16.12.2017 19:02
Без обмежень
102 views
Rating 5 | 3 users
 © Чиянова Марина Вікторівна

"Підвішені лекції" як альтернатива невігластву

Що буде післязавтра?

М.Ганді. Г.Кіссінджер -ті, хто встановлювали мир у хиткому світі та бачили крізь полум`я.

Колись давно, здається, ще в жорсткому та кризовому 2008 р., я почула про звичай "підвішувати каву".

Подробиці відомі багатьом з присутніх.


Приходиш - купуєш щось іншій людині - ні про що не думаєш - ідеш.


Дуже проста технологія, якщо у тебе є бодай щось.


Колись давно, здається, ще в жорсткому та кризовому 2008 р., я була заручена з працівником інформагентства. Певний час ми були щасливі.


Ми були дуже уважними до дрібниць. Дуже прискіпливими. Дуже амбітними. Ми весь час замовляли щось у наших улюблених місцях.


Ми знали дуже багато слів. З наших ротів нічого не сипалося, крім термінології.


Ми прагнули тиші.


Він хотів створити родину з кимось. Створити родину в традиційному, патріархальному сенсі.


Я хотіла створити родину зі світовою мережею. Оселитися в великому офісі світових культурологічних досліджень та розчинитися там, перетворившись на прозору цифру з "Матриці".


Він створив родину. У нього є діти.


Можливо, і ступінь доктора наук є. Принаймні, цього він гідний.


Та чи є докори сумління?


Що, коли, як він говорив про мене? В якій манері?


Чи можете ви зрозуміти іншого, якщо цей інший схожий на вас?


Він вважав, що у мене депресивні епізоди. Насправді ж я просто була мовчазною.


Я вважала, що на мою свободу хтось зазіхає.


Це була б звичайна історія, якби він не сказав тоді:


"Я знаю, що скоро буде війна". Сумне пророцтво.


Серце зайшлося.


Я не повірила.


"Ні. - відповідаю твердо. Буде всього лише велика економічна криза. Війна - це надто нераціонально для нашого часу. Немає для цього жодного підгрунтя".


Це був ще той час, коли ми літали над землею.


Час заснування театру "з нуля" мною.


Час, коли ще щось важили ЗМІ та їх свобода, і ми раділи цьому.


На моїх руках блищав годинник. Ми переглядали кіно - це і був знак ескапізму. Втеча від життя.


Наскільки добре потрібно знати якісь абстракції - філософію, історію, економіку...

Наскільки погано потрібно знати найогидніші риси власного міста...

Наскільки вкорінену фанатичну віру в людей потрібно мати...

Ми знали себе та інших за статистикою.


Ми не вміли тоді брати відповідальність.


Я демонстративно "підвішувала" каву, як він мене навчив, ніби просячи сторонніх (яких насправді не існує) пробачити мені щось.


Я не знала, яка пропаганда полізе з усіх дверцят несамовитими пориваннями вітру.


Пропаганда невігластва. Змалювання споживання - не індивідуального, а саме родинного, в хибному затишку, в постійній брехні.


Навряд чи пропаганда знань.


Мій паспорт був помилково відсканований з ймовірним перевищенням повноважень ініціатором цього сканування.


Я була змушена прочитати понад 500 безкоштовних лекцій з іноземних мов та історії мистецтва. Я робила це в квартирах знайомих та знайомих знайомих, а подекуди й у випадкових квартирах на Подолі, у вільних та не дуже вільних просторах, навіть режисерам на знімальних майданчиках. Всі забували моє ім`я та обличчя. Не будучи хіпі чи панком, терпіла присутність хіпі й панків поруч. Всі вони (освічені люди) говорили про психоаналіз і про те, що зі мною щось не так. Найчастіше мене вважали сектанткою.


Я відмовляла їм у фізичній близькості.


Ніби "підвісила" їх у повітрі.


Університетська звичка критично ставитись до всього та всіх не стала тоді в нагоді.


Церкви забирають безліч ресурсів, які мали б належати Науці та Справедливості.


З суспільством щось не так, коли ніхто не бере на себе відповідальність.


З суспільством щось не так, якщо воно деінтелектуалізоване.


З суспільством щось не так, коли свідок може стати підозрюваним, але життя саме по собі прекрасне.


З суспільством щось не так, коли воно починає душити свої медіа.


Йдеться не про відновлення особистості, а про відновлення преференцій, і це також справа честі.


Суспільство дуже й дуже строкате.


Єдина людина, яка могла б мене зрозуміти, Лицар духу та знань Антоніо Менегетті пішов з життя в 2013 р.


У Києві я шукала його інститут, від якого мало щось залишитися, крім повітря.

Одеса, Київ, Париж, Львів, СПб. 16.12.2017



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Культурна подія, Про Батьківщину, Про літературу, Про красу, Про книгу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Як каміння / Балада | Чиянова Марина Вікторівна». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Що таке форсайт і чому він важливий для україномовної спільноти в світі (Підвалини жанру) / Лікбез | Чиянова Марина Вікторівна». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Чиянова Марина Вікторівна.

Життя.
Розмови.
Соцопитування.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.06.2018 10:30  Лора Вчерашнюк => © 

Гарна стаття. "Ми знали дуже багато слів" - гадаю, це одна з проблем, акцент на слова - у суспільстві, що вивчилось читати, говорити, філософствувати, але не міркувати, не відчувати того, що говорить, повторюючи за іншими. Програвачі чужих ідей і думок. Суспільство зміниться, коли дітей почнуть вчити мислити і відчувати, розвивати своє, а не відтворювати чуже. Про уроки Доброти я вже мовчу - Ви і самі знаєте))) бажаю Вам щасливих хвилин серед щасливих людей))) Дякую)))) 

 17.12.2017 13:14  © ... 

Шановні читачі)
Мабуть, вчора я імпліковано мала на увазі Національну Хокейну Лігу.

Від цього документальність і точність соціологічного дослідження не зменшуються. 

 16.12.2017 19:46  © ... 

Сумно, що з адвокатурою біда. 

 16.12.2017 19:46  © ... 

Віра (яка все ж-таки є) моя полягає в тому, що ще за мого життя пасіонарність як нормальний стан легалізують, а суспільство стане дійсно демократичним - тобто Людина стане не менш значущою, ніж Система.

"Ключ" був саме в книжках сіньйора Менегетті та його трансперсональній теорії. 

 16.12.2017 19:40  © ... 

Я не знищувала сама свої документи.

Не бачу в цьому сенсу.

Просто досліджую ставлення українського (та й взагалі мережевого) суспільства до людей, які могли перевищити самозахист, але зупинилися.

Це ж не войовничість як така.

Це прагнення істини.

Полон (у широкому сенсі) нестерпний. 

 16.12.2017 19:23  Лана => © 

Як цікаво подана тема. Гарно. Оригінальний погляд на життя та й на себе. Наче усі крапки над "І" . Чудово! 

Публікації автора Чиянова Марина Вікторівна

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо