У ванні- скорпіон і гусінь
натхненість віршем пана Серґобезжалісно вбиває жалом
-скорпіон вбивати мусить
безкрилу гусінь.
не- метелик!
він вихилив отрути келих,
отруту заштовхнув у жало,
хвостом прицмокнув:
щось- замало!
вжалю- змахне крилами гусінь,
не можу не вжалити. мусив,
бо так інстинкт йому велів...
він сам ледь також не зомлів,
але вжалить гусінь зумів!
ужалена. лежить, і -все,
ось, що любові шал несе-
Джульєта- гусінь, наче спить,
Ромео-скорпіон на мить
принишк, бо не спитав, чи можна,
але- запізно: гусінь кожна
снує кокон, аби злетіти в небо,
а скорпіонові балету, ні- не треба!
тепер, він- задоволений: вжалив.
мастак він- невеликий,
він не знав творити див...
невже не дихає Джульєта?
завмерло серце скорпіона і поета:
померти - разом! ужалю й себе,
бо я нещадно, гусене, кохав тебе!
вжалив- і думкою злетів в блакить...
оговталася гусінь, і, умить, -
побачила, що скорпіон не дише...
-ой, лишенько! метелики, - скоріше!
швидка метеликів і коників- вже тут.
запхали скорпіона в кут,
і, ну-ж бо дихання йому робити...
-ніжніше! що, ви хочете його убити?
- та ж він не дише: відлетів увись...
нічого: з ним зустрінетесь колись...
- колись?- аж звискнула пухнаста гусінь.
ой! щось болить мене у вусі!
- у вусі? дивна! в тебе крила виростають.
іди- літай до нового врожаю.
- о! як красиво!- вже метелик- гусінь!
уже літає поміж гарних квітів.
- а, скорпіон? - шле з вишини привіти.
віджалив.
з жалю сам себе ужалив.
напевне, що кохав гусінь замало.
така історія романтиків пропала...
від`їхала швидка. не відтруїли.
змахнули крильцями і відлетіли.
за мить, очухався і скорпіон:
щось м`яли, м`яли панцир мій зелений,
та гусінь мотилем стала б й без мене...
добре, що вже усі забралися від мене...
та, глянь! а, що то там таке зелене?
ше одна гусінь! час - шляхтичем буть знову!
а-ну заведу з зеленявкою розмову.
Іван Петришин
CША, 17.01.2018