08.02.2018 15:51
Без обмежень
203 views
Rating 5 | 1 users
 © Суворий

Вони хотіли волі

Вольф Дітріх Гайке

книга про українську дивізію СС "Галичина"

На даний час усе прогресивне людство засудило політику Адольфа Гітлера і всю націонал-соціалістичну ідеологію. Вирок історії та Нюрнберзького трибуналу високопоставленим ідеологам, поставив крапку на нацизмі/фашизмі назавжди. Втім у серпні 1939 року, коли усе найцікавіше лише починалося, засудження було не таким всезагальним. І навіть більше: кількість потенційних поплічників зростала. Від того, окремі держави та нації шукали нові можливості в новому світовому порядку, що народжувався на очах. Не стояли осторонь цих процесів і українці.

Як би сумно це не виглядало, але чи не єдиним послідовним противником Гітлера була Великобританія, яку від сумної долі окупованих європейських союзників врятував Ла-Манш. Не дивлячись на спроби Чемберлена привезти мир на рідну землю, що все ще не оговталась від жахливих втрат Першої світової, Англія беззастережно оголосила війну Німеччині, коли Вермахт розпочав напад на Польщу. Час політичних та дипломатичних перемог фюрера закінчився, відтепер все вирішували гармати.

Але, що для великих наддержав чи імперій честь та можливість довести свою велич ще раз, для малих - лихо. Кожен викручувався, як міг. Анексована Чехословаччина залишалась промислових центром Німеччини практично до останніх днів війни, відмітившись лише гучним вбивством Ріхарда Гейдріха руками засланих зовні шпигунів. Румунія, Угорщина, Болгарія чи та ж Франція обрали лояльність і увійшли в альянс з Німеччиною. Іспанія дотримувалась нейралітету, відправляючи потроху ешелони добровольців на східний фронт. Польща розкололась на дві, прозахідніша з яких мріяла зупинити більшовиків на своєму кордоні. Фінляндія мужньо противилась Сталіну і поплатилась частиною суверенної території, щоб потім підтримати Гітлера та відвоювати все назад. Прибалтика опору не чинила взагалі аж поки ризики повторного поневолення комуністами не змусили їх до формування власних східноєвропейських підрозділів "Ваффен-СС". Світ розпадався на великих гравців (Великобританія, Німеччина, Японія, США, СРСР) та купки їх сателітів. Розпочалися розбірки, де усі гамселили усіх, а всякий дріб`язок перебігав від одних до інших в залежності від ситуації. І більшості менше всього хотілося думати про фашизм, як абсолютне зло. Тим більше, що Європа та світ до цього боялись іншого зла: радянського більшовизму.

Українська дивізія "Галичина" постала з багатьох причин. І з любов`ю до Гітлера та нацизму це не мало жодного відношення.

Виділимо найважливіші фактори:

  1. Галичина була віднесена до окремої адміністративної одиниці з центром у Львові 1 серпня 1941 року, так званий дискрипт, що очолював губернатор О.Вехтер. Історичні зв`язки з Австро-Угорщиною відіграли пом`якшуючу роль в ставленні до українців галицького походження. Вони не зазнавали таких принижень та нелюдського ставлення з боку окупантів, як жителі Рейскомісаріату Україна з центром в Рівному. Натомність діяльність більшовиків за короткий час окупації врізалась населенню глибоко і надовго. Галичина проіснувала до 1943 році у відносному комфорті, коли під впливом поразок під Сталінградом та Північній Африці переляканий Гітлер почав повільно давати задню в питанні окупованих територій. Відчуваючи брак живої сили, підлеглі Гіммлера розпочали створення національних підрозділів в складі військ "Ваффен-СС": російські (власівці), литовські, латвійські, естонські та інші.
  2. Зміна риторики була спрямована на виживання: від політики захоплення життєвого простору відбувся перехід до побудови моделі нової та єдиної Європи, що мала захищатися від більшовицької навали зі Сходу. Ще за рік навіть у більшості німців розвіялись усі ілюзії щодо фюрера.
  3. Процес вербування галичан в ряди "Ваффен-СС" розпочався ще до заснування дивізії. Де-факто було краще це впорядкувати, згуртувавши українців, як єдине ціле.
  4. Неминуча поразка Рейху була зрозуміла більшості офіцерів німецького Генштабу. Від того, натхненні цим наперед визначеним майбутнім, провідники на Галичині прагнули мати регулярні армію, яка відповідала б передовим досягненням сучасної військової науки. А хто, як не німці, були на той час на передовій її розвитку. Правильно тренована і сконфігуроване військо мало переваги над повстанськими партизанськими загонами та більше відповідала вимогам майбутнього державотворення.
  5. Стратегічно покладалися сподівання на сили Західного альянсу, що мали втрутитися у війну на Балканах. Саме цю концепцію довгий час відстоював Черчіль, що боявся вторгнення Сталіна в підбрюшшя Європи, але Рузвельт його не підтримав. Європа на довгий час втратила свою цілісність, безпеку та свободу. Від того одною з приципових умов дивізії СС "Галичина" було воювати лише на східному фронті проти більшовиків.
  6. Наявність військової формації дозволяло більш ефективно захищати місцеве населення від різного роду експромтів з боку місцевої влади та Берліну. До прикладу, боротися з примусовою відправкою молоді до Німеччини. Це все можна було здійснювати шляхом отримання українцями керівних посад в адміністрації краю.

Спираючись на вище сказане, професор Володимир Кубійович, очільник Українського Центрального Комітету (УЦК) ініціював (а губернатор Вехтер його підтримав) прохання щодо створення дивізії військ СС «Галичина» з українським складом та під німецьким керівництвом. Було отримано особисту згоду очільника СС рейхсфюрера Гімлера з зауваженням щодо заборони використання в назві слова "Україна". Стратегічний розрахунок німців з інтересом українців не мав нічого спільного, але тактичні завдання були однакові. Створення прототипу майбутньої української армії схвалив митрополит Андрей Шептицький.

Автор книги "Вони хотіли волі" Вольф Дітріх Гайке прибув в 14 Division Grenadiere der Waffen-SS «Galizien» на початку 1944 року і не був присутній її заснуванні та первинному вишколі з весни 1943. Втім, судячи з тексту, глибоко занурився не лише в військове планування, але й усю українську тогочасну проблематику. Ключовими проблемами дивізії було немало: маючи десятки тисяч бажаючих взяти до рук зброю, практично повністю був відсутній сучасний боєздатний особовий склад. Для організації діяльності залучався старшинський німецький склад не дуже високої якості, бо вже в той час відчувався брак вільних кваліфікованих кадрів. Багато з німців представляли не вермахт, а різноманітні поліційні сили. Зокрема командуючий дивізією генерал Фрайтаг теж був з цих структур, що створило багато проблем в купі з його специфічним характером та тотальній недовірі до українців.

Гайке увесь час залишася важливою дійовою особою, котра керувала діями дивізії СС "Галичина" і координував їхні дії з іншими німецькими підрозділами. На його очах розвивалася трагедія літа 1944, коли ще не до кінця вишколену бойову одиницю, замість запланованого місця перебування на передовій поблизу Станіславова, перекинули у найгарячіший район під Броди поблизу Львова. В результаті потужного удару Червоної Армії по слабких позиціях вермахту українська дивізія втрапила в котел, з якого змогли вирватись лише 3000 вояків з більш ніж 11000. Бойове хрещення завершилося катастрофою.

Пізніше німецьке командування визнало, що українці билися мужньо і хоробро. Це дало шанс на поновлення втраченого практично з нуля. І до зими 1944 року українська дивізія відродилася вдруге. Але по тому практично загубилася в хаосі подальшої війни. Не будучи готовою до фронту, вона поєднувала вишкіл з реальними бойовими діями проти партизан в Словаччині, Австрії та Югославії. Востаннє схрестили списи українці з Червоною Армією уже в березні-квітні 1945 обороняючи рубіж поруч з замком Гляйденберг. На той час з`єднання офіційно було переіменовано на Українську дивізію і входило до спільного українського війська під командуваням генерала Павла Шандрука. Вояками було складено присягу:


Присягаю Всемогутньому Богові перед святою його Євангелією та животворним Христом, не шкодуючи ні життя ні здоров`я, скрізь і повсяк час під українським національним прапором боротися зі зброєю в руках за свій народ і свою Батьківщину - Україну. Свідомій великій відповідальності присягаю як вояк Українського національного війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно й беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможе Бог і Пречиста Мати, - амінь.

7 травня 1945 року бувша дивізія СС "Галичина" разом з німецькими військовими з`єднаннями рушила у полон на Захід. Свій бойовий шлях вона закінчила в Ріміні (Північна Італія). Союзники відмовились видавати українців Сталіну і більшість з них на Західну Україну, яка стала радянською, так і не повернулись.

Підсумовуючи усе вище написане варто зауважити, що вояки української дивізії СС "Галичина" не були членами СС, а лише становили частину чисельних військових підрозділів "Ваффен-СС". Вони не були визнані Нюрнберзьким трибуналом військовими злочинцями. Фактів масової участі підрозділів у військових злочинах доведено не було окрім випадків, які характерні для усіх військових частин, що брали участь у війні. Вольф Дітріх Гайке докладно описує випадки порушень та спроб перекласти вину на українців з боку інших частин СС у своїх спогадах.

Історію прийнято оцінювати за наслідками, а не за помислами чи добрими намірами. Українці не скоро визначаться з чіткою оцінкою діяльності Української дивізії "Галичина", враховуючи, що боронити Рейх навряд можна визнати благородною справою. Проте жага до боротьби за свободу, як національна риса, з нічого не народжується, а передається з покоління в покоління. І не виключено, що частка її належить і українським воякам, що пролили свою кров на теренах Другої світової війни борячись не супроти фашизму, а тому, що вони щиро хотіли волі.


P.S.: Існує цікавий літературний експромт по даній темі від Юрія Тис-Крохмалюка, що служив в дивізії "Галичина", добре знав її побут та брав участь у військових діях. Він називається "Щоденник національного героя Селепка Лавочки", варіація на тему "Пригод бравого солдата Швейка". Кумедний галицький гумор в поєднанні з автентичною реконструкцією бойового шляху. Твір на любителя.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Книга

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Книга про революцію 1917: русская Голгофа (Дмитро Дегтярьов) | Суворий 18+». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Книга про Степана Бандеру: Убивство в Мюнхені. По червоному сліду (Сергій Плохій) | Суворий». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Суворий.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 08.02.2018 22:08  Каранда Галина => © 

Всі війни за мир... ну ще за волю, справедливість і т. п. а по факту - хтось ділить владу і ресурси, а хтось намагається вижити. І судити тих, хто намагався вижити і вижив, так само недобре, як героїзувати тих, хто ліз на рожон сам і потіг за собою на смерть сотні інших (як Зоя). Українці завжди то між двох вогнів, то з вогню та в полум`я. Карма в нас така.
Мені сподобався виклад матеріалу. Доступно і непредвзято. 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо