Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
26.02.2018 18:55Новела
Про людину  Про життя  Про минуле  
Рейтинг: 5 | 3 гол.
Без обмежень
© Ольга Моцебекер

Місце сили

Ольга Моцебекер
Опубліковано 26.02.2018 / 45180

Невисока, худа бабуся Марічка, обпершись на палицю, йшла протоптаною тоненькою стежиною поміж двома частинами городу в кінець до межі. Там далі за межею росла висока стара груша-дичка. Попід нею завжди було багато дрібненьких солодких грушок, а неподалік росла густа, зелена, соковита трава. Майже слідом за бабунею повільно йшла мала онука, намагалася переступати легенько, щоб йти лише по стежині. Стара Марічка почувала себе погано, але мала оглянути свої володіння, пройтися – так любила ту свою землю, обійстя і сад, і ту стару дичку-одиначку, що росла неподалік.


Онука знала, що баба Марічка любила не лише стару грушу-хранительку минулих подій, але й місце біля неї, яке бабуня називала місцем сили. Підійшли вони й цього разу до груші, торкнулися по різні боки дерева рукою дички, й з пташиною легкістю польоту пам’ять перенесла стару назад в минуле. Вона більше не сива, немає довгих літ за спиною, вона – дівчинка з чорним довгим волоссям, заплетеним у дві тонесенькі коси, біжить до дички. За нею скаче на палиці-конику хлоп’я – то Василько-брат. Кирпатий, білявий, клаповухий, на два лише роки старший, на батька схожий, брат і друг на все його життя. Гратися любили на дереві й на землі під його кроною. Коли день був чудовим, сідали малі у траву поблизу груші й дивилась на хмари, мріяли. Коли ж горе навалювалося на маленькі плечі, підбігали до грушки, припадали до шорсткої кори, розповідали груші про свої тривоги та біди. Іноді найпотаємнішими секретами ділились, та тоді вже кожен приходив до грушки сам. Василь у дуплі грушки схованку мав, любив вилізти на дерево, лягти на широку гілку, немов на лаву, й оглядати володіння навколо. Заспокоїтись, коли щось гнітило, міг хлопчик теж лише там. Та й Марічка йшла до дерева з радістю й бідою. Та груша, немов лагідна бабуся, давала тепло. Шорсткі хвильки на корі, мов зморщечки на старечому тілі, велетенський міцний стовбур, який одній дитині було не обійняти, розкішна зелена крона, створювали для малих казковий світ, захист. Сюди прибігала плакати Марічка, коли померли батьки, старші сестри вийшли заміж, і родичі, розділивши батьківський спадок, віддали Марічку та брата Василька у найми. Так плакав тут, пригортаючись до груші й малий Василь, коли семирічну Марічку побили за те, що у господаря на клумбі поблизу маєтку виполола рідкісну квітку. Полола мала вперше, змусили, а не розповіли про різні квіти. Тільце ще мале, худе, і сапка для неї була тяжка. Різками було посічено тоді за наказом управителя маєтку маленьке тільце так, що зо три дні Марічка не приходила до тями. Лежала потім хвора довго, вже і не чекав Василько побачити сестру живою. Вночі тікав тоді до старої груші, листя шепотіло заспокійливо, широке дерево, немов ховало його від біди. Марічка вижила, та незабаром захворів уже Василь, згас. Ховалась вже під грушкою тоді мала одна. Туга огортала душу дівчинки. Одна-однісінька, занурена у свої переживання та страхи, вона теж шукала знову захисту у широкого дерева. Торкалася тонкими рученятами до кори й здавалося ніби вбирала у себе його силу, почувала себе мов у хатині під величезною кроною дички. Коли знала, що сил уже більше не лишилось зовсім, притулялася обличчям до дерева й слухала його силу, чула життя. Іноді їй здавалося, що дерево допомагає рости, немов парить вона – Марічка понад землею, досягаючи широкої крони дички, а потім знову торкається землі. Часом лягало дівча на траву, вбирало у себе тепло землі й відчувало те, як глибоко поселилося коріння дички у цій землі. Марічка тоді не тільки міць дерева відчувала, але й силу матері-землі, міцнішала, росла.


Так дерево дарувало силу й захист усі роки аж до старості. Не раз, приходила до нього Марічка, грушка-дичка стала мовчазним свідком усього її життя. Ось і в цей день поруч з онукою Марічка гладила дерево легенько, немов шукала силу життя, що струменіла тут під корою дички, опиралася на силу споминів, немов на палицю. Але вже передчувала, що остання то зустріч у них. Прощалася тоді Марічка з деревом, онука то не знала. І не потрібні вже були слова, лиш дотик.


Звідки було знати тоді жінці, що після її смерті ще років десять дичка радуватиме своїми дрібними грушками дітей і внуків Марічки. А потім теж зникне із землі, забравши нарешті усі сльози й таємниці Марічки з собою. Порізана на невеличкі частинки грушка, згораючи у вогні, зможе перетворити їх у яскраве світло. Онука ж в пам`ять про бабуню посадить тонесеньке маленьке деревце груші на тому ж самому місці, де раніше дичка бабусина росла. Та грушка й простір навколо неї – коло життя, зв’язок минулого, сьогодення і майбутнього. Так відчує онука, тому посадить нове дерево на місці сили, й воно зросте. Та то відбудеться лише через роки. А поки стара Марічка все ще біля грушки з онукою гомонить.

- Пішли, маленька, приляжу.

- Пішли...

- Не біжи, ступай обережно, дорогенька, не топчи городину, не спіши. Йди по стежині.

- Я йду, бабусенько, йду.


Соковита трава увечері морем безкрайнім уві сні Марічки розкотиться зеленими хвилями, і піде Марічка по ній до межі з голубим обрієм. Віджила. А ви, діточки, живіть, цінуйте землю Роду, місце сили.

Васильків 2018
14.04.2018 Проза / Мініатюра
Щастя / Мініатюра | Ольга Моцебекер
Попередня публікація: 31.12.2017 Проза / Мініатюра
Диво над домівками літає / Мініатюра | Ольга Моцебекер
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 18)
21.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 17)
21.05.2018 © Світлана Нестерівська / Мініатюра
Щастя?!
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Гумореска
Небувальщини
20.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 16)
Новела Про минуле
26.02.2018
Місце сили
17.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Відпустка
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3
Переглядів: 189  Коментарів: 2
Тематика: Проза, Новела
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 27.02.2018 10:14  © ... для Тетяна Ільніцька 

Таню, і я тобі вдячна за розуміння і відчуття. Приємно, що ця тема тобою теж так сприймається. Дякую за відгук. 

 27.02.2018 09:07  Тетяна Ільніцька для © ... 

Олечко, до сліз... Така зворушлива і глибока історія. Родина, рід, його пам`ять - це і є наша сила, те, що тримає на світі. Дякую за цей твір! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +18
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +31
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +25
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
21.05.2018 © Світлана Нестерівська
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
29.08.2010 © Віта Демянюк
22.09.2013 © Тетяна Ільніцька
22.12.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди