24.02.2018 10:34
Без обмежень
69 views
Rating 0 | 0 users
 © Арсеній Троян

Мініатюра про автовокзал

Будь-яке місто починається з автовокзалу, і Харків у цьому випадку не виняток. Для тебе це автостанція «Заводська», розташована в непривітному індустріальному райончику на околиці міста, утім, ти про ці околиці лише здогадуєшся, бо бачиш хіба їх шматки, навколишні забур’янілі пейзажі з вікна свого комфортабельного смердючого автобуса. Однак сама автостанція тобі добре знайома, ти її постійний клієнт, ось уже більше десяти років. Спочатку ти відвідував її ще недомутованим школярем, коли їздив з мамою здавати вступні іспити (так, ти ще здавав вступні іспити і нічого не чув про «зно», лакі бастрад), потім кілька років шастав сюди з напівпорожньою торбою і зовсім порожніми очима, уже в якості повноправного студака, ну а зараз ти тут з’являєшся в п’ятницю ввечері, сам не розуміючи, хто ти і що ти, тобто ти — типовий офісний планктон.

Автостанції на тебе пофіг, а от ти за нею пильно стежиш. Ти можеш з впевненістю стверджувати, що тут — та сама сутінкова зона між днем і ніччю, так обсмоктана романтистами ХІХ століття, а ти її сутінковий попутчик, dark passenger. «Заводська» не лише територіальна межа між містом і не-містом (селами, містечками), на що вказує надзвичайна близькість до широких полів без жодних мікрайону чи АТБ. Це ще й межа ментальна, адже тут і люди в перехідному стані. Вони потрапляють сюди зі своїх Занюханок чи Чугуєва і приносять з собою той сонний мурашниковий стан провінції. Ти давно помітив, що потенційні пасажири рідко коли бігають пероном (якщо, звичайно, не спізнюються), та і поводять себе загалом розмірено, зовсім не по-міському. Натомість варто їм зробити кілька кроків у глибини підземки, як відразу ноги ідуть швидше, серце б’ється сильніше, виникає бажання встигнути скрізь, і ось уже той Артур, студент у своїх всесезонних спортивках, який кілька хвилин тому розмірено чілився на автовокзалі з корешами, тепер мчить пероном, мало не гублячи свої спортивки, маючи нестримне бажання заскочити в потяг, і весь його вигляд показує, що вскочити в потяг для нього — майже фізіологічне бажання. За ці кілька хвилин Артур з пофігістичного селюка, для якого час не має ні густини, ні протяжності, перетворюється на типового харківського ховрашка, котрий здатен (і хоче) цілий день бігати містом, ще більше розкручуючи своє колесо і ще більше поспішаючи.

Ти теж часто таке переживаєш. Бо ритми міста і села — як небо і земля. І ці дві стихії стикаються саме на автостанції.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Мініатюра, Про місто

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Тропічна самотність / Оповідання | Арсеній Троян». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Радіо "Понеділок" / Бувальщина | Арсеній Троян 18+». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Арсеній Троян.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Арсеній Троян

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо