Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
07.01.2018 15:08Роман
 
Атланти
00000
Без обмежень
© Гаврищук Галина

Атланти

24.
Гаврищук Галина
Опубліковано 07.01.2018 / 44598

Гіра зчитувала інформацію з минулого Атлантиди, бо відчувала цей простір. Вона підключалась до Ліни, в тілі якої була наша душа. На той час їй було сорок п’ять років.

Онук Церіона – Марк, досягнув вісімнадцятирічного віку. Він обожнював свого батька Знича і дядька Квіна, якому вже було п’ятдесят три роки. Цей старший воїн належав до тих, хто не старів і все ще мав доступ до вищих знань. Тепер він передавав наступним поколінням теоретичні знання, бо молоді бійці не могли більше ні парити над землею, ні зливатися з простором та видозмінювати видимий образ. Відтворення цих можливостей ставало завданням цілого життєвого розвитку.

Знич так і не відійшов від втрати Еліни, але з допомогою наставника Квіна зміг трансформувати свій біль у співчуття до тих, хто захворів гнівом. Він жив не помстою, а подякою за те, що йому випало пережити часи щирого кохання. Тепер його повсякчасною ціллю в житті було виховати свого любимого сина в чистоті помислів та захистити родину від тої частини їхніх братів, що були інфіковані.

Найголовнішою рисою нових воїнів було благородство без злого слова та нарікань. Вони вчились користуватись мечами, виготовленими з міцної сталі, запозиченої у велетнів. Створено нові техніки боротьби, які потребували довгих тренувань та зусиль фізичного тіла. Принципи обертання навколо своєї осі продовжували бути головним елементом захисту. Це було щось подібне на наш український гопак – танець в присядку з розставленими в сторону руками. Бійці тримали в двох руках легкі шаблі, перескакували з ноги на ногу і вчились повертатись з такою швидкістю, щоб здалека це виглядало як дзига. Для цього використовувалась енергія землі на неба. Духом вони зливалися з простором та уявляли себе між двома енергетичними потоками – знизу та зверху. Людина не підготовлена, яка залишалась би розумом в людському тілі, − цього зробити не могла. Їхня свідомість в яві була зверху, а тіло наче віддавалось силі землі. І головним принципом такої боротьби було не вбити ворога, а вивести його фізичне тіло з ладу, тобто тільки поранити м`язи, а не важливі внутрішні органи, голову чи кістки. Один воїн міг відбити атаку тисяч розлючених нападників, він не втомлювався, бо енергію для них генерувала Земля. Пізніше прийоми такої боротьби перейняли характерники. Третя їхня оболонка, яка відповідає за єдність з Землею, також зливалася з безмежною енергією. Цього навчали хлопчиків з восьми років. Древні жреці записали ці техніки у книзі людського спадку. Інформація, навіть якщо книга схована, існує в нашому просторі. І ті люди, які очистили свій дух, могли витягнути її із свого серця, що було вже єдиною матерією з всесвітом. Серед людей всіх пізніших епох завжди були і будуть провідники всієї інформації, яка була в історії нашої Землі та космосу. Тільки, коли люди навколо у глибокому сні, сліпі та глухі до невідомого, одержимі страхом чи обмежуючими сприйняття бездумними віруваннями та заборонами пізнань, то ці мудреці просто мовчать. Пере дадуть інформацію силою думки своєї пізніше – наступним поколінням, чи ще наступним, чи просто залишать в мовчанні. Її перехопить новий мудрець який досягнув рівноваги, і буде мовчати про все це далі… Ніщо не пропало, такого нема. Проблема завжди залишалась одною – не вмінням питатись та відчувати беззвучні слова всередині.

Декілька місяців після смерті Еліни (чотирнадцять років тому) між воїнами Церіона, одержимими жадобою наживи, та родиною Знича і Квіна відбулась битва. Тоді Знич кипів ненавистю від горя і став інфікованим. Йому вдалось зібрати навколо себе сотню тих, хто його підтримував. Всі намагання Квіна втихомирити лють Знича не були почуті. Тоді сім старійшин роду придумали план для очистки свідомості своїх братів. Вони вступили в бій разом з воїнами, які хотіли знищити армію Церіона. В рядах ворогів було біля пів тисячі воїнів. В тій битві старі наставники вперше використали принцип дзиґи. В результаті все вороже військо було тільки поранене і захвачено в полон. Далі відбулась церемонія повернення світогляду колишніх атлантів.

Відродження відбувалась на гірському плато. Разом з полоненими в колі сиділи воїни, які брали участь у битві, − їх також потрібно було очистити від надлишкового гніву, яким деякі заразились під час схватки з ворогом.

Поранених полонених перев’язали та оточили турботою без люті, − вони все ще були частиною людського тіла. Старійшини розуміли, що протистояння між жителями Землі потрібно зупинити і не тягнути в майбутнє помилки несвідомих братів. Для цього і відбувалась очистка від чужого мислення. Експеримент відбувався вперше в історії людства і позитивний результат залежав від віри у це старійшин та світлих жреців, які з`явились в магічному колі перед початком дійства.

В центрі людського кола палала ватра. Старійшини підсипали туди пахучі трави на кшталт коноплі. Воїни увійшли в медитативний стан. Наразі всяка агресія зникла, свідомість відключилась від їхніх тіл. По чотири сторони живого кола (уявний хрест) стояли музичні інструменти на подобі арф, тільки ширші в три рази та трохи вищі. Біля них було по дві жінки, які по черзі проводили руками по струнах. Низькі та високі тональності постійно змінювали силу звучання. Гори навколо відповідали ехом…

Атланти колись подорожували космосом і знали, що Сонце та планети дихають музикою, гармонійними звуками. Від зовнішніх шарів атмосфери Сонця відходять величезні магнітні кільця, які вібрують як струни на музичному інструменті. Людське вухо обмежене сприйняттям частот навколишнього світу, але дух не має границь у відчуттях. Хоча, астрономи Шеффілдського університету перевели візуальну вібрацію Сонця в звуки. Потім пропорційно збільшили частоту до тієї, яка зрозуміла слухові і почули звучання струн низького тембру, а часом і духовий інструмент. Значить, слухаючи музичний інструмент ми під’єднуємось до чистої життєдайної енергії. Інструменти створюють електоромагнітні хвилі, які заставляють коливатись повітря. Ці коливання і чує вухо. Яке досконале тіло наше! Шкода, що нам не відомі всі його функції…

Над магічним колом з воїнами утворився своєрідний невидимий ковпак. Воїни з такими самими знаннями, як у Квіна змінили зовнішній видимий простір. Тепер навколо не було нічого – тільки безмежний небокрай з світло-салатовим сяйвом. Так, як на сьомому небі. І спокій… Так, неначе ти вдома, тебе просто люблять і раді твоїй присутності… А ще – більше нема земних помилок і турбот, ані жалю, ані бажань. І звуки – то хор, то оркестр, часом одинокий варган… Мені чулась «Тиха мелодія» Рахманінова. Всередині − благісна радість. Початок і вічність.

Жреці стояли навколо палаючої ватри і проговорювали нову програму. Слова зливалися із звуками струн і утворювали спільну ментальну сферу, яка об’єднувала всіх присутніх. Тепер серця воїнів бились в такт і не було чужих та своїх – всі одне тіло. Звучали струни низького тембру з затихаючим ефектом, як варган. Так говорить Сонце. Чужі думки знищено. Паразити були спалені чистими енергіями. В усіх поранених затягнулись рани, − це був вірний знак повернення. Військо чистих збільшилось на кількість колишніх полонених.

Церіон був розлючений. Він очікував на вимирання колишніх сильних атлантів і поступовий занепад людства, але зовсім не сподівався такого швидкого зцілення інфікованих. Якщо відправити нових солдатів, то і ті не повернуться. Прийдеться самому вмішуватись. У нього є енергії, які він може видозмінити на ядерну зброю… Але… Ким буде керувати потім? Треба знайти сховища для рабів спочатку, а потім спепелити тих горденів… Чи ще чекати? Правду казала Мати, що вони не мають границь кмітливості… Знайдуть лаз.

Церіон якось заглядав у майбутнє. Ці земні діти будуть ще жорстокіші, ніж він. Шкода. Хотілось бути царем над богами, а вийшло так, що володіє нікчемами. І там богами керувати не можливо, бо їм байдужі чужі провокації та думки, то ж не вразливі та далі горді. А ті, хто не знає себе, стали бездумними ляльками і втратили бажання звільнити свій дух з обіймів нав`язаних чужих думок. І жорстокість… Стали самі вигадувати такі гидоти, що йому б ніколи не прийшло в голову. Ще й винуватять його ж. О це вже занадто. У кожного є вибір – звільнитися від звіря чи жити з його думками. Адже, у всіх залишилися знання всередині. І якщо деякі вміють читати їх, то можуть всі…

Підземні сховища готували по обидві сторони. Час пекельного вогню наближався…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
14.12.2017 Проза / Роман
Атланти (23.)
13.01.2018 Проза / Оповідання
Хто ти?
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
19.01.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Як побігати в Дубаї-2
18.01.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Як побігати в Дубаї
16.01.2018 © Маріанна / Мініатюра
Весна
14.01.2018 © Липа Ольга - Душа Українки / Нарис
Західна окраїна Хомса. Горизонт. Традиції поховання
13.01.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Мандрівочка пахне...
Роман
12.01.2018 © роман-мтт
Зомбі-прасвітлєніє (економікс)
07.01.2018
Атланти (24.)
04.12.2017
Атланти (22.)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 24  Коментарів:
Тематика: Проза, Роман
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +116
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +184
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +162
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +100
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
10.07.2013 © Іміз
20.01.2011 © Михайло Трайста
16.10.2012 © Істерична Бруталка
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди