09.01.2018 15:20
Без обмежень
69 views
Rating 5 | 1 users
 © Соломія Михайленко

Навіяне весною

Дрімає. Дрімає під вечір притомилось. Моє улюблене місто. Місто золотих людей. Моє велике безкрає море теплих вечорів.

По його просторах ширяють повітряні кулі з веселими усміхненими людьми. У когось уже є власні крила, у когось вони штучні. У когось їх нема. А хтось і не мріє про них.

А у мене крила великі. Але неслухняні. Вони несуть мене в різні боки, а іноді і взагалі відмовляються працювати. Примхливі. Я примхлива дивна людина у дивному місті на повітряній кулі.

Інше моє місто там, за мостом. Воно чекає на мене і кличе. І я його чую і йду на його поклик. Повільно, але здається впевнено. Там за великим срібним озером мене чекає інший світ, інша я. Я його люблю, але не знаю, коли туди дістанусь. Там море облизує суху землю, там у спеку п’ють гарячу каву, там по дахах низеньких будиночків стрибають смугасті гнучкі коти. Там у прадавніх лісах мене чекає вітер, настояний на травах.

Третє моє місто далеко звідси. Там завжди тепло і багато польових доріг. Там маленька залізнична станція і багато квітів. Там зранку у булочній читають свіжу газету і п’ють каву, а потім ідуть до крамниці за молоком. Там у парку ростуть троянди і грає живий оркестр.

А ще у світі є місце, де заховані частинки мене. І вони завжди кличуть до себе. Вони хочуть, щоб я розчинилась. Щоб кинула все і йшла туди, де пахне землею і дощем, і димом, і смаженою картоплею. Туди, де співає півень і голосно на всю оселю, здається, ще й досі цокає сірий годинник.

І цей будинок, оштукатурений білим, завжди буде зі мною, куди б я не пішла. Він ввижатиметься мені в усіх моїх містах і містечках.

А посеред людної вулиці мого великого міста часто виростатиме прадавній ліс, до мудрої тиші якого дослухалися наші предки. Ліс-невидимка справді живе серед заклопотаних міських острівців. Від подихів вітру можна почути, як тихо гойдається листя давно уже неіснуючих дерев. Древній ліс пошматували ріки наводнених автомобілями доріг і розчавили сірі брили вуликів з сотнями людей-бджіл. А він і досі стоїть і усміхається, і створює навколо себе дрімотну тишу, яку можливо чують і вони, коли виходять закурити на свої діряві балкони. 

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Мініатюра, Для дорослих (18+), Про місто

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Дощ / Нарис | Соломія Михайленко». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Там теж текла вода / Мініатюра | Соломія Михайленко». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Соломія Михайленко.


Мій рейтинг: 1

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.01.2018 16:01  Тетяна Ільніцька => © 

Я в захопленні від Вашої прози))))
Авторці браво! 

Публікації автора Соломія Михайленко

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо