Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.11.2017 12:58Роман
 
Атланти
10000
Без обмежень
© Гаврищук Галина

Атланти

20.
Гаврищук Галина
Опубліковано 23.11.2017 / 44161

Десять років все залишалось без особливих змін. Сама небезпека при постійній присутності стає звичною і вже не звертає на себе стільки уваги.

Церіону вдалось підкрастись до п’ятирічної дівчинки, яку залишили без нагляду. Він обернувся її братом та підмовив дати дозвіл − випустити «звірят» з полону та запросити на Землю. Одного слова «хочу» вистарчило для того, щоб створити реальність.

Не було ні землетрусів, ні ураганів. Вони тихесенько, поки люди спали, почали приклеюватись до їхніх сяючих оболонок та поїдати негативні заряди, що приводило до втрати рівноваги в електромагнітному полі людини. Нескомпенсовані позитивні частинки створювали хаос і людина почувалась не спокійною. Вдень через острах бути вигнаними вампіри залишали своїх годувальників. Мало-по –малу, бронь деяких людей була пробита. Ті не зауважили спаду сил і не відновлювали себе. Їхнє відчуття чужої присутності було паралізоване. І низькочастотні створіння скористались можливістю підключити свої думки до свідомості людини. В третьому вимірі вони були невидимі оком. Тільки в четвертому їх видно. Ослаблені особистості вже не могли керувати своїми відчуттями і бачити паразитів серцем, бо спокій зник. Тим більше, що чужий голос їм говорив – «усе гаразд». Далі були думки, що десь з ними хтось несправедливо повівся, чогось їм не вистарчає, хтось не так їх любить як інших… Почалось невдоволення в думках, яке росло та множилось «новими доказами». Один з мільйона атлантів був інфікований за три місяці.

Золотий вік закінчився. Люди ще перебували в єдиному тілі, чужі думки відчували всі. Старійшини та берегині родів били на сполох, скликали рідних та вели бесіди. Паразити мовчали, коли була небезпека їх виявлення. Їхня присутність відчувалась в плазмі планети, в єдиному океані мислеформ, але носії самі не відали чиї думки вони піймали, − свої чи брата.

Свідомість людини знаходиться поза фізичним тілом. Вона в четвертому ментальному вимірі, над нами. Мозок є природним комп’ютером, який відповідає за нейронний зв`язок із нею. Його тренування – це збільшення швидкості зчитування інформації з своєї свідомості, яка є складовою загальнолюдської.

Діти часом плакали уві сні. Цей сигнал батьки знали – якесь створіння починало поїдати її енергетичну оболонку. В цьому випадку дитинку обпалювали уявним вогнем, обов’язковим ритуалом була заборона тварюкам чіпати дитину. З вишини атланти взяли оберегові знаки, які заряджались магічними програмами, що створювали торсійне поле навколо себе, а при контакті з дитиною захищали її непробивним захисним блоком. Те саме робили для своїх домівок та одежі. Кожен атлант тепер мав оберіг біля себе. Це було не просто зображення. Думками та плавними наговорами в нього вливали чисту енергію, яка повинна була попередити власника про підключення до його свідомості негативних створінь. Тоді людина одним наказом проганяла їх та спалювала думкою. Біда була в тому, що вони не могли прогнати чужинців з планети. Їхній розум не піддавався сумнівам. Вони самі залишали людей, тільки-но в них з’являвся чистий оберіг. І присмоктувались коли люди не встигли його очистити, від чого втрачав магічну силу.

Колись Матір загнала цих створінь у в’язницю, вона не повторює своїх дій, то ж тепер це задача її дітей. Після запровадженого правила творити реальність думкою, звірюк могла прогнати та закрити знову спільна свідомість всіх людей, що живуть на Землі. Тільки вона рівняється силі думки Матері. Всі ці створіння були плодом дій наших предків. Їх не можна випустити за межі сфер нашої планети, щоб не інфікувати інші світи. Від тепер п’яте тонке тіло в людей, що могло подорожувати космосом було відключене заради безпеки всесвіту. Треба було чекати, допоки чужинці не втратять кмітливість та не будуть знищені тут, на Землі.

Але, тепер не всі хотіли позбутись своїх нових думок. Способами хитрими тішилась гординя та своя велич, і це дуже подобалось інфікованим. Історія зараження повторилась. Та й звірі стали хитріші, не показували тепер явну агресію, говорили тільки правду, але трактували її по своєму, аби був негатив. Вони харчувались цими зарядами. Половину їхньої здобичі збирав у свій енергетичний запас Церіон. Він щодня ставав сильнішим. Міг матеріалізувати вже що завгодно, навіть створював нових істот та харчував їх із свого джерела…

Я та моя паралельна Гіра потрапили саме в цей проміжок часу. Ззовні в нашій знайомій родині уклад життя не змінився. Так само реготали діти та цвіли квіточки. Тільки на шиї кожного члена родини висів оберіг. Дарія мовчала. Ауроній все ще слідкував за тренуваннями. Квін став головним воєводою. Поряд з ним завжди був Знич, в якого відкрились такі самі здібності.

Знич одружився з Еліною. Місяць тому в них народився синочок. Вони були дуже щасливі.

Еліна була рівноцінним членом родини. Деколи вона спілкувалась з Церіоном. Він все не покидав надії зробити її царицею над людським родом, та рудоволосій красуні, що жила в любові цього не потрібно. Більше того, при кожній зустрічі вона благала батька зупинити безумство, яке він задумав. Говорила, що він її знищить, коли заподіє лихо людям. Ними не можна керувати, вони ж боги, діти Матері та Сонця, − помруть, або перетворяться на інших істот коли втратять волю… «Не ти, так мій внук, але все рівно наш рід голубої крові буде царювати над людиною», − думав Церіон…

Він сидів на тому самому кам’яному валуні, який колись був для нас зразком людських можливостей. Церіон дивився на постать Еліни, яка йшла від нього до свого коханого та згадував свою Аіру. Чи був би він таким як зараз, якби вона любила його? Знав, що ні. То ж трапилось так, як мало бути… Вже й сам не знав, яка всесвітня програма закладена в його поведінку… Все повторюється. Можливо, початок в іншій спорідненій галактиці. Почувався гвинтиком якоїсь системи керування… Але нічого вдіяти з собою не міг.

− А ви спробуйте розвернути думки в протилежну сторону, − як з гарячки вставила свої думки Гіра… Вона сама не сподівалась, що він їх прочитає. Церіон озирнувся і побачив наші невидимі тіла. Ми надто розслабились, бо звикли, що не всі люди нас можуть бачити.

− А! Це ви знову! В мене було достатньо проблем через ваше втручання. І вам бракнуло розуму, щоб не потрапити мені на очі?

Нам нічого було сказати, він все знав. Як і те, чий план ми виконували. Але це не врятувало нас від того, щоб відчути льодову пастку від остраху. Гіра спробувала відповісти:

− Я не зумисне… Нам дозволено подорожувати, щоб людство переймало досвід… Ви не маєте права зашкодити посланцям з майбутнього, − вона ще більше перегнула.

Церіон чуть не посинів зі злості:

− Та що ви собі дозволяєте? Диктувати мені правила! Що ви можете?

− Я бачила варіант майбутнього, який витікає з сьогоднішньої вашої зустрічі з дочкою. Там нема ні її, ані вашого внука. Ви мусите зупинитись і переробити план своїх намірів, − як завше, чесно відповіла моя сестриця… І нам здалось, що начебто і не хотіла цього говорити, та ще одна спроба вплинути на Церіона мусила бути… Знову нашими руками…

Що тут почалось! Церіон заричав і перетворився на торнадо, вихор розростається, правда не підіймається у повітря, а пливе по землі в нашу сторону… Це був як чорний змій, − ще через мить вже був вогняний смерч. Ми розуміли, що там наш кінець. Він просто розпорошить наші оболонки і ми не повернемось. І зникнути не могли, бо тягнуло як магнітом. Я вміла літати. Головне набрати енергії всередину. Без фізичного тіла це було важче, але іншого способу врятуватись не бачила.

− Вдихай уявно на повні груди і відштовхуйся від землі! – кричу до Гіри.

В неї не виходить. Згадую Ольгу, Онію, Катерину та Надію, кричу, панікую, мало не плачу : − Допоможіть!!!

Звідки сила взялась, якої ніколи не знала! Вхопила Гіру за руку та попри силу тяжіння в «торнадо» відриваюсь від землі. Вище, в небо. Вихор залишився внизу. Церіон більше не літав, не міг піднятись в небо. Благо, не здогадався перетворитись на дракона . Чи не міг більше?

Додому, додому, додому… Досить подорожей…

«А тоді навіщо ви рятували четверту оболонку?»

Знову цей голос…

І ще один, рідний (чи чотири вкупі): − Ви що, здуріли?

І ще один:

− Дякую тобі. Вони були праві. Якби не ти, я б не повернулась…

− Якби не я, то і тебе б там не було, −бовкнулось у відповідь…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.11.2017 Проза / Роман
Атланти (19.)
25.11.2017 Проза / Роман
Атланти (21.)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
12.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Секс, текст і всі-всі-всі
11.12.2017 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Нотатки сорокарічної дівчинки
08.12.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
І про текст
30.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Хто ми є?
28.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Двійник чи антипод?
Роман
04.12.2017
Атланти (22.)
23.11.2017
Атланти (20.)
14.11.2017
Атланти (18.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 30  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +103
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +160
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +146
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +86
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
03.12.2011 © Т.Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
26.11.2011 © Микола Щасливий
10.07.2013 © Іміз
27.11.2013 © Андрій Осацький
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди