Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.11.2017 01:04Оповідання
Фантастика  
ПРИНЦИП ТРИГЕРА
30000
Без обмежень
© Меньшов Олександр

ПРИНЦИП ТРИГЕРА

2
«Ми стали занадто розумні для
того, щоб вірити в Бога».
О. Блок
Меньшов Олександр
Опубліковано 18.11.2017 / 44105

...........................

-Хммм! Давно хотів тобі дещо розповісти, - раптом перебив інженер-архітектор. – Під мене копають… Розумієш?

-Хто? – обережно спитав Тібір.

-Поки не знаю…

-А що не так?

-Ми з тобою добилися певних успіхів. Екран працює, станції працюють… планета змінюється на краще… Однак, декому не все сподобалось, - розлого проговорив Ла-арак.

Тібір скривився, ледь почув слово «ми».

«Це я добився успіхів, - про себе подумав він. – Все побудовано на моїх розрахунках».

А потім промайнуло, що ен Ла-арак ані півслова не промовив про свою участь в інспекції нових станцій. Що то за дивні ігри?

-Я хочу в дечому зізнатися, - перейшов до активних дій Тібір. – Мав кілька зустрічей з представниками Ради. Вони дійсно натякали на те, що хочуть вас замінити…

-Тобою? – нахилився вперед Ла-арак.

-Кажу чесно – так!

-Цікаво… цікаво… Що ти їм відповів?

-Хто я такий, щоб вирішувати подібні речі? – театрально розвів руками Тібір.

-Тобто, не відмовився, - натягнуто посміхнувся інженер-архітектор. – Чому?

-Справа в самій справі… Я стільки вклав в це… Та і з іншого боку – чому ні? – Тібір раптом розгубився. Він так довго готувався до цієї бесіди, але зараз був схожий на маленького хлопчика, який накоїв шкоди.

-Ти віддав стільки сил! – підколов ен Ла-арак свого підлеглого. – А я, виходить, дурня клеїв?

-Давайте без емоцій. Ми з вами один одного давно знаємо… так що не будемо грати на публіку. Пропоную відверту розмову.

-Гаразд! – швидко погодився ен Ла-арак. Він ніби чекав на цю фразу. – Тоді чесно зізнаюся, що знав про майбутні зміни, про те, що члени Ради хочуть бачити «нову кров» в питаннях кліматології… і не тільки там… Знав і про те, що ти зустрічався та бесідував з ними. А головне – не відмовився. Тому приїхав до тебе для відвертої розмови.

-Навіщо тоді ці дурнуваті па, навіщо робити вигляд, ніби ви здивовані моїм рішенням, або не розумієте його?

Ен Ла-арак чомусь насупився. Він нервово почав крутити в долонях пустий кубок.

-Я приїхав тебе відговорити... Ніяк не міг зважитися почати, - зізнався інженер-архітектор. - Думаю, що така посада не для тебе. І справа не в походженні, не в тому, що ти аннунак, а я нун-галене по крові... Справа у внутрішніх поглядах, які створили твоє «я». Так, ти в деякому роді ідеаліст, хоча і цураєшся того… Однак поруч з цим визначенням стоїть інша, досить небезпечна частинка твого характеру.

-Яка? - напружився Тібір. Такого повороту він не очікував.

-Кар`єризм! Та амбіції! Ти одночасно прагнеш полегшити життя нашої цивілізації, а з іншого боку рвешся до влади. Так-так, саме до неї! Ти перестаєш відчувати межу дозволеного... Це кружить тобі голову, засліпляє очі, і тому помилки вважаються вдачею.

-Я вас зовсім не розумію, - роздратовано промовив Тібір.

-Ти засліплений успіхом, перестав бачити ті небезпеки, які стоять на твоєму шляху... Ступив на хитку стежку.

-Це якісь загальні фрази!.. Між іншим, мені відомо, що ви інспектували «сімки». Я так розумію, слова про хиткі стежки ростуть звідти? Якщо це припущення правильне… а воно правильне… то ви побачили в мені конкурента! – ледь не виплюнув ці слова Тібір. І тут же гаряче продовжив: - Я завжди точно дотримуюся концепції розвитку нашої цивілізації. Точно і неухильно! Як вчили з дитинства. Ми можемо, вміємо і повинні, - почав цитувати чоловік своїх давніх вчителів, - виправити цей світ! Ми архітектори власного буття! Ми маємо право…

-Навіщо ці слова? – спокійним тоном обірвав Ла-арак свого підлеглого. – Ти не перед цензорами, доводити свою дорослість не потрібно. І до речі, хіба ми тварини? Конкуренція – це їхня природа, так звана - внутрішньовидова боротьба. Наша цивілізація побудована на інших речах!

-Так-так… «Ми побудуємо рай самі»! Це вбито в мою свідомість ще з дитинства, - Тібір ледь опанував себе.

-Мене лякають методи, якими ти користуєшся для досягнення цілей, - сказав Ла-арак. Він подав знак, щоб Тібір наповнив кубок. Здається, інженер-архітектор збирався добряче напитися.

-Які методи?

-Отже, коли інспектували станції, - ен Ла-арак нахилився вперед, - виявилося, що їх же повністю обслуговують сагі! Ціле місто, в якому живуть тільки сагі! Уяви моє здивування, коли я це побачив! І мало того – все це було зроблено за моєю спиною…

-І що? Це правильний крок, і не один я так вважаю! Більшість членів Ради думають так само! Вони допомогли проштовхнути реалізацію пілотних проектів автоматизації станцій… «сімок»… Тим самим я звільнив усіх нас від нудної монотонної праці! – почав виправдовуватися Тібір, не помічаючи, що цитує Ла-арака. - Чи ви десь бачили натовпи бажаючих усе своє життя витрачати на обслуговування… та тих же концентраторів... Отож!

-Ти завжди славився вмінням маніпулювати словами.

-Нічого подібного! Я зараз відвертий… І між іншим, я хто почав використовувати сагів на будівництві станцій? Хіба не ви? Не ваше покоління? На полях, в садах, в шахтах - працюють сагі… Автоматизовані станції – це лише наступний закономірний крок... Слухайте, ене, про що ми взагалі торочимо! Якось ви надали мені повну свободу дії. Я скористався нею. І чим більше будував станцій, тим яснішим було, що ми становимось залежними від них, бо ті постійно потребують нашої уваги! З життя виривається шалений шмат, який треба віддавати на вівтар «раю, який будуємо власними руками»! І чим далі, тим більше той шматок виходить! Необхідно постійно обслуговувати станції, отже тоді ми перетворюємося на таких собі рабів… А тут, під самим боком, є те, що може допомогти. Нічого складного в цій праці немає. Навчаємо відповідним алгоритмам, обмежуємо сагів жорсткими правилами – і вперед! По моєму проханню вчені розробили спеціальний код – технічну мову. За її допомогою сагі стали «спілкуватися» з нами, а отже – навчатися алгоритмам… та іншим речам…

-Механічна частина, рутина – тут згодний! – перебив Ла-арак. – Але ти пішов далі! Тільки що казав про технічну мову? Про оці кривульки… піктограми… А чи знаєш, що згодом сагі ускладнили письмо? Відтепер це досить розгалужена фонетична мова!

-І що тут страшного? Це лише доказує, що сагі почали навчати один одного, - знизав плечима Тібір. – Тобто, нам вдалося поліпшити їхню модель. Ви ж пам’ятаєте, якими були перші серії?

-Чому ж ти такий сліпий! Інженери за твоєю вказівкою намагаються наблизити сагів до нас! Чуєш?.. Це смішно! Якась дурнувата пародія! Ось подивись на свого алада. Його не природа таким створила, а ми! Це справжнє знаряддя для… вбивства. Розумієш?

-Н-н-ні…

-Чим сагі гірше за аладів? Вони лише інструмент! А ти робиш з них інших нас!

-А-а-а… ось чого ви боїтесь! Вважаєте, ніби сагі можуть вийти з-під контролю? Це смішно!

-Не смішно! – розсердився Ла-арак. - Сагі не можуть… і не повинні навчаться так само, як і ми, тобто на власному досвіді. Максимум – це програма, алгоритм дій. Не більше! Треба припинити подібні експерименти!

-Можуть, чи не можуть – але декілька станцій… і ви самі це бачили… обслуговуються власне сагами. І це прорив! Це успіх! Ще раз кажу – багатьом членам Ради те сподобалось.

-Це дурня! Суцільна дурня!

-Це прорив! Коли ми і надалі будемо задіювати сагів в…

-Маячня! – різко перебив Ла-арак. Він подивився на кубок, стис його в долоні і залізним тоном промовив: - Хори… співи… куховарство… вчителя… Я твердо впевнений, що наука та мистецтво… справжнє мистецтво, а не його подоба… а також філософія, розмірковування над сенсом буття - це все парафія нун-галене та аннунаків… Ніяк інакше! Я не проти прогресу, але не хотів би бачити своїми підлеглими сагів! Не хватало мені з ними сперечатися чи обговорювати… е-е… е-е… Тьху ти!.. Ліпити вчителів для наших дітей з… з… якихось… мавп!

Ен Ла-арак захлинувся словами. Десь хвилину він намагався прийти в себе.

-Невже членам Ради не ясно, що ти бавишся з небезпечною іграшкою? – нарешті розродився інженер-архітектор. Він ляснув себе стегну та почав плутано обґрунтовувати свою точку зору. Наприкінці нарешті опанував власні думки і закінчив фразою про «фундаментальний ризик для існування розумної цивілізації».

-Але… але… Слухайте, ене! За допомогою тих же сагів, - спробував вступити в дискусію Тібір, - ми намагаємось побудувати нову ідеальну державу з чіткою структурою. Хіба члени такого «об`єднання» - ми з вами - станемо нещасливі, коли, так би мовити, відірвемось від стомлюючої обридливої роботи? – і знову чоловік використав ті ж самі визначення, які раніше промовляв інженер-архітектор. - Хіба тепер ми не отримаємо можливість сміливо займатися тим, чим бажаємо? Наприклад, йти до осягнення справжнього знання? Нехай всю механіку тепер віддадуть цим сагам... Нехай вони воюють, будують, лікують, готують їжу... вчать дітей нарешті!

Ен Ла-арак зіщулився.

-Ти кажеш крамольні речі! – сухо видав він. – Як ті ж нуни!

-Нічого крамольного! А нуни – це цивілізація дурнів! – сердито кинув Тібір. Він не хотів бути звинуваченим в їхній єресі, тому спробував відгородитися. Якась секунда і з рота полилась вся та маячня, яку вранці пхали у вуха в новинах. – Що вони взагалі розуміють! Розбещені… потворні… пихаті… Навіть себе намагаються перекроїти. Усі ці голови тварин, рептилій або птахів… От скажіть, невже вам не подобається власне тіло? Навіщо його спотворювати якоюсь гидотою? Я розумію, коли ми експериментуємо з сагами, з аладами… Але змінювати себе – це варварство!

-Це і є їхня філософія! – спокійно заявив Ла-арак. – Повна переробка організму під свої власні потреби... під відповідні задачі… «Я» – на першому місці! Все інше – другорядне! Ось ми, наприклад, змінюємо світ за власним бажанням, а нуни – змінюють себе. Хто з нас має рацію – це спірне питання! В ньому не розібралися до сих пір!

-То нехай з ти вовтузиться Комітет з етики. Я не хочу сюди занурюватися.

-Знаєш, Тібіре, наші цивілізації не завжди ворогували, - пустився в спогади Ла-арак. – Знайомство принесло чимало користі як нунам, так і нам. Ми разом взаємодіяли, допомагали, вчились один у одного… Навіть суперечки були в мирній площині... Змінювати себе або змінювати світ – скільки разів пробували над цим порозумітись. А ось тепер – віддалились. Я пам`ятаю часи, коли ми просто обговорювали наші доктрини розвитку. Це були лише розмови, які бувають між добрими друзями... обмін думками, відкриттями... культурою... Всім! А ще ми будували на планетах один у одного свої місії, культурні центри... Запрошували в гості... Який там Комітет з етики! Такої штуки і в думках не було! Ніхто не говорив про єресь, про варварство...

-Так вони і зараз існують… ці місії… Хіба ні?

-Це вже не те! Якщо раніше туди можна було приходити, як то кажуть, без запрошення, відтепер – це закриті зони… міні-фортеці…

-А навіщо вони нам?

-Хоча б для того, щоб було де вести переговори… Ех, як все змінилося!

Інженер-архітектор втупився кудись вдалечінь.

-До речі, - неголосно пробурмотів він, - якщо ми торкнулися наших супротивників, то хочу тобі розкрити важливу деталь: війна між нами і нунами невідворотна. Це розуміють всі…

-І що? До чого тут війна? – сторопів Тібір.

-Нуни випереджають нас у військових розробках. Їхня доктрина це цілеспрямоване використання сагів у сутичках. Будівництво пірамідальних станцій – не все, де можливо задіяти цих створінь. Я не кажу про хори та танці! – посміхнувся Ла-арак. - Сагі також можуть брати активну участь в битвах з нами! Тепер розумієш, чому я так обурювався? Це вкрай безвідповідально!

-Чесно зізнаюсь – ні, не зрозумів. До чого тут нуни? Де я, а де вони?

-На Раді підхопили цю ідею… мовляв, і нам треба так само зробити. Нехай замість наших цивілізацій б’ються сагі. Їх не шкода…

-А це гарна думка! Нічим не гірша за мою… тобто, я маю на увазі обслуговування кліматичних станцій. Хіба…

-Ні, друже мій! – перебив Ла-арак. - Це велика помилка.

-Це якась фобія, а не помилка! – не втримався Тібір.

Ен Ла-арак невдоволено зіщулився.

-Хочеш знати, чому власне до цих пір не почалося бойове зіткнення між нами і нунами?

-Напевно тому, що воно буде катастрофічним для обох сторін? - сказав Тібір. І тут же згадав ранкові вісті: - Атака на супутник нунської планети, наприклад, яку пропонують наші військові, призведе до бомбардування уламками поверхні… до втрати атмосфери, випаровування води… згодом все завершить сонячний вітер… Планета нунів перетвориться на неживий шматок каменів, на пустелю…

-А ти явно знаєш пр-р-редмет! – уїдливо сказав Ла-арак. Він зіщулився та доволі сердито промовив: – А уяви, якщо нуни атакують наш екран… почнеться потужна повінь… планету охоплять потужні циклони... шторми…

-Уявив…

Ен Ла-арак розреготався.

-Хіба це так весело? – здивувався Тібір.

-Ні… просто не це стримує нас від війни. Ми боїмося втратити обличчя! Боїмося скотитися до рівня нижчих істот! Агресор завжди слабкий! Морально слабкий! А значить не може вважатися вище інших... вище тих же сагів чи аладів… Так вважають і нуни, і ми…

Тібір знизав плечима. Йому, чесно кажучи, подібні думки були нецікаві.

-Ми щось з вами не туди забрели, - пробурмотів він. Чесно кажучи, зараз перед ним сидів якийсь… якийсь старий безмозкий стариган… який взагалі скотився до якогось маразму. Різниця в пару куль очевидно має вагу, щоб хто не казав. - Чого ви боїтесь? – Тібір нахилився вперед, намагаючись скоротити відстань між своїм співбесідником. По ідеї, це повинно було на підсвідомому рівні додати Ла-араку відчуття додаткової відвертості розмови. – Уявляєте, нібито сагі накинуться на своїх господарів?

Інженер-архітектор вперто мовчав.

-Я правий! Я сто разів правий… Ви саме цього боїтесь, - Тібір випростався. - Ви повинні розуміти, що відтепер це не ті дурнуваті моделі, яким наказують куди йти, що робити. Їхні алгоритми трохи складніші… І ми… тобто інженери за моїми наказами передбачили можливі «нестандартні ситуації». Чи, так би мовити, багі… Їх перетворили на фічі… переваги… Пам’ятаєте, моя дружина казала про правила?

-Заповіді? – іронічно посміхнувся інженер-архітектор.

-Нехай так! Це незміні межі, вихід за які чреватий сагам наслідками…

-Так він можливий?

-Немає нічого абсолютного! Ви, як ніхто повинні це розуміти… Але всі можливі нюанси підстраховані запобіжниками. Це убезпечить нас…

-Це лише самонавіювання… для заспокоєння власного «я»… І ще раз кажу, то – велика помилка! А уяви, мій друже, ніби твої нові моделі сагів… з тих, що нібито самонавчаються… раптом якимось дивним чином дійсно зрозуміють, що таке добро, що таке зло. Як вони поведуться з нами? Що зроблять?

-Тоді скажіть, чи часто ви витрачаєте сили на… комаху, що повзає по вашому саду? А ні! Вам начхати на неї! Так ось, чисто гіпотетично звичайно, якщо сагі обженуть нас в інтелектуальному плані, вони будуть поводитися так само! Ми – комахи, а вони… йдуть мимо, бо їм байдуже, чого там ті роблять.

-Ти ідеалізуєш ситуацію… Я здогадуюсь, що в твоїй голові. Ти наївно очікуєш побачити колись такого сага, який говорить та думає, як і ми самі. Вважаєш, що тоді отримаєш співбесідника для філософських бесід?

-Ну… ну… просто…

-Я тобі скажу, що станеться після того, коли все ж сагі стануть подібними до нас. Вони навчаться визначати зло та добро згідно нашої шкали цінностей… нашої моралі… А це може призвести до того, що сагі стануть вбивати самостійно, не отримуючи наказу. Ось що стоїть на кону! І ти не будеш їм авторитетом! Бо робиш так само!

-Це взагалі схоже на якісь фантазії! – сердито відмахнувся Тібір. Йому вже набридало говорити на цю дурнувату тему.

-Згодний, ми теревенимо про чисто гіпотетичні речі! Але скажи, чи буде твій розумний саг, наприклад, блефувати під час гри? Чи стане обманювати нас? Для розумної істоти це не важко зробити…

-Згідно встановлених правил…

-Заповідей, - знову поправив Ла-арак.

-Хай так… Згідно них, саг не повинен того робити.

-Тоді він не розумна істота… А з іншого боку, як про те дізнатися? Можливо він прикидається?

Тібір мовчав. Він чесно не знав, що відповісти.

-Твої «сімки», - продовжував гнути свою лінію Ла-арак, - лежать в цілковитій етичній площині! Ніякого технічного прориву! Тільки питання моральності! – з цими словами чоловік осушив наступний кубок і чомусь підвівся. Він обійшов альтанку по периметру, буцімто щось розшукував. - А чому деякі твої саги в «сімках» ходять в одязі? - неочікуване запитав у підлеглого. - У цьому я бачу якийсь... якийсь дисонанс... Ти соромишся їх наготи?

-Чому це? - здивувався Тібір. Збоку здалося, ніби він зніяковів. - Просто... просто я вирішив, ніби так більш естетично… Та і в одязі - лише сагі-оператори. Це візуально виділяє їх від загальної маси. Ніякого іншого підґрунтя!

-А мені здається, що справа в них самих... Ми ж з тобою відверті?

-Само собою! - кивнув Тібір вже підозрюючи, що почує не дуже приємне одкровення.

-Дуже добре! Ти аннунак... я нун-галене... Ніде правду сховати - ти ж завжди тягнувся до вищої когорти, так? А тепер те ж саме роблять і твої саги! Зізнайся, що це вони тебе просили про послугу… про одяг…

-Ні, я сам! - сердито відповів Тібір. Він стиснув губи і втупився в землю перед собою. – Ми лише розмовляли з ними про…

І він запнувся.

-Розмовляли? Оце ти видав! – Ла-арак навіть знову розреготався. - Про шо, коли не секрет?

-Хмм! Я неправильно висловився. Я пояснював їм, що це… тобто одяг… такий собі жест… спосіб… показати…е-е-е…

-Що ти їм розповідав? Чому навчав?

-Ми лише відокремили деяких сагів з-поміж інших!

-Ні! Ви показали, що можна бути кращім, ніж звичайний саг! Можна стати копією свого творця! Вважаєш, що під час інспекції я не спілкувався з сагами?

-Ви зглянулися до цього? – спробував підколоти Ла-арака Тібір.

-Я ознайомився з їхньою мовою... З цими «цвяхами-що-стирчать-на-всі-боки». Знаєш, що вони кажуть між собою?

-Що їх підняли над іншими за неухильне дотримання «заповідей»?

-За те, що вони більш схожі на нас! А це.., - ла-арак так і не закінчив цієї фрази. Він стиснув кулаки та стукнув ними по колінах. - Запам’ятай, мій друже, одне, - доволі сердито почав він, - що саг ніколи не зможе стати подібним до нас! І не повинен цього зробити! Їхня задача – допомагати нам, брати на себе нудну механічну роботу. І тільки це! Спроби змоделювати наш інтелект в їхній оболонці – неправильно! Мало того – згубна річ!

-Ви дуже помиляєтесь щодо сагів! Дуже!

-Дивно, що ти їх постійно захищаєш… Є щось таке, що мені потрібно знати? – нахилився вперед ен Ла-арак. Він завмер та втупився в Тібіра.

-Ну… гаразд… А якщо я вам скажу, що це не моя пропозиція?

-Яка пропозиція? – не второпав Ла-арак.

-Мова про вдосконалення концентраторів. Пам’ятаєте нашу першу зустріч?

-Тобто? Поясни!

-Ще коли я працював на монтажі та експлуатації станцій… про те ви знаєте… отже ми… отже я спробував використовували там сагів… деякі моделі… як молодших інженерів…

-Ти залучив до своїх розробок сагів? – перелякано спитав Ла-арак.

-Так! – захитав головою Тібір. – Не тільки для розробок, але і конструювання окремих вузлів. Пояснив принципи роботи, деякі формули, процеси… наказав почати обчислювання… І на диво вони принесли перші результати. Я вхопив ідею… доопрацював її… а потім приніс вам…

Інженер-архітектор раптом вигукнув якісь прокляття.

-Ти розумієш, - суворо промовив він, - що компрометуєш себе! Якщо в Раді дізнаються… то предстанеш перед цензорами… І тобі не світить моє місце…

-Ми з вами домовились на відверту розмову. Не вірю, що ви підете відкрити деякі її нюанси тим же цензорам… А по-друге, тут моє слово проти вашого! Більшість вирішить, що ви навмисно на мене наговорюєте.

-Ти про мене поганої думки. Я натякаю на те, що не обтяжені моральними аспектами сагі не можуть адекватно реагувати на…

-Та до чого тут це? – насупився Тібір. Його знову здивував подібний «шовінізм» по відношенню до сагів. – Дозволю нагадати вам, що колись ви схвалювали мої розробки… А зараз, як тільки дізналися про участь в них сагів, відразу стали ніс закривати. Хіба результат не важливіше, ніж те, як ми до нього дійшли? Ми не нуни – у військових справах нічого не застосовували… Це звичайні наукові розробки. І до речі, використання сагів… не обтяжених моральними та іншими аспектами, - ризикнув перекривляти Тібір інженера-архітектора, - дали нам більш точні, більш логічні… додам ще - більш креативніші рішення складних проблем.

-Отже, ти не тільки того разу використав сагів? Як часто те відбувається?

-Достаньо часто! – трохи з виловом в голосі відповів Тібір.

Обидва чоловіки замовчали. Ен Ла-арак напружено дивився прямо перед собою.

-Я може скажу зараз щось не те, - обережно почав Ішкур, - але мені здається ніби ви категорично проти прогресу.

-До чого тут прогрес? Твої сагі вже навколо! Плодяться, як щури! Ми вже навіть не помічаємо, що вони підмінюють нас у всьому… Куховарство, співи… танці…. Тепер ось вчителювання… Це жахливо! Я бачу, що не за горами той час, коли нарешті сагі навчяться вдосконалювати самі себе. І ми вже не зможемо конкурувати з ними.

-Чому прямо так негативно? Ви дорікаєте сагам, що вони нам допомагають? Хіба не в тому їхня роль?

-Ти так кажеш, ніби вони те роблять з власної волі…

-Ви знову пересмикуєте! В чому ваші претензії? – роздратовано спитав Тібір. Йому взагалі здавалося, що вони з еном Ла-араком ходять колами. Аж паморочиться починає!

-Справа все в тому же моральному стрижні. Не думаю, що сагі зможуть його осилити… та сприйняти… Ми самі іноді плутаємось у течіях власного «я». А уяви, коли твої улюблені сагі у гонитві за ефективністю, вирішать що треба позбутися нашого роду. Що ми – зайва ланка… Або раптом вони побачать в нас конкурентів, чи загрозу… Раптом «заповіді» не спрацюють, як запобіжник? Чи вони самі його відключать, га?

-Закони, чи як вам угодно – «заповіді», запобіжники - це тригер! Порушення призведе до загибелі... Я не кажу про фізичне усунення, а про саморуйнування. Там хитрий код… баг, якщо вам стане так зрозуміліше… Він або знищить проблему, або перезапустить все наново. Між іншим у Всесвіті подібних тригерів – сила-силенна. Не було б їх, мабуть світ давно самозруйнувався. Отже, ми не були в цьому першопроходьцями, лише скористалися ідеєю…

-Ще раз повторюся, все це навіювання. Твій тригер - це маячня.

Ен Ла-арак схопив кубок та знову приклався до питва, і вбухнув його в себе чимало.

-Так проти чого ви виступаєте? – нахилився до інженер-архітектора Тібір, поки той ще міг ясно розмовляти. - Проти того, що я заміню вас на посту, чи проти сагів, їхнього використання?

-Ти спокусив членів Ради, дав їм привід вважати, ніби все йде правильним шляхом. Ти заклав наріжний камінь в подальший розвиток… тобто – в загибель нашої цивілізації! Саг, який мріє стати нун-галене, чи аннунаком… таким як ти, або я – це нонсенс! Ні, це катастрофа!

-Ви помиляєтесь. Так, мабуть, колись говорили і про створення кліматичних станцій… про міжпланетні перельоти… про…

-Мовчи!

-Ене! – м’яко промовив Тібір. - Ви просто заплуталися... вам треба відпочити… Я серйозно! Ви б тільки почули себе!

-Можливо… можливо, - з якимось відчаєм забурмотів інженер-архітектор. – Це моя вина… моя вина… я пропустив… недогледів… розслабився…

-Ще раз повторюся – це прогрес! Світ не може стояти на місці. Він завжди рухається. розвивається… і ми з ним також… Вчора, сьогодні, завтра – цей біг не зупинити!

-Світ! Що б ти розумів, в ньому немає прямих відповідей, - заявив Ла-арак. Судячи з усього його розум добре захмелів. Пішов плутаний потік думок. - Станції змінили планету... Ми робили це для себе... а тепер почали створювати сагів, які схожі на нас... зовні, звичайно... які вчаться навчаться… Тьху ти! Каламбур вийшов!.. Я зараз звичайно п`яний, мій друже, однак це скоріш позитивний момент….

-Чому?

-Тому що це дало мені можливість гостріше зрозуміти свою правоту... Обмовлюся - можливу правоту, адже до абсолюту мені ще далеко... Зараз, Тібіре, я відкрию тобі одну річ. Вона як-ні-як руйнує усі нагромадження наших цивілізацій, всі зарозумілі розмірковування! А якщо сагі, хай їм грець, вже давно не ті, за кого ми їх приймаємо?

-Це як? – Тібір зовсім розгубився. Здається, ен Ла-арак не в собі!

-А просто! Зовсім просто! Ти вважаєш, ніби це ми змушуємо їх працювати на нас? А мені вже здається, що все навпаки!.. Для кого ми перебудовуємо нашу планету? Навіщо ці особливі умови існування?

-Ну, згідно доктрини – для себе, бо…

-А дзуськи! Доктрина - фарс! Взагалі наша планета вже схожа на великий пташник, або ставок для вирощування рибок! Тобі так не здається? А ми переконуємо один одного, ніби самі насправді вищі істоти. І це ми всім керуємо… А насправді, нас використовують… Використовують!

-Овва! Оце вас закинуло!

-Ти даремно смієшся! Скажи, хто тут свійська тварина?

-Ну…

-Ми!- різко перебив ен Ла-арак і раптом п’яно розсміявся.

-А сагі, виходить, наші господарі, так? Оце ось справжня маячня! Хіба не ми їх створили? Хіба не ми їх проектуємо? Хіба це сагі командують куди йти, що робити?

-А ти замислювався над тим, що насправді відчуває та як розмірковує свійська тварина, або птиця, яку завтра кинуть в суп? Як вони уявляють нас? Ким уявляють? Своїм слугою, який її напуває і годує, або господарем? Чи може якоюсь вищою істотою?

-Але... але... це зовсім інша річ. Ви в котрий раз шельмуєте, пересмикуєте!

-Анітрохи! Якраз досить сказати цьому птаху, що він головний... що він – бог! Достатньо вселити в його макітру подібну думку... і користуйся ним скільки хочеш і як хочеш... Його мозок сам підгонить відповідні докази під цю теорему! Сам!

-Ну, добре, ми свійські тварини… А нуни? Що думають вони?

-Та нуни можуть бути такої ж свійською худобою, як і ми! І війна між нами - лише конкуренція... або її видимість... як у нижчих істот! Чи ще простіше: одним господарям подобається, наприклад, смажена риба, і вони її розводять в ставках… а інші полюбляють пташине м`ясо… Така собі битва смаків!..

Подальша розмова буде безглуздою! – промайнуло в голові Тібіра. Він втомлено підвівся та підійшов до квітучих кущів. – Зрозуміле одне: ен Ла-арак зайва ланка! Тут не додати, не відняти!

-Отже, я тебе не переконав, - підвів риску ен Ла-арак. Він нібито відчув думки свого опонента. – На наступній Раді ти, скоріш за все, отримаєш мій пост. «Сімки» пустять в серію… проведуть реконструкцію старих станцій… «Міста» для вирощування сагів стануть звичайною справою, і нижчі істоти врешті-решт підкорять собі власних розробників… Наша цивілізація покотиться донизу…

-Ви занадто похмуро дивитись в майбутнє.

-Майбутнє, це минуле… його рекурсія… Вважаєш, раніше не було щось схожого до сучасного моменту?

-Тобто?

-Чи знаєш, скільки чернеток написав наш Всесвіт? Скільки епох кануло в лету? Скільки біот було викреслено з дійсності?

-Ви зараз про що?

-А про те, що ми стоїмо біля воріт… біля зачиненого шлагбаума… Що нам робити? Відкрити шлях і рушити далі, або повернути вбік… назад… залишитись на місці? Кожний крок, кожний вибір веде або до життя, або до загибелі. Рада вже прийняла рішення… але за ним - забуття…

-Я вважаю, що ви помиляєтесь, - рішуче заявив Тібір. – Попереду новий виток нашого розвитку. Вам ліпше змиритись з тим, відступити…

-Між іншим, не я один так думаю. Нас небагато, але ми все ще існуємо – і в комітетах, і серед військових та цензорів… Ми не дамо зруйнувати наш світ, який так довго будували… спробуємо зупинити Раду…

-Для цього треба знайти додаткові голоси. Більшість на моєму боці. Ви ж це розумієте.

-Напевно, так і є. Однак існують інші варіанти...

-Які?

-Почати з нуля… поки ще не зовсім пізно…

І ен Ла-арак раптом підвівся та мовчки попрощався з господарем дому. Потім неспішно рушив з саду повз відпочиваючого алада. Кілька хвилин і фігура інженера-архітектора пропала з очей.

Тібір деякий час розгублено дивився вдалечінь, а потім рушив до своїх гостей.

-Де ене Ла-арак? – спитала дружина.

-Вже пішов геть.

-І як пройшло?

Тібір задумливо почухав підборіддя. Йому раптом подумалось, що це доволі глупо розповідати дружині про заклик до бунту проти власних створінь, проти сагів. Змова… пташники… ставки… хто чий господар… Якась маячня! Не може свійська тварина кидатися на свого господаря. Вона прив’язана до нього… Навіть правильніше сказати – не може існувати! І завжди буде його «боготворити»… Не буде такого, щоб саг піднявся на аннунака чи нун-галене, бо він завжди буде вимагати постійного контролю і допомоги з боку «вищих істот».

-Як пройшло? – повторила питання дружина.

-Він намагався дорікати мені, нібито я призвав на допомогу у творені раю сага… бо боїться, що той колись стане рівним нам…

-Якась єресь! Тобі треба звернутися до комітету з етики.

-Напевно… напевно… гаразд! Відкинемо це… сьогодні врешті-решт свято!

І Тібір пішов до гостей.

А вранці наступного дня в новинах повідомили про початок бойових дій. Першими нанесли удар сили Кіенхірома… Кажуть, капітан флагмана, поважний нун-галене, сам, без наказу Адміралтейства, направив в бік нунів свій корабель та атакував супутник їхньої планети… А вже за кілька годин супротивник наніс удару по водному екрану…

2017 р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
18.11.2017 Проза / Оповідання
ПРИНЦИП ТРИГЕРА (1)
21.11.2017 Поезії / Переспів
Святвечір
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (23.)
13.12.2017 © Гаврищук Галина / Оповідання
Що важливіше – своє чи наше?
12.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Секс, текст і всі-всі-всі
11.12.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Нотатки сорокарічної дівчинки
08.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
І про текст
Оповідання Фантастика
18.11.2017
ПРИНЦИП ТРИГЕРА (2)
07.11.2017 © Олег Корнійчук
Єдино реальна
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 47  Коментарів: 7
Тематика: Проза, Оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.11.2017 10:13  Каранда Галина для © ... 
 18.11.2017 10:12  © ... для Каранда Галина 

я аж зніяковів :) 

 18.11.2017 10:10  Каранда Галина для © ... 

до речі - я б радила або прикріпити цей коментар зверху, а ще краще: в режимі редагування публікації дописати ці пояснення в графу "джерела". 

 18.11.2017 10:06  Каранда Галина для © ... 

ого, у Вас ерудиція!
на днях дочитала Кінга 11/22/63 (на головній рецензія від Суворого висить). Там в післямові він пояснює, з яких джерел брав фактаж для написання роману. І вкотре переконалася, що немає більш правдивої літератури, ніж фантастика...
От і Ви це підтверджуєте) 

 18.11.2017 10:01  © ... для Каранда Галина 

До речі, не можу не викласти глосарій. Можливо це надасть додатковий сенс оповіданню :)


*** Раб на давньо-шумерському звучить як "саг", що означає "одиниця", "штука".

*** Уту - бог сонця у вавилонян. Вважалося, що він подає світло, дає полям родючість, людям - добробут.

*** Ішкур - бог грози, вітру, дощу давніх шумерів.

*** Еа - один з трьох великих богів в шумеро-аккадській міфології. Божество мудрості, підземних (прісних) вод (творець річки Тигр) і підземного світу, культурних винаходів.

*** Нун-галене ...

 18.11.2017 03:00  Каранда Галина для © ... 

питання старі, як світ...

чомусь в процесі читання в голові стояла "хижина дяді Тома"... розумію, що це зовсім не те, але от якось увімкнувся асоціативний зв`язок.

оповідання сподобалося. Багато актуальних проблем підіймає... 

 18.11.2017 02:54  Каранда Галина для © ... 

"Якраз досить сказати цьому птаху, що він головний... що він – бог! Достатньо вселити в його макітру подібну думку... і користуйся ним скільки хочеш і як хочеш... Його мозок сам підгонить відповідні докази під цю теорему! Сам!" - геніально просто...

я вже двічі постила тут притчу про овець, кожну з яких окремо пастухи переконували у їхній вищості... ідеальний спосіб маніпулювання... не читали?

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +102
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +159
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +145
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
05.04.2012 © Т.Белімова
26.11.2011 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди