Тадм Осіннє
У пізній осені своя цнотлива велич:
у контурах оголених дерев
вбачається якась тендітна неміч -
ляклива зніченість в передчутті перерв
О цій порі холодну стиглість ранків
зміняє морок закоротких днин
та вивільняє вітер душу-бранку
з пут відчуття, що в світі ти один
Вогке повітря пахне прілим листям,
асфальт чорніє мірністю чеснот
Здається, буде так іще літ триста,
допоки стачить суєтних марнот
19.11.2017
03.12.2017 10:04 Наталія Старченко => © |
 У вірші чудово відтворена атмосфера настрою осені... |
26.11.2017 14:47 Тетяна Чорновіл => © |
 Дуже гарна осіння замальовка. Відчулась краса, незважаючи на сумні образи. |
24.11.2017 01:35 Серго Сокольник => © |
 О так, Таню... Радий Вам) Я б в останньому катрені позбавився "Й" (на мій погляд, без нього краще і скупчення приголосних позбудемось))) Та справа Ваша, Таню) |
21.11.2017 10:10 Тетяна Чорновіл => © |
Чудова осіння замальовка. Напрочуд вдала кінцівка. |
20.11.2017 18:41 Панін Олександр Миколайович... => © |
Сувора і вогка Втішає. заспокоює. чаклує Створює радість зустрічі Зими Напівморок Замріяності. |
20.11.2017 17:32 Каранда Галина => © |
 та їх ще стачить і стачить... |
.gif "{#}")
Пізня Осінь