13.01.2018 21:43
для всіх
235
    
  8 | 8  
 © Двірний Сергій

Світло

Взяла до рук ручку, розправила на коліні аркуш і старанно вивела:

«Не забудь заплатити за світло

На мить замислилася і дописала:

«Бо, мене вже не буде…»

Й знов не змогла втримати сльози…


Відклала вбік ручку, відкинувшись на лікарняну подушку, потупилася у ще голе дерево за вікном.

Уявила як цупкі квітневі бруньки розпустяться тендітними листочками… клейкими, ясно-зеленими.

Як услід за справжнім весняним теплом рясно вкриються білосніжним цвітом... пахучим до сп’яніння.

Як за квітнем прийде травень, нарядившись у сережки густочервоних, мов краплини крові, ягід.

Уявила як цього не побачить, не почує, не вдихне на повні груди…


Як охолоне і задерев’яніє, мов оця квітнева вишня…

Як помиють, одягнуть у наготоване нею вбрання, покладуть у свіжотесану домовину.

Як тужливо і не в лад заграє похоронний марш сільський оркестрик.

Як у відкритому кузові повільно провезуть через все село на цвинтар.

Опустять в крихку темінь могили… на віки вічні.


Скоро вона помре…

Може, протягне ще два-три дні… може, навіть, і тиждень.

Але квітня вже не переступить.

Не добуде до кінця цю весну, не зустріне літо, осінь, зиму...

І за світло не заплатить… ніколи.


Чи боялася вона смерті? Вже ні.

Чи шкодувала, що не встигла чогось зробити? Аніскілечки.

Чи хотіла б іще пожити? Так.

Просто купатися у світлі… з дня у день…

Віддавши за це всі земні і небесні багатства.


А, через три дні, над її могилою, під зажуреними поглядами чоловіка і трьох неповнолітніх дітей, яскравим блиском металу платили за світло вправні лопати гробокопачів.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 18.01.2018 11:34  Світлана Рачинська => © 

слова заціпеніли... твір назавжди в улюбленому

 15.01.2018 09:24  Тетяна Белімова => © 

Ви знаєте, пане Серію, Ваш твір справив дуже глибоке враження. Засмутив неймовірно, бо не кожного дня замислюєшся над завершенням буття, і не кожного дня чуєш про ранню смерть.
Дуже і дуже влучна назва, як і загалом метафора світла, білого світу, у якому ми всі існуємо лише до певного часу.
Не кожен із тих, хто займається творчістю, здатен написати такий твір. Далеко не кожен посміє і зуміє доторкнутися до цієї теми.
Не забуду Ваших слів ніколи.

 13.01.2018 23:07  Ольга Моцебекер => © 

Сильно передано. Але так гірко...Та то життя з його сюжетами. Хоча те "не забудь заплатити за світло", - то вже ваша майстерна фішка, й чіпляє.

 13.01.2018 21:47  Каранда Галина => © 

Моторошно... сильно до болю...
А чому ця і попередня ваша публікації в розділі "вірш"?