності ена Ла-арака, приходилось терпіти.

-Я навчався за вашими підручниками та рекомендаціями, - повідомив Тібір, перериваючи потік спогадів. І тут же почав перелічувати: - Загальна тривалість робочого дня і час корисної праці сага… визначення величини його потужності… розрахунок потреб в поживних речовинах і норми годування робочих сагів… Чого тільки не приходилось прораховувати!

Судячи з усього, Тібір сподобався головному інженер-архітектору. Він задоволено посміхнувся та твердо сказав:

-Що ж, друже, можливо тобі час перейти до практики? Отже, я вимагатиму від Ради, щоб тобі дали усі ресурси. Подивимось, з якого ти тіста…

Ен Ла-арак дотримався свого слова і Тібір зміг реалізувати власні ідеї. Він впевнено зайнявся будівництвом прототипу, при тому не отримуючи ні від кого зверху ані півслова заперечень чи вказівок. Станцію звели та успішно запустили. На відкриті було багато високих гостей, які сказали чимало приємних слів… Приїхав майже весь цвіт нун-галене. Навіть були присутні члени Комітету з етики.

Потім головний інженер-архітектор повіз Ішкура до столиці, до Кадиннгира, а вже наступного дня Рада в Будинку-Сяйва прийняла рішення пустити в серію ці семиповерхові станції. А провідним спеціалістом та куратором назначили саме Тібіра…

-Він приїхав!

Ен Ішкур трохи здригнувся, виринаючи з власних спогадів. Повернувся на голос, подивився на свого галасливого секретаря та рушив до входу.

Головний інженер-архітектор прибув вчасно, цензор ще навіть не думав починати церемонію. Тібір проводив гостя на почесне місце, перекинувся з ним парочкою пустих фраз. Головне, щоб всі інші побачили «теплі стосунки» між ними.

Церемонія ім`янаречення пройшла відносно швидко. Хоча, можливо, це могло лише здаватися... Зрештою час - штука хитра. А коли ще й хвилюєшся, коли в голові крутиться думка, щоб все пройшло як по маслу, то і не помічаєш течії часу.

Спочатку цензор проголосив нове ім`я дитини, загальне для всіх. Потім нахилившись до батьків та їхнього сина, прошепотів головне ім`я, таємне. Якась чверть години і офіціоз був скінчений, рідні та гості вирушили святкувати.

Дружина звичайно постаралася. Частування, музика, танці… Родзинкою став виступ хору спеціально навчених сагів. Тібір кинув погляд убік ен Ла-арака та зрозумів, що тому сподобалось.

-Гарно співають, гарно! Трохи, звичайно, не вистачає гармонії в їхніх голосах, але… але не погано… як для сагів… Хоча, чого від них іншого чекати? По суті вони всього лише навчені мавпи.

Тібір не міг зрозуміти, куди хилить ен Ла-арак. В голові хутко закрутились різноманітні думки та припущення. Але не на одній з них однозначно зупинитися було не можливо.

-До речі, дуже смачні страви! Давно такого не куштував! – заявив ен Ла-арак, хитаючи своєю великою лисою головою.

Ен Ішкур тут же покликав дружину та подав їй знак.

-Мені вдалось придбати непоганих кухарів, - повідомила Ейнна, розуміючи натяк чоловіка. – Останні моделі сагів досить зручні. Легко навчаються... хоча на те потрібен деякий час...

-Хмм! Ну для важкої рутинної праці подібні речі, як навчання куховарству, не потрібні! – стримано промовив інженер-архітектор. – Хоча я не проти диференціації… Не всіх же сагів застосовувати на будівництві станцій, або в срібних копальнях! Так, мій друже? – і ен Ла-арак розсміявся, але якось натужно.

-Саме так, - погодився Тібір. – Ви, як завжди, мудрі та прозорливі.

-Не треба підлещуватись… це тобі не пасує… Зрозуміло, що я трохи відстав від теперішньої моди, - говорив Ла-арак подружжю, – особливо коли делегував деяку частину своїх справ тобі, Ішкуре.

-А яке зараз ваше дозвілля? – поцікавилась Ейнна. – Чим ви зайняті?

-Відтепер я нарешті зміг приступити власне до науки… Роблю досліди… дуже цікаві досліди… стосовно розвитку нашої цивілізації… Якщо все зростеться, то ви почуєте чимало нового… Це раніше мій час займали робочі справи… Знаєте, мила Ейнне, - стрепенувся ен Ла-арак, ніби скидав з себе невидиму перепону, - якось і не подумав, що можна використовувати сагів в ролі кухарів… Треба буде поміркувати над цим. Поміркувати…

-А я вже поміркував, - з хитринкою в очах заявив Тібір. Він знав справжнє нутро свого начальства. Тому спробував розбурхати Ла-арака. Врешті-решт, час починати розмову про причини з яких інженер-архітектор особисто приїхав до свого підлеглого. - Колись на початку кар’єри на монтажі силових вузлів станцій ми часто використовували в якості наймолодшого персоналу саме сагів.

Інженер-архітектор чомусь хмикнув та зіщулився.

-Ще поручали їм неважкі завдання, - розповідав Тібір. - Вони досить легко обучаються, тут Ейнна має рацію.

-Ти все ще такий ідеаліст, мій друже. Завжди мріяв поліпшити життя нашій цивілізації.

Це прозвучало якось неприродно. Навіть, натягнуто. Тібір чомусь почав шукати скрите підґрунтя в словах інженер-архітектора.

-Ідеаліст – це ви мені лестите… Я вже давно від того відійшов, - неохоче проговорив він.

-Так нам є про що побазікати! – посміхнувся ен Ла-арак..

-Я наказав приготувати окреме місце, - в тон відповів Тібір. – Ми можемо там і продовжити бесіду.

-З радістю приймаю запрошення… Сподіваюсь, там також будуть смачні страви?

-Так! – погодилась Ейнна. – Звичайно! Все вже приготували… Ви знаєте, шановний ене, в побуті сагі незамінні. Я доручаю їм господарські справи і вони легко з ними справляються. До речі, кажуть зараз вже є навіть сагі-вчителі. Ми з Тібіром хочемо придбати такого…

-Вчитель? Саг? Тобто? – головний інженер-архітектор випростався.

-Ну… ну.., - жінка розгубилась, не відразу знайшла потрібні слова.

-Для індивідуального навчання… для виховання дитини, - підключився Тібір. Він прискіпливо втупився в свого начальника.

-Як це? Як це можливо? Е-е-е… е-е-е… для цього потрібно володіти спеціальними знаннями та вміннями! – ен Ла-арак чомусь насупився. А Тібір кинув на дружину характерний погляд, начебто кажучи: «Бачиш, я тебе попереджав». – Це, перепрошую, не в хорі співати! Навіть, не куховарити! Навчати когось – це важка інтелектуальна праця. Хіба сагі на подібне здатні? Що за дурниці? Я розумію, коли ігри, розваги, пустощі… але «вчитель»… Це жарт?

-Ні-і-і, - розгублено промовила дружина. – Є окремі місця, де сагів вирощують та готують для виконання усіляких.., - почала пояснювати Ейнна, – е-е-е… у декого з них… е-е-е… ген пригніченою агресії… е-е-е… це безпечно для дітей… вони слухаються встановлених правил… і не можуть їх порушити… бо… бо…

-Ви не плутайте рутину, механічну роботу, та повну заміну нашого інтелекту. Сагі – це додаткові руки, а не голова. Тут я погоджуюсь! А взагалі, доля сагів - підпорядкування нам! – гордовито заявив ен Ла-арак.  

«Знаходячись настільки високо на ієрархічній піраміді, іноді не помічаєш змін внизу. Стара формація, нун-галене типових для його покоління поглядів, - міркував Тібір, - тому і не дивно, що ен головний інженер-архітектор не сприймає прогресу… особливо в плані більш розумного використання сагів. Ну, нічого! Скоро моя черга змінювати світ».

-Саг-вчитель! – Ла-арак невдоволено подивився на жінку, а потім перевів погляд на свого підлеглого. – Вважаю, що це дурниці… примхи… Ще раз кажу, одна справа коли ми використовуємо сагів на будівництві станцій, або в аграрному господарстві, в шахтах… чи ще для якоїсь важкої механічної праці… Не більше! Танці, співи, обслуговування – це таке собі додаткове… додаткове…

Ен Ла-арак збився з думки, та чомусь подивився вгору.

-Сагі можуть виконувати деякі завдання! – спокійно сказав Тібір. - А можуть і дещо більше.

-Тібіре, друже… що я чую? – ен Ла-арак навіть позадкував. - Хіба сагі вже навчилися відтворювати спосіб роботи нашого мозку? Невже ці потвори вміють формувати складні асоціації?

-Мггг! – Тібір трошки розгубився. Аура такого собі шанування та бажання прислуговуватись миттєво зникла. Поважний гість перетворився на старого буркотливого старигана, якого терзає дивна сагофобія.

Тібір тут же зробив знак, щоб Ейнна більше нічого не казала та йшла до гостей. Сам же спробував перестрибнути на іншу тему та між цим обережно проводити інженера-архітектора подалі від сагів, які обслуговували галасливих гостей. Хвилин зо десять вони неквапливо дійшли до альтанки, що зі всіх сторін була огороджена густими кущами, усипаних різнокольоровими квітами. Тут їх очікували чисто чоловічі принади, та ще і у великій кількості – міцна випивка, добра закуска… декілька напівголих танцівниць…

-І тут сагі! – Ла-арак не встояв, щоб не сказати щось ущипливе. – Та ще і самочки.

-Це лише танцівниці…

-Бачу, ми все більше та більше робимо їх схожими до нас…

-Прогрес… хоча термін служби занадто малий у порівнянні з нами.

-Маячня, а не прогрес! – відмахнувся інженер-архітектор.

Вони присіли напроти один одного. Тібір дав знак, щоб сагі пішли геть. І тут з найближчих кущів вийшов молодий алад. Розправив крила, потягнувся, позіхнув, демонструючи чималі зуби, та сів недалеко від чоловіків, ніби кажучи – подивиться на мене.

-Який красень! – стрепенувся Ла-арак. – Яка міцна статура! Це приморській підвид?

-Так, - хитнув головою Тібір. Він протягнув інженеру-архітектору наповнений до краєчку срібний кубок. – Полюбляю цих створінь.

-Здоровань… У мене вдома тільки гірники... ну, тобто східняки, - пояснив Ла-арак з блиском в очах.

Тібіру було відомо, що інженер-архітектор відносився до аладів з деякою пристрастю. Тому він навмисно приказав випустити цих тварин в сад, сподіваючись притупити рівень напруги у розмові.

-Лапи масивні, грудь – суцільні м’язи, - з захопленням розповідав Ла-арак. - Самі розміром з дикого гікшера… Були ми якось на полюванні, так мій алад схопився з шувошем та розірвав його враз! На шматки! – ніби підвів риску чоловік. – Оце міць!

Інженер-архітектор замовк, а потім в одну мить осушив свій кубок. Хміль тут же вдарив йому в голову. Стало помітно, як затуманилися очі.

-Втомились? – обережно спитав Тібір. – Може вам слід знову з’їздити на полювання? Як в давні часи?

-Може… може… але клопоту зараз багато… Добре, що ти ще в мене є… Адже підтримаєш в разі чого?

Ла-арак і Тібір подивились один одному в очі.

-Зазвичай, ви мене підтримували, - обережно промовив Ішкур. – Доручили важливу ділянку............................................

 2017 р



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Оповідання, Фантастика, Про життя

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Принцип тригера (2) / Оповідання | Меньшов Олександр». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Якого кольору очі Горгони? / Оповідання | Меньшов Олександр». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Меньшов Олександр.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.11.2017 02:31  Каранда Галина => © 

цікаво... 

Публікації автора Меньшов Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо