Доторкнись до моєї душі дуже ніжно,
Щоб не стало нам згодом ні гірко, ні смішно.
Як узимку незайманий сніг
Обережно торкається ніг.
Доторкнись до моєї долоні легенько.
Обійми, заколисуй мене потихеньку.
Так, як теплого променя блиск
Ледь помітно погойдує лист.
До волосся мого доторкнись, як до зливи.
До небесних очей, пелюстково – вразливих,
Як до мрії торкається день,
Що до мене тебе приведе.
Шепочи мені так, як шепочуться квіти,
Оксамитові трави і яблуні віти,
Як кришталь молодого струмка
Все питає, де річка стрімка.
Розбуди мене зранку, мій любий, цілунком
Вуст знайомих, жагучих і лагідних трунком.
Так, як будять світанки бузку
Солов’я у веснянім садку.
Неповторне кохання триватиме доти,
Доки ніжним душі до душі буде дотик.
Тож бери у жаданий полон,
Як росинку троянди бутон.
Дрогобич, 2006?
