25.11.2017 11:56
Без обмежень
331 views
Rating 5 | 2 users
 © Савчук Віталій Володимирович

Микитка

Як же ж тільки гарно! Як же ж тільки тепло і радісно! Микитка стояв біля широкого жовтого пшеничного поля і усміхався сонечку. Його огортали промінці і теплий подих літнього погоднього вітерця. Навколо кружляли різнобарвні метелики, пролітали джмелі і безліч маленьких і великих комашок. Десь із гаю долетіла кулеметною чергою сорочина скоромовка, на відгук їй озвалася зозуля. Микитка почав рахувати її кування, а раптом справдиться і він проживе так багато років.

Вісімнадцять, дев’ятнадцять, двадцять… тридцять шість… сорок вісім…

Та раптом його вихватила з ліку якась стурбованість. Ой, лишенько! Що ж це він стоїть тут марнує час! Сонечко он вже як високо, за півдня перевалює, матінка в полі чекає харчі, а він тут… Микитка миттю зривається з місця і чимдужч біжить по польовій дорозі до іншого поля, де мама, з іншими жінками жнуть ниву. Від його швидкого, босоногого бігу слідом здіймається курява, гарячий пил клубочиться деякий час над шляхом, а потім сідає на траву, дорогу, квіти. Та Микитка вже далеко. Ось ще трошки, перебігти через маленьку, в’юнку річечку, що вже майже висохла на цей час, подолати пригорок і там буде поле.

Злетів стрімко до берега, з розгону по мілині, та так що бризки розлетілися на декілька метрів і вбік і в гору, та падаючи вниз поцілували сонячний промінчик, та й утворили маленьку райдугу.

Раптом щось сірпнуло малого Микитку за ногу! Втративши рівновагу хлопча з усього духу впало на землю! Від удару Микита задихнувся. Він лежав на землі і намагався вхопити бодай ковток повітря, як рибина на березі відкривав і закривав рота, та все марно! В грудях пекло, в очах йшли кола… з торбинки, що випала з рук Микитки вилетіли харчі…буханєць хліба відкотився від хлопця і впав у болото на березі, жбанець з молоком випав і молоко потекло тонкою цівкою по землі до берега, та почало змішуватись з водою, утворюючи мутний, сивий потічок, що підхоплювала течія і несла десь далі, і далі…

Від повного бессилля і болю в Микитки з оченят покотилися сльози. Мама! Як же ж вона тепер буде?! Голодна!... Не доніс!...

В сірій, холодній хатині на ліжку, закутаний в якісь лахміття, лежав хлопчик.

Змарніле, висохле обличчя було бліде і майже прозоре. Нестрижена, солом’яна чуприна майже закривала очі і ніс. На чолі виступили краплинки поту і окремі пасма прилипли до нього. Лежав майже нерухомо. Наче спав, та раптом дитина зробила декілька судомних ковтків ротом. Наче хотів ковтнути повітря і затих.

З куточків очей викотились сльозинки… ще теплі… ледь мутнуваті, як оте молоко розбавлене річковою водою…

Не доніс…

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Мініатюра, Про Голодомор, Про життя, Про вітер, Про Батьківщину

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Ти чи я?!... / Ліричний вірш | Савчук Віталій Володимирович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Скоринка / Мініатюра | Савчук Віталій Володимирович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Савчук Віталій Володимирович.


Мій рейтинг: 2

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.12.2017 07:54  © ... => Тетяна Ільніцька 

дякую Таню... 

 27.11.2017 09:04  Тетяна Ільніцька => © 

Неможливо читати без сліз... Вічна пам`ять усім невинно убієним... 

Публікації автора Савчук Віталій Володимирович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 14
Автор: Савчук Віталій Володимирович
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: проза;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;