24.11.2017 01:54
Без обмежень
42 views
Rating 5 | 4 users
 © Олександра

Небо виходило з берегів

Сонце втікало у білий п`ємонт, 

День у безодні своїй прогорів...

Зникла межа, загубивсь горизонт -

Небо виходило із берегів!


Небо трималось на рівні землі, 

Світло ховало, мов втомлений цвіт...

Тишею в ніжній закоханій млі

Ніби туман, малювало весь світ.


Тепло світилось вечірній зорі, 

Знову приймало в обійми гостей...

І тільки пташка

Якась

Угорі

Бачила небо

Крізь призму людей.

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Вона була не з цього сторіччя... / Вірш | Олександра». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Спогад Майдану / Вірш | Олександра». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Олександра.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.11.2017 10:47  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

Просто кто-то не знает про Пьемонт))) 

 24.11.2017 10:40  Каранда Галина => © 

От за що хтось 4 поставив?!
Технічно вірш бездоганний, останні рядки - СУПЕР, все - чудово! 

Публікації автора Олександра

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо