16.12.2017 18:58
З дозволу батьків18
138 views
Rating 5 | 14 users
 © Лана

Коли я роздам себе

Тільки роздавши себе до крупиці -

Піду у долину білих нарцисів.

Між ребер, спиною, проріжуться спиці,  

Й плестиме бабуся вовну до низу.

І вовна ота нагадає хмари

Й маленьку мене у серці з вітрами,  

Лиш білих-пребілих нарцисів гектари,  

Позаду - пташині дверцята хрестами 

Розкрию їх навстіж... впущу в себе сонце, 

Крізь вушка голчані просилюсь травою, 

На шальках півкуль зважу душу землею, 

Нічого, крім неї, не взявши з собою

Туди, в царство квітів, у полум`я неба, 

Яріє життя у житах колосками

і я повертаюсь в нарцисові стебла

Над світ й зацвітаю світла ланами...



Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Вірш, Для дорослих, Про життя, Про прекрасне, Про життя і смерть

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Із руки жебрака / Вірш | Світлана Рачинська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Ще на годину осінь / Вірш | СвітЛана 18». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Лана.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 02.08.2018 09:55  Зельд => © 

«Долина білих нарцисів» - так символічно. Дуже трепетно. Заставляє замислитися, а що після мене залишиться на цій землі(. Реінкарнацію ще ніхто не відміняв)) і ким ми будемо в наступному житті мабуть залежить і від сьогоднішніх вчинків ..
Вірш чудесний, дякую! 

 18.12.2017 10:12  © ... => Тетяна Ільніцька 

Таню, я така вдячна тобі, що ти відчула ті ниточки, твір трохи зміниться найближчим часом, але суть назавжди залишиться суттю. Спасибі за теплі зігріваючі коментарі! Надихаєш! 

 18.12.2017 10:06  Тетяна Ільніцька => © 

Світлячку... Хотіла написати одне слово "чудово", як і домовлялися! У ньому дуже багато і дуже мало водночас. Але... Не втрималася... Таке близьке відчуття, коли крупички маленькі твого єства залишаються вже в минулому, і тому вовна не плететься, а розпускається - нитками донизу. Чим менше рядочків лишилося в плетиві - тим більше цінних крупиць позаду. За ними нас і пізнають, і згадують...
Неймовірні відчуття... Цілий всесвіт із його філософією! 

 17.12.2017 22:39  © ... => Олена Коленченко 

Дякую, люба. Вірш, бачу, зазнає змін. Обіймаю... 

 17.12.2017 20:16  Олена Коленченко => © 

Кожна твоя крупиця на вагу ЗОЛОТА!!!! 

 16.12.2017 19:37  © ... => Тетяна Чорновіл 

Дякую щиро, пані Тетяно! 

 16.12.2017 19:37  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Так гарно могли тільки Ви сказати, дякую!!! 

 16.12.2017 19:32  Тетяна Чорновіл => © 

Витончена філософія душі. 

 16.12.2017 19:28  Панін Олександр Мико... => © 

Існує
Нерозмінний
Золотий Карбованець...

Існує
Невичерпне
Горнятко з Їжею...

А ще
Існує
ЖІНКА,
Яка щедро роздає
Скарби
Власного Серця і Душі,
Але ЇЇ
Від того не стає
МЕНШЕ! 

Публікації автора Лана

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо