А ми живі, бо більше нас нема
А ми живі, бо більше нас нема.
І більше слів колоситься, мов жито.
І навіть ця увінчана зима
Не заборонить долі ворожити.
І ми, старі, заковані в сніги,
Іще хоч раз перепитаєм долю:
Чому схиляєш щастя до ноги,
Тоді як душу позбавляєш волі?
А дні - мов сніг. Здавалося, були.
Давно. Ще вчора. Може, з півсторіччя.
І фенікси, пророслі з-під золи,
Крильми згорають, запаливши свічі.
І тільки вогник. Вицвівший сувій.
Зима холодна гасне часом в світлі.
А ми ще є. Ще дихаєм. Живі.
Хоча нас більше вже нема на світі.
