Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
21.11.2017 17:54Бувальщина
 
10000
Без обмежень
© Володимир Ринденко

Жартівники

Володимир Ринденко
Опубліковано 21.11.2017 / 44143

Яких тільки людей не буває на світі білому! У кожного своя вдача, свій норов. Один - замкнутий, інший навпаки – душа оголена, розхристана. Один - зажурливий, понурий, інший - жартівливий, потішний. Один має чудове почуття гумору, інший – приймає все за чисту монету і страждає від цього.

Мишко Глек був якраз одним із таких. Він завжди потерпав від витівок жартунів. Одного разу, на Різдво, занедужав. Та так, що потрапив до районної лікарні з підозрою на запалення легенів. Помістили його до палати, де перебувало на той час шестеро хворих. Один із них Микола Грім – здоровань, сміхотун і веселун. Від його жартів і розіграшів майже весь час лунало гоготіння у всьому відділення. Змірявши поглядом новоприбулого, Микола запримітив здоровенну торбу з харчами. Після традиційного вітання і знайомства, він запитав.

- Ти сюди, я бачу, надовго зібрався… - Кивнув на торбину. У відповідь той навіть не повернувся. Микола обвів поглядом товаришів, - всі чекали на продовження розпочатого представлення. – А ми тут давно… Он Петро, той шо біля вікна, другий місяць… Серьога – мій сусід, той з осені… В цю палату, якщо попав, то надовго буде…

Михайло перестав вовтузитися з торбою біля тумбочки і злякано видавив

- Сказали на десять днів… А може на дві неділі…

- Вони всім таке кажуть. Шоб не нервнічали больні. Жаліють, - помітив розгубленість Микола і, що називається, завівся, -інструкція в них така. Так ти харч свій добре ховай. У тумбочку все не клади – знайдуть і відберуть. Як в армії… Ти в армії служив?

- Ні, у мене… - Зам’явся Михайло й потупив очі долу, - анурез був. Вже пройшло… Бабка вилічила…

Микола завважив, що чоловік вірить усяким небилицям і підморгнув чоловікам.

- А жінка в тебе є?

- Жінка? – Перепитав, й далі вовтузячись. - Канєшно є.

- Мабуть, любить. Якби не любила, такого б лантуха з харчами не спорядила. – Продовжив Микола. – Що там у тебе? Мабуть, на Різдво свиню зарізали? Чи як?

- Аякже, ми ж хазяйнуємо.

- Здорова?..

- Шо, здорова?

- Свиня, питаю, здорова була?

- А чого б то їй хворіти?

- Я тебе питаю, яка завбільшки, скільки важила?

- Та звідки ж я знаю… Ну-у-у, приміром, півтора центнера. Гарна свиня!

- А хто ж помагав поратися, хто колов?

- Так сусід… Іван Качур. Він, як треба завсігда помага…

- Жонатий?

- Хто, я? – Здивовано перепитав Михайло, - я ж казав уже…

- Та не ти! Сусід ваш, Іван чи як його там …

- Ні. Вдовець він… Другий рік…

- Молодий?

- Хто молодий?

- Сусід твій. Молодий, питаю?

- На шість год старший од мене. А може й більше… Я його не питав.

- А жінка питала?

- Кого питала?

- Жінка твоя питала сусіда… Скільки йому годів? З якого він року?

- Не знаю. Мабуть питала. Вона все у всіх питає. Їй воно нада. Мені не нада…

- А як же ти оце рішився їх лишити разом? Я б побоявся, - знову підморгнув товаришам Микола. Ті, посміхаючись, пильнували за перебігом розмови. – Я б ніколи не покинув жінку… Та ще й з молодим сусідом…

- Він не дуже молодий… - Нахмурився Михайло. – Трішки старий… Ну, не дуже старий. Такий… - Нервово почав вкладати провіант до тумбочки.

Тут, підігруючи Миколі, встряг до розмови й Петро.

- Я ніколи не покинув би жінку з сусідом. Хватить, навчений! Вони ж тільки цього й ждуть. Моя он теж… Не встиг я виїхати з двору, а вона до кума… Через паркан. Добре, шо я тоді забув права вдома… Вернувся… Навішав і їй і кумові. – Труснув грізно кулаком. - Довго будуть мене згадувать. Ех, брате, всі вони одинакові.

Михайло після цих слів сів на ліжко, мнучи в руках щось замотане в газету. Погляд був відсутній. Мабуть, щось пригадав. Жартівники ж давилися мовчки зі сміху. Михайло рвучко схопився й вибіг з палати. Чоловіки здивовано переглянулись між собою - куди це він? А тим часом Михайло вже накручував диск телефону. Та зв’язок з його селом був відсутній. Познущавшись безрезультатно над телефоном ще кілька хвилин, він з хмурим лицем повернувся до палати. Ліг мовчки на ліжко і втупився в стелю. Чоловіки спробували ще покепкувати, та роз’ятрена душа Михайлова не реагувала на них. Видно було, що він не може втішити її розбурхану. На вечерю не пішов… Грати в карти теж відмовився...

Десь близько опівночі Микола Грім проснувся від скрипу дверей. Хтось стиха пробирався з палати…

Тим часом Михайло, покинувши лікарню, направився додому. По засніженій дорозі, здолавши кільканадцять кілометрів, він під ранок добрався домівки. Дружина була не на жарт перелякана.

-Здоровий я… - Нічого не пояснюючи, кинув жінці. – Нічого мені там робити.

Найдивніше те, що й насправді Михайлові лікарі вже не знадобилися. От що значить любов. Як відомо, вона додає нам сил.

15.06.2014р.

Україна 21.11.2017р
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
21.11.2017 Проза / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
16.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Кожному – свій сопілкар
15.12.2017 © Маріанна / Мініатюра
Аеропорт
14.12.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (23.)
13.12.2017 © Гаврищук Галина / Оповідання
Що важливіше – своє чи наше?
12.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Секс, текст і всі-всі-всі
Бувальщина
21.11.2017
Жартівники
26.10.2017 © Гаврищук Галина
Буває і таке
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 35  Коментарів: 1
Тематика: Проза, Бувальщина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.11.2017 17:31  Каранда Галина для © ... 


"представлення" - тут, мабуть, "вистави"... бо то - русизм...

чудово пишете!)

вітаю тут!

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +103
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +161
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +146
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.01.2011 © Михайло Трайста
04.10.2011 © Марина
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
05.04.2012 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди