Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
19.12.2017 05:02Політика та суспільство
Для вчителів  Про людину  Про політику  Про минуле  
Рейтинг: 5 | 1 гол.
Для дорослих (18+)
© Іван Петришин

З Історії Переконань Політичного Жіноцтва

пані Клинтон,Тимошенко,Савченко

Рік 2017 в. Р.Х

Іван Петришин
Опубліковано 19.12.2017 / 44416

З ІСТОРІ Ї ПЕРЕКОНАНь ПОЛІТИЧНОГО ЖІНОЦТВА


(пані Гіларі Клинтон, Юлія Тимошенко та Надія Савченко)


СЛОВО І ІСТОРІЯ

Усе має свою історію. Навіть- окреме слово. Мають історію вирази та висловлювання. Мають історію і цитати. Вони тому вагомі, що віддзеркалюють культуру, надії народу, епоху, суспільство, переконання, світогляд, філософію, ідеологічний ґрунт і фон. Те, що сказав політик учора, нині- здобуток риторики, літератури, культури спілкування і дипломатії, дієвого знаряддя переконання і засобу здобуття бажаного.

Цитата- це глас глашатая правди або поклик "вопіющого" у натовпі народу, який знає або думає, що знає, як повести людей до стану достатку, добробуту та щастя.

Кожен політик вважає, що його думка - важлива, бо відповідає цінностям і народу, і суспільства.

Думки та ідеологічні переконання жінок-політиків важливi тим, що за своєю природою, вони бачать тонкощі і хитрощі, бо самі вони- натури витончені, граційні, що знають ціну гармонії, настирливо прагнуть порядку, "вимітаючи" та "відмиваючи" усе нечесне, пропoнуючи красу і запах довершеного, відкидаючи бруд.

Якими нині постають жінки політики? Що вони думають? Чому вони так кажуть? Що у них на думці?

Ми спробували зробити маленьке дослідження тривалістю у три тижні і вивчити душy сучасної жінки політика, розуміючи, що те, що є у їхніх словах, це- сонорні озвучення їхніх сердець і розуму, моралі і культури, до якої вони належать. Прослідкуймо, що на їхню думку, правильне, варте уваги, непересічне.

Пані Гіларі Клинтон, говорячи про себе, зазначила: "я- це та особа, яка надіється на найкраще, але готується до найгіршого".


ЩО- НА ДУМЦІ, ЩО- НА СЕРЦІ

А, якими особами постають дві відомі жінки-політики пані Юлія Тимошенко і Надія Савченко?

Так, вони- різні. Так, вони представляють різні народи, ба-навіть, різні верстви населення, різні суб-культури, але вони- жінки, жінки сильні та іноді до жорстокості розумні, які хочуть добра, так як їм видається розумним, логічним, сенсовним та справедливим. Зауважте: те, про що вони кажуть- не тільки історія, а ще- й теорія потенційної влади, яка могла б чи зможе реалізуватися за допомогою таких же читачів, як ми з вами.

Їх об`єднує ще одне- майже романтична монументальність постаті, щось на зразок Жани Д`Арк, перемога у скандалах та підлості, які для них "приготували" політики-чоловiки.

Відданість чоловікові, сім`ї та країні, перемога над судовим політиканством власних та чужих країн, возвишення до п`єдесталу Оратора-таке їхнє кредо.

Я- не про те, чи вони праві, чи - добрі, чи- чесні. Я- про те, які вони.

Звичайно, їх постава на політичній арені має велике значення для світового жіноцтва, уже хоча б у тому, що вони нарівні з чоловіками-політиками зуміли вести політичну полеміку, продемонструвавши мужність, витривалість і стійкість.

Можна лицемірити, а можна просто сказати правду ввічі, підкресливши те, що хвилює кожну людину. Ну, от, наприклад- багатство, статки. Пані Клинтон пов`язує права жінки із багатством: "багаті жінки мають права у кожній країні, а бідні - ні". Це- повчальна цитата, i- для чоловіків: маєш гроші- маєш права. Правда, у кожному випадку і у кожній країні- різні.

Пані, яка могла стати президентом, дуже слушно зауважує, що жінка- це, перш за все- людина, отож- "людські права- це права жінок, а права жінок- це людські права".

Права жінок захищаються, але, як і інші права, вони ще не остаточно вирішені: ""я думаю, що права жінок і дівчат- це незакінчена серйозна справа 21-го сторіччя".

Нажаль, за думкою пані Юлії Тимошенко, чоловіки недолюбляють успішних жінок, як, певне, й ті (як показує досвід) не церемоняться із чоловіками, які їм чомусь не подобаються: "де б ви не побачили успішну жінку, будьте на сторожі, бо, відразу, три чоловіки звернуть з їхнього шляху, щоб її заблокувати".

Влучно про емансипованих жінок та ставлення до них чоловіків говорить пані Надія Савченко: емансипований світ жінок – це не привід для чоловіків бути нечемними.



ЯК ЗАВЖДИ, ПОТРІБНІ ЗМІНИ!

Жінки бачаться пані Клинтон чинниками змін, як люди, від яких залежить прогрес і мир:

"... жінки- не жертви; ми- чинники змін, ми - двигуни прогресу, ми- миротворці- усе, що нам лише тепер потрібне- це шанс у боротьбі за відкриту можливість". Отож, мова йде не тільки про жінку, а про шанс жінок стати при владі в обидвох суспільствах. Приклади є: Німеччина (Анджела Меркель), Норвегія (Ерна Солберґ), Польща (Беaта Шидло), Великобританія (Королева Єлизавета ІІ), Великобританія (Теріза Мей), Банґладеш (Шейх Хасіна Ваєд), Намібія (Саара Кууґонґелва), Мішель Бачелет (Чілі), Хорватія (Колінда Ґрабар-Кітарович), Данія (королева Марґрет ІІ), Естонія (Керсті Калюлайд), Литва (Далія Ґрибаускайте), Швейцарія (Доріс Льойтгард), Непал (Бід`я Деві Бгандарі)...

Пані Клинтон говорить так про зміни: "зміни- завжди важкі. важливо, щоб ми почали долати труднощі, які постають перед нашим народом, і розуміли, що кожен з нас має роль, яка вимагає, щоб ми самі змінилися і стали відповідальнішими у формуванні нашого власного майбутнього". Отож, досить розповсюджена думка: щоб змінити щось, починай із себе самого.

Пані Держсекретар вживає і метафори про темну ніч, про гарячку, коли відчувається, що "настала слушна мить на зміни, коли відчувається те відродження надії у розпачі і апатії".

Однак, пані Клинтон- не наївна особа, бо вона знає, що "якщо ви вірите, що ви можете змінити стан справ, не просто у політиці, у соціальній сфері, у необхідному захисті важливих програм, то вам слід приготуватися до того, що ви не отримаєте 100 відсоткового схвалення ваших дій".- Реальність політики. Реальність життя. Дійсність.

Жінки завжди були еталоном краси та довершеності. Для багатьох з них частиною самореалізації є суспільне життя, вихід на люди, як для панянок 18-го сторіччя: "показуватися на людях- це не все життя, але, для багатьох, це- важливо." Хочеться, певне, бути хорошою, доброю, гарною, романтично надважливою... Хоч хтось може сказати- це лише метушня, бо слід бути скромною, як кажуть повчання віри, але це- не найбільша спокуса.


ВИГЛЯДАТИ ТРЕБА Ж ГАРНО.

Отож, питання вигляду жінки-політики.

Дотепність, майже каламбурна, щодо сили впливу навіть зачіски: "якщо я хочу викинути щось з першої сторінки, я просто змінюю зачіску" (Клинтон). Та, не помиліться. Це- не просто зміна зачіски. Зачіска- це зброя дипломата і політика. Зміна зачіски- зміна настрою, перерозподіл сил, введення в оману, демонстрація сили розуму.

Волосся- тема цитат і пані Клинтон, і пані Тимошенко. У пані Тимошенко дуже хороша слава. Про її волосся (як твердить вона сама) ходять навіть жарти, дещо грубуваті, правда: "я щойно почула новий жарт про моє волосся: "знаєте, що у неї на голові? це- кермо, щоб вести державу" .

Пані Тимошенко вважає, що вигляд важливіший за гроші. Уся справа - у смаці: "жінка може виглядати на мільйон, не маючи у кишені ні гривни. і може виглядати на гривню, маючи навіть мільярд". І, як це дивно і чудернацько- майже перекликання думок із пані Клинтон: "я думаю, що час від часу, жінки повинні змінювати свої зачіски". Пані екс-прем`єр- за природність. Вона гордиться своєю вродою: "усе, що у мене є- природнє: коса, нігті-я, практично, ніколи не користуюся косметикою. часто, в областях, мене запитують про мою косу." Добре чи ні використовувати косметику- це запитання лікарям, косметологам, дипломатам. Проте, відомо, що українським чоловікам до вподоби природня краса без зайвих витрат на косметичні засоби, які, певне, природність спотворюють.


ВЛАДА- ЖІНОЧОГО РОДУ

Цікаво, що у багатьох слов`янських мовах, і навіть у німецькій, "влада"- жіночого роду- влада, владза, міць, моць, снага, die Macht. "Англійська" влада- без роду. Так, наче б то усім підходить. Але навіть латина мала синонім до слова влада, що співзвyчний із словом "можливість" (потужність) : “potentiam” - наче б то можливість застосування сили.

Як дивляться згадані жінки-політики на владу? Дуже по-філософськи рече пані Клинтон: "думаю, що, за визначенням, кожна влада має межі." Дуже дотепний натяк: влада- не назавжди. Вона має часові і просторові межі, як і усе під сонцем-місяцем. Пані Клинтон зауважила, що після виборів у неї немає ніякого бажання знову балотуватися у президенти. Це- слова сильної особистості: "у мене зовсім немає ніякої зацікавленості, щоб балотуватися знову у президенти. ніякої. зовсім ніякої. я знаю, що де-кому у це важко повірити, але, знаєте- мене це не цікавить більше."

Нинішні жінки-політики-не слухняні домашні робітниці, вони - владні, як була колись покійна пані Тетчер (царство- їй небесне). Ось - вислів пані Тимошенко: "я буду боротися за владу на кожних виборах". Постає запитання: "чому на кожних?" Певне, бо не має переконаності у перемозі на найближчих. І- інше: "А, чому - за владу?" Тому, що уже її тримала у руках? Тому, що знає, що і як треба робити, щоб народ розбагатів, став щасливішим?- "А, чому- боротися?" - Бо владу ніхто не дарує, ніхто нікому не дає у подарунок. Ані- їй, ані- вам, ані-мені.

Пані Тимошенко вказує (бо знає це, певне, добре), що люди, які звикли до влади, бояться, і їм не дуже затишно, знаючи, що на них чекає: "люди, що звикли до влади, стоять перед дверями опозиції, як перед кабінетом стоматолога". Звичайно, якщо стоматолог добрий, має болетамуючі засоби, то вирвати й усі зуби- не страшно. Лиш би серце витримало та не сталося кровиливу у мозок. А, якщо опозиція - це освічені люди, які знають і психологію, і етику, і риторику, то опозиційне "видалення зубів" буде безболісним і знайдеться золото й на коронки або гроші на імпланти.

Питання влади- це ще й амбіційність. Це- право хотіти бути президентом і пробувати ним стати. Пані Клинтон, дуже метафорично говорить про нового президента, який прийде до влади: "коли приходить новий президент, то новий президент береться за прибирання вдома". Вона, певне, натякає на потребу "чистити якісь авгієві стійла" . Отож, не усе до виборів, на думку пані політика, було гаразд: були певні проблеми, "неполадки", як колись казав пан Ґарбачьов.

Питання влади, її смак добре відомі пані Тимошенко. В одній із своїх цитат, вона закидає: "...сьогодні ви нікого не заманите на крісло прем`єра. Бо це- не крісло, а електричний стілець". Отож, вона дає зрозуміти, що: 1. посада- владна, але повна небезпек: як зробили з нею, можуть зробити і з ким-будь; 2. прем`єр-міністр- не такий якого треба; 3. уряд може зробити із прем`єра козла/ягня для принесення у жертву; 4. ніхто не хоче бути прем`єром, бо він- проміжна ланка між президенським оточенням і рештою уряду, і побити можуть як зверху, так і знизу.

Влада - не красна дівиця, не- молодиця на виданні, вона- владна та до цинічності серйозна королівна. Їй легко загравати з народом, вона міняє свої плани, тактику і стратегію, якщо це потрібно. Пані Тимошенко, як політик, чи-то з поваги до влади, чи-то жартома, каже: "уряд вперше замість цифр бажає подати вам філософію вашого мислення". Цікава та штука- філософія, яких, насправді, аж- чотири: 1. реліґійно-моральна; 2. світова, загально-прийнята; 3. "адаптована" під уми наших фiлософів; та- 4. фільозофія- ну, ви знаєте, що мається на увазі.Отож, у даній ситуації, уряд, певне, виступає оракулом чи провидцем- знає, що, про що і як народ думає. Є надія, що народ знає, звідкіля у "Діани" такі знання.

Про владу і недовіру до неї пані Савченко каже наступне: "Можна сидіти і нити, що в усьому винна влада, а можна не боятися брати відповідальність на себе. Хочеш зробити щось добре –зроби це самостійно". Має рацію. Беріть на себе відповідальність, робіть добре самостійно, тоді і погана влада буде боятися хорошого народу, бо він у змозі буде взяти і відповідальність за владу.




ВІРА З НАДІЄЮ І ЛЮБОВ`Ю


Кажуть, що жінки- захисниці віри, провісниці надії та володарки любові.

Пані Тимошенко видається дуже віруючою людиною, яка вірить у звільнення із рабства через реліґію: "Україна ніколи не стане з колін, поки не встане на коліна перед Богом"- цитата достойна доктора філософії.

Пані Савченко- за віру у себе: " Хто вірить в себе, той зможе все!"

Віра пані Т. - надзвичайна: "для того, щоб врятувати державу, достатньо однієї великої людини". Потрібен, за її словами, лише один пророк, лише один легінь, лише один лицар, або- святий, який зміг би врятувати державність України. А, мені якось подумалося: потрібен Ісус, який би надоумив кожного ближнього, дав би кожному зрозуміти, що таке справжня віра, яка покликана випромінювати любов до людини.


СПРАВЕДЛИВІСТь ТА ПРАВДА

Справедливість- справа тонка, як і політика: те, що для одного справедливо, для іншого- ні. Навіть, якщо є факти, які заперечити не можливо. Тут, відіграє свою роль не юридичний фактор, а моральний, а, також- інтуіція: "цього не може бути! мало б бути більше". Психологія це просто пояснює: недовіра, побудована на меншовартості та на погорді, на хибних уявленнях про себе самого та про інших. Кожен, хто мало чого вартий, кине у слід своєму братові во Христі: "ти- ніхто!", маючи на увазі, що він/вона - хтось, - так сказав провидець.

Походження слов`янського слова "справедливість" - трохи заплутане: то твердять, що воно походить від слова "правда", то- від слова "правий" (той, що має рацію чи юридичні підстави на те, щоб йому повірили чи щоб він отримав йому належне). Воно могло цілком походити і від інших слів: "про-в(є)да" (від "про-відати"- дізнатися про, або від "Прав(е)д(н)а" - на зразок латинської "Юстіції" . Хоча, за іронією долі, слов`янське слово "правда" співзвучне із латинським "фрауде", що означає цілком протилежне - "підлог". Ну, загалом: "у кожного- своя правда..." Часто, правдою вважається те, у чому переконана переважна більшість, логічно кажучи: "це- правда, бо інакше не може/могло бути". Це- культурологічно-психологічно-моральне сприйняття правди, пов`язане із ментальністю, яка опирається на досвід багатьох поколінь.

Де у словах колишнього прем`єра звучить правда: "правда- в річенії", тобто- у "словесах". Каже ж, мабуть, правду, коли констатує: "ми сьогодні не повинні вияснювати, хто вийняв м`ясо з борщу, хапали усі потроху". Отож, кожен подумає: "а, що це я таке вхопив окрім картоплі із грядки?" Це доводить: правда- ситуативна або контекстуальна: не про грядки у парках мова.

Дуже гостро до справедливості ставиться пані Савченко: "Я була на двох війнах і готова померти в ім`я справедливості". Вона, певне, що знає ціну справедливості: вона була учасницею двох справедливих воїн. У пані Надії- не просто слова, це- переконання, це- воля, запечена у вогні зброї та снарядів. Отож, ця жінка вважає, що справедливість - понад усе, бо, певне, переконана, що вона поки що не восторжествувала.


ДЕ- ПРАВДА, ТАМ - НЕ ОБМАН!

Антонімічним є сприйняття правди пані Клинтон: "американський народ стомився від брехунів і людей, які вдають, що вони є чимось, чим вони насправді не є". Отож, брехуни- неправдолюби, удавані "ДВО" (дуже важливжі особи) - не завжди важливі. Із слів держсекретаря зрoзуміло, що пані Клинтон була готова боротися із брехунами, тобто- вона- за правду і справедливість, як і інші дві жінки-політики.

Справедливість для пані Клинтон- це "відстоювати тих, хто слабший і кого залишили дискримінованим". Тут можна зробити цікаву заввагу: курси проти-дискримінаційного тренування у США говорять відкрито: "дискримінація- це не те, що про неї думає той, хто дискримінує, а ті почуття, які відчуває дискримінований”. Хіба можуть бути з цього привіду якісь запитання?

Пані держсекретар підкреслює свою думку про "соціальне" захворювання повальних образ: "як сумно, що, зараз, нас усе ображає. люди не можуть нічого сказати, не ображаючи когось".

А, чому?- спитаєте ви. - Зневіра, занижені норми поведінки, нехтування повагою як загально-людською цінністю, занедбування освітнього рівня та культурних норм.

Несправедливість часто викликана нерівністю членів суспільства, що ставить під удар демократичні засади та інститути, як повчає пані Клинтон: "якщо ви доходите до такої нерівності, що люди думають, що у них немає ніякого шансу, що суспільна площина для них і для їхніх дітей нерівна, то це ставить демократію у ризиковану ситуацію". Про це слід би пам`ятати і українцям.

Де говорять про правду, справедливість, там говорять і про права. Пані держсекретар усіх членів суспільства вважає людьми, незалежно від їхньої орієнтації: "права ґеїв- це людські права". Не думайте, що ця жінка-політик - на повідку новим тенденціям чи моді. Вона- проти одно-статевих шлюбів: "я не підтримувала одно-статеві шлюби. я підтримувала цивільне партнерство і контрактні відносини". Пані Клинтон, певне, вважає одностатеві шлюби недоцільними та нестійкими.

Та вона не тільки - за права сексменшин. Вона - за права меншин взагалі, які є запорукою процвітання усієї країни та усіх її громадян: "якщо країна не визнає прав меншин і людських прав, включаючи і права жінок, ви не досягнете стабільності і процвітання, - це буде неможливим".

Справедливість- це верховенство закону над цінностями. Виглядає, що даний закон окремої країни переважає над абсолютними Правами Людини, у чому, певне, є зміст: "я, знаєте, твердо виступаю проти нелегальної іміграції" - нагадує пані держсекретар.

Справедливiсть- це можливість отримання достойної праці, яка б давала змогу людям жити гордо і гідно- каже пані Клинтон: "нам потрібно більше добрих місць праці, що винагороджують за важку працю, піднімаючи платню, почуття власної гідності, і ведуть до кращого життя". Хто посміє заперечити? Праця потрібна усім, окрім, певне тих хто має мільони або, хто їх виграв у лотерею, про що так переконливо подейкують, що виграти мільон можна.

Справедливість і правдивість- нероздільні: хто прагне справедливості, мусить бути правдивим- без правдивості справедливості не буде.

Цікаво, що істина, яку проголошує ця жінка, відома чи не кожному: "треба бути правдивим перед самим собою". Ілюзії, самообман ведуть до омани, до спантеличегоно сприйняття світу, до заблуканості, до несприймання реальності, до побудови віртуально-ілюзорного, штучно-целофанного світу, що спотворює логіку, бачення подібного та дискретного, звалюючи усе в одну сміттєву купу, яка заповнює свідомість, розум та душу, і робить з людини нещасну істоту, яка вірить усяким побрехенькам віртуальних казок, що спpутами витягують гроші та забирають час, позбавляючи мети, справжньої радості та щастя. То ж: скажи собі сам правду перед дзеркалом- "хжо ти є? що ти поганого натворив? як це слід виправити?” - посповідайся сам собі, а, потім, те саме повтори на сповіді. Це мало б допомогти.

Пані політик стверджує, що слід бути серйозним, чесним та свідомим: "є велика різниця між чесною грою та між заграванням". Можна погодитися: чесність спонукає відвертість, нещирість - недовіру.

Справедливість та свобода - запорука демократичного суспільства, - зауважує пані Клинтон: "свобода- це право людей відкрито збиратися, організовуватися і дискутувати". Вони - (додам від себе)- ознака цивілізованого суспільства без фараонів та рабів.

Цікaво, що про об`єднуваність, про з`єднання, про загально-народне віче говорить і пані Тимошенко: "об`єднуйтеся уже сьогодні, бо, якщо зараз цього не зробити, то завтра ми будемо не переписуватися, а перестукуватися". Це- застереження, це- попередження: існує загроза демократії в Україні. Єдність- велика сила, - відомо ще із народних казок. Багатьом варто б їх перечитати.


СУМНЕ Й ЖОРСТОКЕ СЛОВО ТЕ "ВІЙНА"

Щоб зрозуміти, що думають про мир політики- жінки, слід дізнатися, яке у них ставлення до війни.

Пані Клинтон вважає, що "неможливо знати, що може трапитися у тумані війни". Це- попередження: війни не треба, вона жорстока й негуманна.

Війна не нами надумана, й, часто, не нами почата. На війні- люди: молоді, які захищають мрії та плани цивільних заради розвитку країни, заради щастя інших: "немає значення, що ви думаєте про війну в Іраці, але ми усі можемо погодитися з одним на майбутнє- ми повинні віддати честь мужності і хоробрості тих, хто ризикує своїм життям, щоб ми могли голосувати, - і тим сміливим іракським і американським солдатам, які борються, щоб захистити їхнє право на голосування". Жінка-політик добре усвідомлює, скільки зусиль і скільки мужності вкладено у мир, щоб хтось на війні відстоював, оберігав і захищав право на вибір, право голосувати.

Нажаль, війна торкнулася й України. Добре змалювала війну пані Савченко, яку можна вважати знавцем військової справи: “Війна вона така, яка є. Вона ніколи не буває однокольорова... Не всі там погані, не всі у нас хороші. Давайте визнавати правду. Війна така річ, що людина проявляється...”- Війна визначає, хто є хто: хто-патріот, хто - лицемір, а хто- ворог чи- боягуз...

Пані депутат дуже сильно висловилася про воїнів України: вона закликає заради полеглих, їхньої пам`яті, відстояти Україну, зробити її такою, якої хотіли вони, якої прагне український народ: "Я повернулася і не дам вам забути, не дам вам забути - тим, хто сидить у цих кріслах ВР, - про тих хлопців, які починали віддавати життя за Україну на Майдані і продовжують зараз умирати за неї на Донбасі. Я не дам вам забути, тому що якщо хто-небудь із вас був на цвинтарі, то ви могли відчути те, що відчувала я: вони не лежать, вони стоять. Вони стоять з нами, Україно, і вони не ляжуть у могили, поки ми не отримаємо ту Україну, за яку померли вони і про яку ми мріємо".


ПРО ЕЛІТУ ТА РІДНУ КРАЇНУ


Пані Клинтон реально дивиться на елітарні верстви країн світу, без упередженості чи романтики: "фактом є те, що по всьому світу, еліта кожної країни робить гроші".

Держсекретар вважає американців великим народом. Вона знає мудрість та інтелектжуальність американського суспільства і вірить, що організаційні принципи держави повинні базуватися на науковій основі: "великі народи потребують організаційні принципи, а, "не роби дурного"- не є організаційним принципом". Політик вважає, що США під силу вирішити назрілі проблеми у світі, бо у них є потенціал і можливості: "моя країна може сама впоратися з викликами світу". Цій країні, начебто, й не дуже потрібна чиясь допомога.

Що ж думають про свою країну українські жінки-політики? Пані Тимошенко вважає, що "вести народ легше, ніж зрушити його з місця". Це, мабуть -її досвід, висновок із практики політичного керівництва, бажання, щоб народ повірив їй і пішов за нею.

Елітою України, може, не дуже славною, але сильною є олігархи. Америка цього не знає. Пані Тимошенко, говорячи про її майбутні стосунки з олігархами у разі її перемоги, заспокоює "українську еліту": "олігархам не слід боятися, я не буду їм робити ніяких операцій, і нічого їм не буду відрізати". Отак, просто, по-медичному, і по-чоловічому. Україні, на думку цієї жінки із політичних кіл, не пощастило: "на жаль, в Україні- цілий сонм су****х синів". (“Ізвєстія”, 13.11.2006, Но. 490). - Так- грубо, але, за цих умов, певне, інакше розмовляи не можна: мабуть, кріпке слівце допомагає порозумітися. На думку Тимошенко, є певні особи, які причетні до того, що гроші чи то пропали чи потрапили туди, куди вони не призначалися, яким не проститься: "я, покищо, не можу дістатися до горла тих, хто вивів гроші". Отож, можна подумати, що щоб добратися до їхнього "горла", потрібна якась велика сила впливу. Певне- влада. Не можна забувати й про іншу еліту- еліту політичну, до якої народ ставиться, м`яко кажучи, недоброзичливо: "громадяни плюють услід політикам. це- результат нашої загальної демократичної роботи". Отож-загальна демократична робота. Деякі подумають: "може, роботою це можна назвати, а, от, чи можна назвати це демократією?" Справжня демократія - не у плюванні, а - у міцному народовладді. Якщо є у суспільстві демократія, то чого б це плювали люди політикам услід? Може, це вони роблять від безсилля щось змінити і йдуть на останній крок- прокляття? Була б у народу демо-кратія (влада його), вони б скоро впоралися з політиками, що і "вивели гроші", з олігархами, з політичними керівниками, які своєю формою чи формами правління довели народ до проблем, тяжких проблем.

Горе-еліті України треба добре подумати: їй є чого боятися- колишня прем`єр-міністр не жартує: "я їм не пробачу ані копійки. вони мені відкашляють усе, що взяли під час кризи з кожної сім`ї".

Пані ж Савченко звертається до політичної еліти із попередженням: "Народ України не дасть нам сидіти в цих кріслах, якщо ми будемо зраджувати їх. Україна - понад усе, а для нас, що сидять в цьому залі, Україна - вища за життя кожного з нас". Це- надпатріотизм. Це - віра у народ, це- віра у націю, у її силу, гідність і гордість: “Я вірю в свій народ. І я вірю, що у нас дійсно чиста, гідна і славетна нація.”

Пані депутат вдячна була народові за підтримку, за боротьбу за неї.

Цій жінці-пілоту не відомий страх: вона боролася не тільки за себе, але й за інших українців, які сиділи у російських тюрмах: "я не боюся! нас тут багато-українців y російських тюрмах. треба витягнути першого, щоб було легше боротися за кожного".

Якщо ті українці сидять у казематах за Україну, то, певне, їх теж можна причислити до еліти нації. Еліта- це ще й ті, хто - у тилу ворога: "Я знімаю свій портрет з трибуни і заміняю його обличчями хлопців, які будуть дивитися вам у вічі, які сидять в тилу ворога, борються за нашу Україну, щоб кожен раз, виступаючи за трибуною, ви дивилися в очі і розуміли, що не маєте права не витягнути останнього з них".

Це- боротьба за людей, за справедливість, за їхні людські права, за їхню волю, за свободу, за чесність, за людськість і людяність.

Пані Савченко називає Кремль "кривавою тюрмою народів". У цій сумній метафорі - заклик до боротьби за правду, за свободу, волю, якими так часто вихвалялися російські письменники, філософи, діячі колишньої російської "елітарної" культури, що висохла, вицвіла, випарувалася із анексією Криму та початком анти-української війни на сході України.


ДИПЛОМАТІЯ, ОПТИМІЗМ ТА БЕЗПЕКА

Дипломатія вважається особливим мистецтвом міжлюдського спілкування, особливо між країнами, державами, політичними партіями та угрупуваннями. Для дипломатичного спілкування потрібен такт, знання правил поведінки та предмета обговорення, вміння переконати, нахилити на свій бік або спонукати піти на компроміс. На думку пані Клинтон, "частиною дипломатії є різноманітність визначення само-зацікавленості".

Тобто, щоб бути дипломатом та мати хороші результати, слід бути самому зацікавленим у позитивності переговорів, які ще називають перемовинами ( від виразу "перемовитися слівцем", мабуть). Білоруси називають їх "пєрамовами". Гарно- у чехів: "єднані", тобто процес об`єднання чи приєднування. Гарно і по-польськи- "розмови дипльоматичне".

Нажаль, не завжди, переговори чи розмови вдаються. До невдач, певне, особистих і дипломатичних, пані держсекретар ставиться спокійно: "знаєте, у кожного є невдачі у житті, і кожен недотягує у своїх цілях, якими б вони не були. це- частина самого життя і спроб погодитися із самим собою, з тією особою, якою ви є самі". Мабуть, слушна заввага. Ну, і далі- філософський висновок: "є сенс у тому, що коли ти позитивно і оптимістично ставишся до того, що можна зробити, то усе виходить". Треба на усе дивитися позитивно, навіть- на відмову, підступ, критику. Оптимізм і позитивність - запорука досягнення мети, якщо не своєї, то- чужої, яка може бути на руку й тобі самому.

Дипломатія- це ще й витримка, терпеливість. Не дарма пані Тимошенко зауважує: "якщо мова йде про мене, то можу сказати, що на усі їх витівки- у мене нерви з канатів". З цього можна зрозуміти, що є "ми", і- "вони". "Вони" - це суперники. І, щоб там "вони" не вигадували, у пані політика - нерви не здадуть.

Щоб бути дипломатом, треба мати надсилу духа, яка притаманна пані Савченко: "Можу спати по дві години на добу й допомагати наряду ночами чистити туалети, можу бігати, ходити по чотири години стройової по плацу в бушлаті і вушанці. Можу п`ять днів не спати і сім днів не їсти." Мабуть, такого не змогли б не тільки пані Клинтон і пані Тимошенко, але й багато чоловіків. Тут- питання у можливості. Чи прийдеться її реалізувувати? Краще, щоб такого не сталося...Не дай, Боже!

Боягуз не може бути дипломатом. Треба сміливо, але дипломатично вміти пояснити свою позицію, довести свою правоту, але- не наскоками, не- погрозами, не-трусінням томагавками. Над-мужність має, певне, бути відшліфована, як смарагд. Пані Савченко- напрочуд смілива: "Психологічно мені жодного разу не було страшно". Можна, припустити, що страшно може бути не тільки психологічно, а, певне, і- фізично, чи - розумово, чи- ще там якось.

Дипломатам, як я усвідомив із курсу дипломатичного письмового спілкування, якого мені у певний період прийшлося навчати моїх студентів, які вивчали італійську мову у Києві, треба вміти бути надчемними, узагальнююче неконкретними, уміючи сказати конкретне неконкретно, знівелювати проблематичне до дрібниці, а незначне підняти до ступеня надзвичайності. Слід бути оратором. Якщо ви ним не є, то, за порадою пані Клинтон, треба цього навчитися: "якщо ви почуваєте себе незручно при публічних виступах- ніхто на початку не почуває себе зручно, - вам слід навчитися, як почувати себе зручно - вправлятися. попросіть когось із близьких друзів чи членів родини допомогти оцінити вас, або- когось із праці, кому ви довіряєте".

Нажаль, як показала нещодавна політична історія, не завжди ораторство і риторика допомагають. Коли приходиться оговтуватися від поразки, то стає зрозуміло, що риторичні фігури та засоби, інтонації, їх зразки, мелодика, темп, тембр, висота голосу були просто хибними, і освічену та просту публіку не захопили. При поганій риториці, постає прекрасний театр трагіко-паніко- комедії, але, наприкінці, наступає тупувате шокове рoзчарвання: ну, була чудова вистава, але, наприкінці, політичний режисер використав дешеві трюки, які я запримітив у іншій п`єсі, яка пішла на "ура!", але, тут вони були недоречні і низько-пробні.

Дипломатія і співробітництво, як виглядає з висловлювань пані Клинтон, це- процеси, що співіснують. Кажучи про законодавчий процес, який передбачав би готовність іти на компроміси, держсекретар сказала: "я отримала деякі цінні уроки про законодавчий процес, про важливість дво-партійного співробітництва і про мудрість, що полягає у малих кроках задля великої мети". Отож, поступаються не усі, і - не відразу. Навіть знаючи, що ви праві, неправий хоче дати йому час погодитися з його "нeпогоджуваністю", щоб він не дістав відразу "поранення" свого самолюбства, а, ще гірше- меґало-ілюзії величі, надвисокого інтелекту тощо. Ті, що мислять, що їхня книга чи закон усім книгам- книга, чи- усім законам- закон, помиляються. Правильне не приймають, не одразу приймають, бо є велика міра впертості в ідеологічній недорікуватості, неправді, недалекості, переконаності. Не усі знають, правило виконання математичних операцій- спочатку множать, а потім- ділять, спочатку- додають, а потім- віднімають. Спробуйте провести таку аналогію з іншими математичними операціями, і ви зрозумієте ціну дипломатичних поразок.

Дипломатія і політика- вміння бути над-тактовним і над-хитрим, граючи відразу на трьох дошках у шахи. Пані Клинтон слушно і хрестоматійно зауважує: "у кожній країні нині, є політика. вона може бути авторитарною політикою, але політика усе одно є." Ну, слово "політика" має за корінь слово "полі", що значить "багато", мовби, багатонаправленість чи багатовекторність: і хліба треба, і одягу; і телевізор, і комп`ютер потрібні...

Називають це у мене в праці "малтай-таескінґ" -виконання багатьох операцій чи завдань відразу: і- просканувати, і- надрукувати, і- електронного листа написати, і файли (електронні документи) завантажити, і- опис завершених завдань зробити, і- детально описати проведені операції, і- перевірити-проконтролювати...

За висловом пані Тимошенко, мета її у політиці- дуже патріотична: "моєю метою у політиці, з самого початку, було і буде надання шансу Україні нарешті мати стійке підгрунтя у світі, як компетентно-спрможній, незалежній і дійсно європейській державі." Достойна мета. Україну- на рівень Австрії, Швейцарії, Франції. Але меті цій заважають. Хто? Бюрократи: "думаю, що кожен пам`ятає, як певні російські бюрократи працювали проти позиції України; думаю, що важко покинути старі звички". Отож, щоб стати Швейцарією, треба покинути старі та перейняти нові звички, а старих бюрократів перевчити за новими нормами, або найняти нових молодих, у яких старих звичок немає, а нових ще не навчилися.

Політичною метою пані Тимошенко є стати, мабуть, президентом. Політичною метою пані Клинтон було те ж саме. Мета не реалізувалася. Пані Савченко відкрито каже, що, якщо вимагатиме від неї народ стати президентом, вона ним стане. Високі амбіції. Не усі до цього готові, особливо - не усі чоловіки. Чомусь. Може, через скандали? У всіх трьох були певні "негладкості" у їхніх кар`єрах. І, все одно: влада- жіночого роду. І- сила, і- слава, і-пристрасть, і- віра, і- надія...

Небезпеку демократії пані Клинтон бачить не у бюрократії, як пані Тимошенко, а- у цинізмі: "найгірше, що може статися у будь-якій демократії, як і в особистому житті, це стати цинічним щодо майбутнього і загубити надію." Ну, українці надії ніколи не гублять. Надія, як і віра та любов (не плутати із коханням!) - це їхня ментальність. Це- їхній зміст життя: вірять, надіючись, надіються, вірячи; вірять, надіються, люблячи чи ненавидячи.

Є ще одна величезна небезпека- екстремізм. Екстремізм, як усім відомо, це- крайність. Це- різке "ні!" усьому іншому, чужому. Це- загроза людським життям, бо не вміючи довести свою правоту, екстремісти, розлючуються, і використовують лише один вид доказів- насилля. Пані Клинтон має рацію, кажучи: "екстремізм процвітає серед невігластва і злості, залякування і боягуства". Ну, як в українських приказках: "чому ...? - бо ...." . Місця екстремізму не повинно бути ніде.

Незаконність - це страшне явище. Воно загрожує життям багатьох невинних, чесних та совісних громадян. Держсекретар права, кажучи, що "...незаконне розкриття інформації... ставить людські життя під загрозу, загрожує нашій національній безпеці і підриває наші зусилля у співпраці з іншими країнами для вирішення спільних проблем". Це стосується хакерства, викрадення даних виборів тощо. Дивно, що люди "довірили" віртуальному "скарбникові" таємну інформацію, яку, як виявилося, легко викрасти. Отож, немає надійного захисту інформації. То, чи варто її довіряти комп`ютерному вартовому, який може й непочути і непомітити, як прекрасна Муза Інфо буде поцуплена, викрадена... Чи може початися через це друга Троянська війна, коли викрадена буде не прегарна Елена, а довершена Інфо, а полем бою буде не Троя, а Всесвітня Міжсіткова Віртуалія?

І справедливість, і демократія, і прогрес, мають сенс, коли є розумне керівництво, - рече пані Клинтон: "ось що ми називаємо розумним керівництвом: використання усіх засобів і партрерства у досягненні миру і безпеки, нікого не залишаючи на узбіччі, виказуючи шану навіть власним ворогам, намагаючись зрозуміти, як тільки це психологічно можливо, співпереживати їхні задуми і точки зору, допомагаючи визначати проблеми, намічуючи рішення."

Використання усіх засобів у досягненні миру і безпеки, уміння залучити навіть ворогів нації- це справжня дипломатична мудрість, ну, наче та- у байці: усім - за заслугами. Треба вміти зацікавити навіть ворогів, та так, щоб вони грали нашим інтересам на руку. Мудра жінка- нічого не скажеш. Чимось нагадує Марґарет Тетчер, колишню "залізну леді" Британських Земель.

Сила вислову, сталь логіки- і у словах пані Савченко. Вона свою роль бачить у захисті своєї батьківщини, свого народу, свободи та благополуччя українських теренів. Вона дотримується свого обов`язку:"я винна тільки в тому, що захищала свою Батьківщину, свій український народ, якому давала присягу, - свободу і благополуччя своєї землі".

Дипломатія - це оптимізм, направлений на досягнення справедливості і безпеки, які є обов`язком кожного громадянина кожної країни.


МОГУТНІСТь ТА СЛАВА БАТьКІВЩИНИ

Ну, раз ти-політик, то, звісно, що служиш інтересам "полісу", міста і краю, де ти, мешкаєш і живеш, і, немає значення, чи маєш ти на це право, чи не маєш, чи таке за тобою визнається чи- ні. Як кажуть сусідоньки-поляки, "так пан Буґ хцяв".

Кожна із 3-ьох жінок-політиків, історичну академію яких ми зараз авґуруємо, виступає за сильну, могутню та процвітаючу країну, яка була дана їм долею і документально посвідчена як "патрія-батьківщина".

За словами пані Клинтон, Америка- могутня і мала такою й зостатися, бо це- в інтересах усього світу: "немає сумніву, що Америка залишається першою країною в економіці, у військовій силі у світі, і я очікую і розраховую, що вона такою і залишиться, бо, я думаю, що це у наших найкращих інтересах і у найкращих інтересах світу". Думаю, що у світі усі з цим погоджуються.

Країна Свободи не тільки сильна економічно, військово та політично, але ще й дипломатично; можна це довести на прикладах: коли в інтересах країни сказати "ні", то кажуть "ні", навіть, якщо на це ви не згодні. Демо-кратія! Ви вважаєте так, я вважаю інакше- будь ласка, прислухайтеся до слушної думки сильнішого, досвідченішого, довше-працюючого, а свої заперечення ви можете висловлювати, свої вміння та навички застосовувати там, де вони знадобляться іншим- велика країна, багато міст, багато можливостей.

Америка сильна ще й профспілками: вони відстоюють чесність, справедливість, норми та права працівників, хоча й путівки, як колишні "радянські", не розподіляють. Пані Клинтон покладає надії на профспілки, які тут називаються "юніонз", наче "союзами" працівників:

"...я вірю, що ми повинні укріпити профспілки, які є фундаментом сильного середнього класу. домовлятися повинно бути легше колективно. це не тільки чесно, але ще й робить працівників продуктивнішими, зміцнює нашу економіку."

Могутність Америки ще й- у розмаїтті, у різноманітності, у багатстві неоднаковості, у відмінності культур, традицій, звичаїв, які повинні б об`єднувати суспільство заради загального добра: "що нам треба зробити...- це знайти шлях, як радіти з нашої різноманітності і обговорювати наші відмінності без розбивання наших громад на шматки". Ну, якщо вже так американка каже, то- люди, покайтеся!- усім нам треба бути за одно у наших відмінностях.

Пані Тимошенко живе з Україною і, начеб-то- Україною. Вона вважає цю країну важливою: "Україна- життєво-важлива ланка для Європи; наше розташування між Європейським Союзом і Євразією. ми- плавильний котел Католицизму і Православ`я. " Отже, Україна для Європи- це ланка і плавильний котел двох великих християнських Церков. Ланка, як відомо, має об`єднувати. Котел повинен кипіти, а не накипати, даючи, у вірі, довір`я, повагу усіх до усіх, обожнювання людскості і людяності.

Українська політик вважає, що російська політика звикла бачити Україну то "молодшою сестрою", то слабшою та менш "інтелектуальною": "я знаю, що російська політична еліта звикла до того, що Україна страждає від комплексу неповноцінності, але я хочу, щоб це зникло з наших стосунків". Справді, невідомо, чому тоді взагалі треба мати справу з тими, хто в тобі бачить нерівню, не цілком повноцінного, не вагомого. Колишній прем`єр хотіла, щоб відчуття "неповноцінності" зникло із стосунків з Росією. Так, від "меншовартості" слід було звільнитися, мабуть, давно, хоча б тому, що кожен українець знає російську мову, а росіяни українську- ні. Якщо "ім нє нада", то чому нам треба?

Пані Савченко, маючи закономірну образу на Росію, живе і дихає Україною, як, видається з її цитат, але про росіян не є, загалом, поганої думки: “Я ніколи не скажу, що росіяни погані. Я не кажу про таких брехливих і продажних, як слідство та суд. Але зрозумійте: немає поганого народу, є погані люди". Отож, слід нам боятися поганих людей, а не якогось народу. ( - подання джерела за вимогою П.І.В.)



ПРОГРЕС У ЖІНОЧОМУ РОЗУМІННІ


Пані Клинтон, як колишня претендентка на посаду президента, не раз зачіпала питання прогресу. Вона - за використання екологічно чистої енергії: "я- єдиний кандидат, у якого є чіткий курс про те, як привнести економічну можливість при використанні чистої, відновлюваної енергії, як ключової вимоги розвитку, у країну, що використовує вугілля, - ми збираємося вивести із бізнесу багато шахтарів і вугільних компаній". Не судилося. Чи то дипломатії забракло, чи - риторики, чи забагато зайвого сказала, - не стала президентом. Однак, ідея- чудова. Політик- за вміле використання Інтернету: "нині, у використанні- 4 мільйони стільникових телефонів. багато з них - у руках продавців ринків, водіїв-рікш і інших, які історично не мали доступу до освіти і можливостей. інформативні сітки стали великим вирівнювачем, і нам слід разом використовувати їх, щоб допомагати людям вибиратися з бідності і звільнити їх від нестатків”. Яким це чином вдастся зробити, важко сказати, бо послуги на "сервіс вирівнювача", в середньому, - $50 США. Але, можливо, малося на увазі запровадити 10-хвилинні телефонні безкоштовні курси, що надають певні повноваження ("креденшелз"), і людина отримала б освіту, а, потім- і кращу працю, і звільнилася б від бідності та нестатків.

Не забула про освіту пані Гіларі: "не залишаймо освітнього вакууму, який готові заповнити релігійні екстремісти, які ідуть у сім`ї, які не мають іншого вибору; ім пропонують їжу, житло і певну освіту. якщо ми готові іти у бій з екстремізмом, тоді, ми повинні просвічувати тих же самих дітей". Вона - права. Ставлення до інших культур, мов, традицій, реліґій, ба- навіть- рас, закріплюється у сімейному колі. Слід навчати дітей толерантності, лояльності та взаємоповаги. Реліґія, яка ставить під загрозу життя, чи готова його знищити- це екстремізм, це- тероризм. Потрібна людяна, доступна, серйозна, потрібна для життя освіта, яка б ставила за мету виховання особистості, а не підготовку до тестів і високі показники на тих тестах. Не слід вимірювати справжній успіх відсотками чи алфавітною шкалою. Мірилом має бути людяність, радість набуття знань та навичок, доброзичливість, повага, чесність та творче освоєння потрібного для подальшого життя.

Зараз, видається, усі- фахівці освіти, педагогіки, викладання, навчання та тренування. Усі можуть вказувати педагогам, де, що, як, коли, чому. Але, коли виникає проблема з вихованням чи навчанням, то усі "громадські" навчителі дружно тицяють пальцем на вчителя, хоча вони, насправді, і винні, що не дали фахівцеві робити свою справу, так як належиться. Телебачення, відео-ігри спотворюють світосприймання не тільки дітей, але й дорослих, вводячи їх в оману целофанно-віртуального світу: замінник реальності - подано, керуймо!


ТРОХИ ОСОБИСТОГО ТА ЛЮДСьКОГО

Сила політика- не тільки у красномовстві, дотепності, логіці, але, перш-за-все, у- людяності. Усі три жінки-політики- люди, людські особи та особистості.

Пані Клинтон- жінка заміжня, то й вона знає добре про проблеми подружжя. Вона вважає, що у подружньому житті важлива чесність та відповідальність: "...я думаю, що у подружньому житті, кожен повинен бути чесним і запитати себе самого: "яка моя роль? якою є моя відповідальність?" - Згода. Про справжню любов пані держсекретар каже, що "хто любить, не йде. він допомагає іншій людині". Згода - і з цим. Ну, і, звичайно, хто любить не ображає іншого. - Заперечити не можна. Пані Клинтон вдячна долі, що у неї такий партнер, який її з ентузіазмом підтримує: "я відчуваю на собі благословення, бо маю партнера у житті, який мене підтримує, хто відчуває ентузіазм до того, що я хочу зробити, хто був чудовим батьком і хто буде неймовірно добрим дідусем". - Рідкісний талан, без егоїзму. Просто захоплює. Пані політик - людина реальних поглядів на життя: "кожен має у своїй родині певні проблеми". І, вона має рацію. Та й натяк хороший: не "переживайте за проблеми іншої сім`ї, у вас є свої власні". Щодо приватного життя пані Клинтон вірить у конфіденційність подружнього життя:

"я вірю у зону конфiденційності приватного життя".

Пані Гіларі зізнається у своїй найгіршій рисі характеру, як на неї: "ймовірно, що моєю найгіршою якістю є те, що я дуже пристрасно відношуся до того, що на мою думку є правильним." Вона вболіває за те, що є раціональним, логічним й моральним.

Чи є у неї таємниці? Є. Вона їх оприлюднила: "мої два секрети як залишатися здоровим: мити руки повсякчас, а, якщо, не має такої можливості, використовувати "П`юрель" чи інший дезинфікуючий засіб. а, інший секрет- це пекучий перець. я споживаю багато перцю. за певних причин, я почала робити це у 1992 році- клянусь, це допомагає". Отож, усі, хто хоче бути здоровими, має: 1. повсякчас мити руки/користуватися дизинфекаційним засобом для рук; 2. їсти пекучий перець. Від мене, як від фахівця першої медичної допомоги- порадьтеся спочатку з вашим лікарем.

Мораль пані Клинтон, напрочуд, тонка: "у Біблії розповідають, що Ісуса запитали, скільки разів можна пробачати, і Він сказав- 70 разів по 7. отож, я хочу, щоб ви знали, що я веду записи". Певне, це- жарт чи стилістичний засіб перебільшення. Якщо ж ви справді ведете подібні засоби, будь ласка, звертайтеся до лікаря, який би вам порекомендував, як не вбивати на це часу і розслабитися.

Які ж такі таємниці у пані Тимошенко? Вона ніколи не скаржиться, ну, справді, як мій сусід Ентоні, що каже: "не можу скаржитися", додаючи, що у нього- кожен день - Різдво. Вислів пані Юлії: "я ніколи не скаржуся. я вибрала шлях боротьби з українською олігархією у

1996 році, і за це я заплатила своєю свободою, свободою мого чоловіка, мого батька і моїх близьких друзів." Це викликає повагу: скарга- це трата часу. Навряд, чи вона допоможе. Вас просто звинуватять у тому, що ви постійно скаржетеся при тому, що "могло бути і гірше" і "що ми намагаємося бути кращими", незважаючи на те, чи правда це чи ні. Краще діяти і не кидати нечесним звинувачення чи писати листи, які, як казала колись пані Мавґося, "жуцайон до коша", тобто- у найближчий смітник.

Пані прем`єр вміє, як і пані держсекретар, по-політичному жартувати: "я знаю, що мною в Росії лякають навіть маленьких дітей". Зрозуміло, що з українців чорна російська пропаганда зробила таких "монстрів", що вони постають усі як люди з поголеними головами, з оселедцем, із шаблюками у зубах, та ще й "па-нашему нє ґаварят".

Яка ж особистість пані Савченко?

Вона - людина військова, яка вміє відстоювати свої права і бути вдячною. У неї особлива любов: любов до неба- "Скільки себе пам`ятаю, мені завжди подобалася висота і швидкість. У мене таке відчуття, що я любила небо завжди, вперше близько побачила його ще чотирирічною дівчинкою. Назавжди запам`ятала хмари, схожі на бархани". Це- поетична та серйозна любов до неба. У пані Надії - золоті руки, вона любить освоювати нове: "Я вмію робити всю жіночу і всю чоловічу роботу. Люблю освоювати нові ремесла. Вчитися, освоювати все нове – моє хобі". Спpавді, дуже прогресивна постать, молода духом. За її словами, щастя - це праця: “Я вважаю, що щаслива та людина, яка вмирає на своїй роботі, яку вона любить.” Вона, насправді, права: робота, яка приносить задоволення, ощасливлює людину, робить її більш продуктивною, розкриває талант. Цікавим є її висловлювання про армію: “Коли в армії немає зовнішніх ворогів, вона воює сама з собою.” У цій цитаті- щось наполеонівське, серйозне, сміливе.

Пані Савченко не планує мати дітей: “Я знаю: якщо матиму дітей, у мене забракне здоров`я стати льотчиком. А якщо буду льотчиком, то в мене не буде здоров`я народити дітей. Гадаю, якщо не народжу, демографічна криза Україні не загрожує.”

Як уже згадувалося, пані пілот - дуже витривала людина, добре тренована. Жодній, ні пані Клинтон, ні пані Тимошенко з нею у цьому не зрівнятися.

Як уже зазначалося, пані Савченко любить освоювати нове і навчатися. Вона- також за прогрес і освіту.

Цікаві та конкретні завдання перед українською педагогікою ставить пані Тимошенко. Завдання політичні: "вітчизняній педагогіці треба впродовж 10 років створити нову людину, яка буде фізично неспроможня терпіти корупцію і несправедливість". Так якось перекликається із "створенням" "новоґо чєлавєка" у минулому. Спливає несенітна думка: "а, не можна, просто такe "щеплення" придумати? От зробити його усім, і ніхто ніколи не буде корумпованим чи несправедливим.


(з багатомовних джерел)

переклади і редагування- Івана Петришина

25.12.2017 Поезії / Колядка
Іспанська Колядка" Ріу-ріу-чіу" (Колядки. carols. canto natalizi.) / Колядка | Іван Петришин
Попередня публікація: 11.12.2017 Поезії / Речитатив
Шаманська Поезія Корінних Американців (ДУХОВНА ПОЕЗІЯ ЯЗИЧЕСьКИХ КУЛьТУР) / Речитатив | Іван Петришин
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.02.2017 © Брама / Політика та суспільство
Революція чи еволюція?
28.12.2016 © роман-мтт / Політика та суспільство
Країна-навпаки
18.09.2014 © Тетяна Ільніцька / Мова та література
Тези до конференції
01.07.2014 © ГАННА КОНАЗЮК / Політика та суспільство
Путлеролюбцям
04.02.2014 © Тетяна Ільніцька / Політика та суспільство
ПОЛЮС ЗЛА
Політика та суспільство Про минуле
19.12.2017
З Історії Переконань Політичного Жіноцтва (пані Клинтон,Тимошенко,Савченко)
05.12.2017
Пісні Сильних (ПОДЯКА КОРІННИМ ЖИТЕЛЯМ АМЕРИКИ)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1
Переглядів: 191  Коментарів:
Тематика: Публіцистика, Політика та суспільство
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
22.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: СРСР та Японія уклали перемир`я (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Битва за Чангкуфенг: бої на кордоні між СРСР та Японією (серпень 1938)
21.07.2018 © Суворий
Біглий радянський генерал про близьку війну на Далекому Сході (серпень 1938)
20.07.2018 © Суворий
Стосунки Берлін-Варшава: від поганих до кращих і навпаки (серпень 1938)
19.07.2018 © Суворий
Лист митропол. Шептицького про переслідування православних українців польським урядом (липень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.01.2011 © Михайло Трайста
24.07.2012 © Каранда Галина
11.12.2012 © Каранда Галина
02.03.2012 © Таїсія
30.01.2014 © Іда Морлен
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди