28.04.2011 14:55
-
414
    
  6 | 9  
 © Антоніна Чернишенко

Видение

И вновь, сижу одна, как прежде, 

И снова полночь на часах. 

Предо мной лежит бумажник, 

И лампа светит мне в глаза. 


Сижу одна, души не чаю, 

Спокойно, тихо, тишина. 

Сижу, и мысли проникают, 

В глубины тайного окна.  


Я вижу пред собой картину. 

Себя я вижу на лугу. 

И травы шепчут мне былины, 

И нагоняют мне тоску. 


Тоска пропитана борьбою, 

Тех давних битв, что здесь прошли, 

И связана с моей судьбою, 

Ведь я стою в святой земли. 


Вокруг травы, как волны в море, 

Меня качают по ногам. 

Ступаю вдоль, по мягком поле, 

И силы черпаю со дна. 


И тут, как будто, меня током, 

Пронзила боль вон тех ребят, 

Десятки тысяч казаков, 

Что вон, на том холме лежат. 


Я тут же к ним, спешу на помощь, 

Бегу и вижу пред собой, 

Что исчезают они в полночь, 

И что вдали один покой. 


На том холме, где мне казалось, 

Где павший боевой отряд, 

Глухая тишь вокруг стояла, 

И вышла первая заря. 


Здесь тишина, а не иначе, 

Ведь это было так давно. 

А то, что мне казалось нынче, 

Сюжеты давнего кино. 


Ведь вся земля здесь пропиталась, 

Той кровью, честью и борьбой. 

Ведь на холме том, погибали, 

Десятки тысяч казаков. 


И вдруг закрыла я глаза, 

Чтоб успокоится чуток, 

Открыв, и снова тишина, 

Сижу как прежде, за столом. 



Оржица, 23.01.2010г.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.05.2011 02:07  © ... 

Щиро дякую за теплі слова.Дуже багато можна було б ще написати, але всі почуття до рідної землі,не можна передати словами

 01.05.2011 00:02   

Дуже гарно, коли доля твоєї землі переплетена з твоєю долею, тоді відчувається святість рідної землі. На багато складніше відшукати себе тому,хто не знає де його коріння. Ніби побувау у вашому степу, навіть запах вітру відчув. Дякую.